Multithumb found errors on this page:

There was a problem loading image 'images/news/2016/semenivschyna/10/DSC_0319.jpg'
There was a problem loading image 'images/news/2016/semenivschyna/10/DSC_0319.jpg'
DSC_0319.jpg

Сяяли на сонці шаблі запорожців, як вони на конях гнали ворогів. Козацькому роду нема переводу, лине його слава з далечі віків (М. Воньо)

Чи добре Ви знаєте свій рід? Без сумніву, більшість дасть ствердну відповідь, ще й додасть щось на кшталт: батьки – в Семенівці, дід із бабою в Кобеляцькому районі живуть, дядька ще при СРСР по направленню відправили в Сибір чи на Далекий Схід працювати, спілкуємось із його сім’єю в «Однокласниках».

Ще й додадуть, що в школі малювали «дерево роду» і дійшли до прапрабабки... А є серед нас люди, які знають своїх предків на багато поколінь назад, бо їхнім хобі є дослідження свого роду. І не просто хобі, а заняття, якому приділяють майже весь вільний час. Один із таких дослідників у нас сьогодні в гостях. Знайомтесь: Костенко Микола Анатолійович.

– Миколо Анатолійовичу, будь ласка, для ближчого знайомства, кілька слів про себе, як давно Ви займаєтесь своїм хобі і чому саме на ньому спинили свій вибір?

– Олено, я почну з відповіді на друге запитання. Зацікавлення моє комплексне, багатопланове: історія власного родоводу тісно пов’язана з історією та географією рідного краю, тих земель, де жили предки. Із самого дитинства я цікавився історією нашого села, а також і своїм родоводом. Важко сказати, яке захоплення було сильнішим. А як виникло?.. Мабуть, кожному школяру колись учителі задавали завдання чи на тематичному уроці, чи на виховній годині: розпитати в рідних імена предків із найближчих поколінь і побудувати «дерево роду». Здається, першим це почав робити мій старший брат Віктор, і мені відразу цей інтерес передався. Ми почали малювати родовідні схеми, розпитувати батьків, бабусів і прадіда Юхима про їхніх предків... А про історію нашого села найцікавіші розповіді ми з кількома однокласниками почули від Галини Георгіївни Хацкальової, яка тоді в нас вела драматичний гурток у сільському Будинку піонерів. Саме тоді я дізнався цікавинки про пана Дем’яна Оболонського, засновника Оболоні, царицю Єлизавету – його куму, прекрасний сад-парк із кущами бузку, який ще й до сьогодні залишився цвісти неподалік від будинку Оболонських понад річкою Кривою Рудою... Уже значно пізніше, років 7 чи 8 тому, почав займатися дослідженням власного родоводу професійно, з вивченням архівних документів, і, звичайно, це можна було робити тільки одночасно з дослідженням історії малої батьківщини.

А народився я 24 жовтня 1977 р. в райцентрі, в Семенівці, хоча жили ми в Оболоні, де й закінчив школу, потім жив і навчався в Полтаві, а з 2005 р. проживаю в Києві, працюю викладачем в економічному університеті.

– Скажіть, чи має конкретну назву ця сфера Вашої діяльності?

– Так, звичайно. Напрям досліджень власного родоводу чи родоводу іншої людини називається генеалогією, а людину, яка цим займається, можна назвати істориком-генеалогом.

– Ну сім років – це досить тривалий період, хотілося б почути про здобутки, зокрема, до якого періоду дослідження роду Ви дійшли.

