Семенівка — селище міського типу, центр району. Розташована за 134 км від Полтави. В селищі залізнична станція Веселий Поділ на лінії Кременчук—Ромодан. Населення 9,2 тис. чоловік. Семенівський селищній Раді підпорядковані також села Греблі, Малинівка, Нова Доба.
В давні часи через місцевість, де пізніше з'явилась Семенівка, пролягав шлях, який називався Ромоданівським трактом і зв'язував Петербург з Кримом. По цьому тракту рухалися в Крим чумацькі валки, звідти поверталися навантажені, рибою і сіллю.
Наприкінці XVII століття на Ромоданівському тракті виникло невелике поселення, що спочатку було кінно-поштовою станцією.
Щодо походження назви населеного пункту, то найбільш вірогідним є припущення, що( населений пункт дістав цю назву після розподілу земель їх власником О. Родзянком між трьома синами. З того часу населений пункт, який дістався Семену, почали називати Семенівкою.
Власник Семенівки С. Родзянко, військовий канцелярист Генеральної Військовоїканцелярії, та його спадкоємці шляхом насильного привласнення кращих общинних земель та надмірної експлуатації значно збільшили свої землеволодіння. Наприкінці XVIII століття один лі Родзянко мав у Семенівці 944 кріпаки3.
У 1795 році в Семенівці був водяний млин та 4 вітряки, що належали Родзянкам.
Пізніше землі Семенівки належали поміщикам Старицьким, нащадкам Родзянків по жіночій лінії.
У першій чверті XIX століття на околиці Семенівки виникла велика економія. Тут були численні табуни коней, отари овець та гурти рогатої худоби. Одному із Старицьких дістався маєток з чудовим парком, насадженим колись кріпаками, та 772 десятини землі.
До 1782 року Семенівка входила до Хорольської сотні Миргородського полку. Після ліквідації полкового устрою в 1782 році вона ввійшла до складу Хорольського повіту Київського намісництва, а з 1802 року — до Хорольського повіту Полтавської губернії.
За указом Полтавського губернського правління 1836 року Семенівка була визначена як містечко, з 1836 року вона стає волосним центром. До складу волості входили також населені пункти Очеретувате, Устимівка, Веселий Поділ, Паніванівка, Вербки, Великі Липняги, Малі Липняги, Герасимівка, Вереміївка, Замулівка, Іванівка, Миколаївками
За даними 1859 року в Семенівці налічувалося 133 двори і 812 жителів.
Після селянської реформи 329 ревізьких душ одержали нижчий земельний наділ. Але й за нього селяни мусили відбувати панщину в розмірі 4905 літніх та 3052 зимових чоловічих робочих днів, тобто по 13 літніх та 7 зимових днів за кожну десятину, замість грошового податку — 1213 карбованців. З волі поміщика семенівські селяни перейшли на викуп у серпні 1864 року. Протягом 49 років вони мали викупити 452 десятини землі. Крім того, вони мали протягом 5 років сплатити поміщку.3451 карбованець.
Реформа 1861 року, звільнивши селян від кріпосної залежності, не полегшила їхньої долі. Кращі землі поміщик залишив собі, а селянам були виділені найгірші вигони, випаси, ліси, водопої — все це, як і раніше належало поміщику Землі поміщика клином врізалися в надільну землю, збільшуючи черезсмужжя, яке здавна душило селян. Більшість селян розорялась, жила в безпросвітних злиднях і мимоволі потрапляла в кабалу до поміщиків і куркулів.
Не поліпшила реформа і правового становища селян. Старицьких не позбавили влади над їх колишніми кріпаками. Нарівні із службовими особами сільського управління вони мали право скликати сільські сходи, відхиляти кандидатуру волосного писаря тощо.
Зростання кількості господарств та населення супроводжувалось збільшенням безземельних та малоземельних селяни. Так, у 1885 році 57 господарств не мали орної землі (в 7 господарствах не було навіть садиби); від 1 до 3 десятин мали 54лч 2по господарства, а від 3 до 6 десятин — 51 господарство.
У той же час Семенівському поміщику Сгарицькому належало тільки орної землі 1560 десятин. У селі з'явилось також 4 куркульських господарства, де була зосереджена значна кількість землі.
Відомо, що для забезпечення середньої селянської сім'ї продуктами харчування необхідно було мати 3 десятини орної землі та на задоволення інших господарських потреб стільки ж. Отже, з 166 селянських господарств Семенівки 111, або 69,4 проц. не були навіть мінімально забезпечені власною землею, тому мали орендувати її у поміщика або заробляти на стороні. При такому становищі понад 60 проц. господарств орендували 234 десятини поміщицької та куркульської землі.
Про зростаюче безземелля і малоземелля селян свідчило також скорочення угідь для випасу худоби. Так, якщо в 1880 році в Семенівці під пасовиськом було50 десятин землі, то через 5 років, у 1885 році,— тільки 23 десятини. Через це селяни мусили орендувати у поміщика 70 десятин сіножатей за відробіток (вони мали скосити та зібрати сіно з 125 десятин поміщицької землі).