– Із кожним «поколінням» предків їх число збільшується вдвічі: батьків двоє, бабусі і дідусі разом – четверо, на рівні «пра-» уже 8 осіб прямих прабатьків і т. д. По одній із ліній (гілок) родоводу пошуки йдуть успішніше, а по іншій – складніше. Так, по лінії мого прадідуся Юхима Даниловича Линника, який прожив 103 роки, ми знаємо з його розповідей, ім'я його прапрадіда Андрій. До мене це 7 поколінь, а до моїх племінників уже 8! Прадід розповідав, що в його роду (с. Заїчинці) один із довгожителів теж прожив більше 100 років. А от по кількох лініях маминого роду в дослідженнях дуже допомогли архівні документи: метричні книги церков та книги Хорольського повітового рекрутського «присутствія», які зберігаються в Державному архіві Полтавської області (ДАПО). Так, наприклад, було досліджено теж на 7-8 поколінь рід моїх предків Чаусів, які наприкінці 19 століття жили на хут. Тернівщина біля Хильківки Хорольського повіту, а ще раніше – в сусідньому с. Наталівка. Щодо соціального статусу і походження мої предки були з різних спільнот: козаки і селяни, хлібороби і ковалі, багато проходило й через військовий стан. І співати вміли, і на трубі грати, і пасіку мали, і прясти вміли, і чоботи вміли шити... Різні були. На жаль, переважна більшість документів обласного архіву згоріли в роки ІІ світової. То лише по деяких лініях родоводу збереглися метричні книги. І то (по певних поселеннях, що мене цікавили) приблизно з 1860-х і до початку 1920-х рр. Справи рекрутських присутствій охоплюють період приблизно до 1810 р., але ж далеко не кожного чоловіка забирали до війська чи висували «кандидатом» («запасним» чи «підставним»). Однак, хто шукає – той знаходить. Навіть якщо людина не з’ясує імені свого прямого предка, вона може досліджувати власні родові прізвища в жителів поселення чи цілої козацької сотні, де жили її предки. Дуже цікаво виявляти записи про зміну родових прізвищ: коли дід чи прадід мав одне прізвище, а його нащадки утворили від його імені нове прізвище. Особливо я помічав такі випадки у справах 18 століття, вивчаючи сповідні відомості та метрики церков, реєстри і присяги полків та сотень, з якими працював у Центральному державному історичному архіві України в м. Києві.

– Готуючись до нашої зустрічі, ознайомилася із Вашими працями про соціально-економічне життя в Хорольському повіті в ХVIII-XX ст. Думаю, читачам буде цікаво почути це з перших вуст.

– У 2014 р. вийшла моя книжка «Хорольщина та навколишні землі в Генеральному слідстві про маєтності 1729-1731 рр.» Територія дослідження охоплювала нинішні Семенівський і Хорольський райони та деякі суміжні землі: до Ірклієва на заході, р. Удай на півночі, Решетилівки на сході і Дніпра на півдні. Написана вона на основі архівних джерел: слідства про маєтності, яке було проведене у Війську Запорізькому під час правління гетьмана Данила Апостола. За результатами слідства було укладено реєстр усіх існуючих на той час поселень Гетьманщини, в тому числі й у нашому рідному краї. У матеріалах слідства є відомості не лише про кількість дворів у кожному населеному пункті, але й іноді про час його виникнення, причини заснування і перших поселенців. Моєю метою було донести до читачів основний зміст опрацьованих джерел, а також мною було складено карту з усіма поселеннями, які існували за даними Генерального слідства про маєтності. Карта вийшла як додаток до книги.

Поселення, що географічно належать нинішньому Семенівському району, тоді перебували в складі Лукомської сотні Лубенського полку, Хорольської сотні Миргородського полку та ще Криворудська монастирська слобідка з хутором була Чигрин-Дубровської сотні (нині це с. Крива Руда). Більшість були вільними козацькими поселеннями, тобто їхні жителі не знали панщини, не були кріпаками. Але тоді близько 20% населених пунктів нинішньої Семенівщини перебували у власності козацької старшини. Відомо, що гетьмани своїми універсалами таким чином винагороджували козаків за службу, а також роздавали землі монастирям та іншим суб'єктам господарського життя України. Найбільшими поселеннями Лукомської сотні тоді були містечка: Горошин, Бурімка і Лукомль (два останні розташовувались за межами сучасної Семенівщини). У кожному з них від 120 до 200 дворів. У Хорольській сотні понад 500 дворів було в Хоролі та в семи селах було більше 120 дворів, в тому числі й у Заїчинцях – батьківщині предків мого тата. А інші населені пункти були меншими.

– А які ж «знакові» люди того часу? Може, їхні нащадки досі живуть на території Семенівщини? Які прізвища Ви можете назвати, що збереглися від 17-18 століть у наших земляків до сьогодні?

– Я б не хотів називати конкретні прізвища з тих міркувань, що імен і прізвищ жителів по певному населеному пункту може бути кілька десятків чи й сотень. Якщо назвати лише деякі з них, буде не зрозуміло, чому обрано саме їх. Однак я знаю, що родові прізвища значною мірою збереглися в сучасних жителів Полтавщини. Навіть, незважаючи на міграцію, збереглася й локалізація їхнього поширення. Це помітно на прикладі поселень, які я досліджував (Горошине, Заїчинці та деякі інші). Хоча, звичайно, не всі прізвища збереглися, наприклад, коли в носія рідкісного прізвища не було нащадків або коли народжувалися тільки дівчата. Також треба зважати на те, що прізвища іменного походження утворювались і в 17 столітті чи раніше, і в 18 ст. Бувало, хоча й рідше, що і в 19 ст. з’являлось нове прізвище на заміну попереднього. Звичайно, вони могли виникати й від прізвиськ, що походили не від імен предків.

Для тих, хто цікавиться генеалогічними і краєзнавчими пошуками, є в Інтернеті чимало ресурсів на допомогу. Це, наприклад, Міжнародний генеалогічний форум forum.genoua.name, генеалогічний форум для народжених в країнах СНД і не тільки forum.vgd.ru. На них іноді викладають списки козацьких сотень та інші цікаві документи.

А щодо «знакових» осіб, то хотілося б назвати таких щодо передісторії мого рідного с. Оболонь: це бунчуковий товариш Яків Андрійович Маркович і Лукомський сотник Мартин Кирилович Кодинець. Років за 10-15 до проведення Генерального слідства про маєтності М. Кодинець на р. Кривій Руді мав невеликий хутір, може, всього лиш 1 чи кілька дворів. Я. Марковичу вдалося захопити той хутір, можливо, користуючись тим, що його батько А. Маркович був тоді Лубенським полковником. І Яків Маркович населив поруч із тим хутором слобідку «людьми, захожими з різних місць». Ця слобідка в Генеральному слідстві записана як Самосідовка. Вона на 1729-30 рр. мала 20 дворів. Тоді ж М. Кодинець хутір повернув собі назад, а слобідка залишилась спірною. Нам відомо, як пізніше склалась її доля. На ці землі в 1740-х рр. знайшовся інший власник: Дем’ян Васильович Оболонський, який на місці Самосідовки поселив нове село і назвали його Оболонню.

– Підсумовуючи нашу розмову, хочу запитати, яким чином наші читачі можуть більш детально ознайомитися із Вашими роботами?

– Книга, яку я згадував, є у вільному доступі в Інтернеті. Кожен, кому цікаво, може її знайти за назвою. Паперовий примірник є у сільській бібліотеці в Оболоні, в районних – у Семенівці та Хоролі. Також я подарував її в кілька бібліотек Полтави і Києва.

– Дякуємо, що знайшли для нас час. Хочеться побажати Вам натхнення й наснаги у Вашій професійній діяльності і Ваших дослідженнях. Із нетерпінням чекаємо на вихід наступної книги і нашої наступної зустрічі, яка, сподіваємось, не змусить себе довго чекати.

– Велике спасибі за добрі побажання! Приємно, що в багатьох є зацікавлення історією України, рідного краю та власного родоводу. Бажаю читачам цікавих відкриттів, доброго здоров’я і довголіття! Цього ж і Вам бажаю та всій редакції газети «Вісник Семенівщини».

Спілкувалась Олена ДУШКО
(«Вісник Семенівщини» №39 від 7 жовтня 2016 року)

Недостатньо прав для коментування :(
Будь ласка, зареєструйтеся на сайті!

Коментарі  

# Robin Hood 24.10.2016, 05:43
Цікаве досить хоббі, але потребує багато вільного часу, здивуюсь, якщо Микола Анатолійович не займається чорною археологією...
+1 # Вічно молода подружка очільників 24.10.2016, 09:15
Так таку справу потрібно любити.Чорна археологія?Навряд чи.
+3 # Костюк Юрій 25.11.2016, 18:31
З дитинства знаю Миколу, а тепер радий бачити його на сторінках провідного районного сайту. Радий, що маю Таких земляків. 8) 8)