Як далеко зайшов процес диференціації і «розселянювання» селян наприкінці XIX століття, можна бачити з кількості безкінних селянських дворів. Так, у Семенівці на 166 селянських господарств було лише 63 робочих коней. Переважна більшість селян не мала ніякої робочої худоби. Це були злидарі, що володіли мізерними клаптиками виснаженої землі і не могли їх навіть обробити, щоб забезпечити напівголодне існування сім'ї. Селяни, які не мали худоби, насіння, сільськогосподарського реманенту, знарядь і були неспроможні сплачувати державні податки, що набагато перевищували їх доход, за безцінь віддавали в оренду сільським багатіям свої наділи.
Розорені селяни ставали сільськими пролетарями — наймалися на роботу в поміщицьку економію, на бурякові плантації, у куркульські господарства, йшли в міста, на фабрики.
Після селянської реформи посилилось промислове будівництво, в т. ч. будівництво залізниць. Наприкінці XIX століття було споруджено залізницю Кременчук—Ромни протяжністю 200 верств, що пролягла через Семенівку. В цей час тут виникла станція Веселий Поділ. Залізницю офіційно відкрили для вантажно-пасажирського руху восени 1888 року Спорудження станції та залізниці мало велике значення для дальшого розвитку населеного пункту та зростання товарності господарств." Протягом наступного1889 року станція Веселий Поділ відправила 1,3 млн. пудів товару, головним чином хліба)
|В Семенівці виникають промислові підприємства. Одним з перших таких підприємств була збудована в 1894 році кузня Островського з трьома робітниками та двома учнями. Тут ремонтували ходи, гарби, сільськогосподарський реманент. З 1905 року тут почали виготовляти ліжка для місцевої лікарні. У 1907 році власники кузні перевезли з Великих Липнягів майстерню, устатковану токарним верстатом і ковальським горном. Підприємство приймало замовлення на ремонт і виготовлення нескладних деталей для різних сільськогосподарських знарядь. Але технічний рівень—його був досить низький, а знаряддя праці — примітивні.
У 1894 році місцевий багатій Маковіз побудував у Семенівці олійницю. Згодом її булопереобладнано. У 1911 році цей багатій відкрив у Семенівці вальцьовий млин, який обслуговували 17 робітників та 4 службовці. У 1909 році група німецьких підприємців
(Дік Нейфельд, Фальк та інші) збудувала біля станції Веселий Поділ ще один млин «Віра». Тут працювали 15 робітників. За потужністю та продуктивністю цей млин був розрахований на виконання великих державних замовлень.А у наступні роки в Семенівці побудували ще 3 парові млини. На кожному з них було по 6—7 робітників та 2 олійниці з 2—3 робітниками Почали з'являтися в Семенівці й інші підприємства, розраховані на переробку сільськогосподарської продукції.
Так, у 1912 році петербурзький підприємець Темнов створив тут пункт, де різали й обробляли свійську птицю. Тут працювало близько 60 робітників. Агенти скуповували в населення курей, качок, гусей. їх обробляли і в напівготовому вигляді відправляли в Петербург.
На початку XX століття в Семенівці значно пожвавилась торгівля продуктами сільського господарства. Значне місце посідала торгівля хлібом. На околиці селища торговці побудували амбари, куди зсипали зерно, прийняте від населення. Вони скуповували зерно і в навколишніх селах. Його переробляли на борошно і крупу та відправляли на далекі ринки. З Семенівки вивозили також худобу, птицю, яйця та інші продукти.
В Кременчуці перебував представник датської торговельної фірми, який провадив оптові закупки лікарської сировини. З Семенівки відправлялось багато лікарських степових трав
3а 25 років, що минули з 1885 року по 1910 рік, в кількісному складі сільської громади Семенівки відбулися великі зміни. За ці роки кількість господарств зросла більш як у два рази (з 166 у 1885 році до 329 у 1910 році).. Зросла також кількість населення. Сталися великі зміни у землеволодінні./Процес обезземелення і пролетаризації ще більш посилився. Якщо в 1885 році зовсім не мали землі 7 господарств, то в 1910 році таких господарств стало 93. Водночас збільшилось число куркульських господарстві) У куркулів Маковоза і Цапкуватого були 2 парові млини з просорушками, де працювало 6 робітників.
Гостре малоземелля та безземелля, експлуатація і гніт спричинили до загострення класових суперечностей і розгортання масового революційного руху селян за землю.
У 1905—1907 рр. селяни Семенівки і навколишніх сіл вимагали зменшення
орендної плати на землю. Налякані виступами селян, багатії звернулися до повітового справника в м. Хорол з проханням надіслати в Семенівку війська. Це прохання було виконане. Протягом 1905—1906 рр. козаки постійно перебували в с. Веселий Поділ, за 5 км від Семенівки. У серпні 1906 року на вулицях та інших людних місцях містечка з'явилося 6 примірників маніфесту народних представників Державної думи, надрукованих з поміткою — видання Полтавського комітету РСДРП, та 3 примірники «Маніфесту до всього російського селянства» з поміткою — видання Полтавського комітету РСДРП за підписом представників 7 різних революційних груп. Маніфест закликав народ до ліквідації існуючого державного ладу, захоплення землі, скликання установчих зборів.
Тяжке, безпросвітне селянське життя доповнювали темнота та численні хвороби. За переписом 1885 року, в Семенівці з 842 жителів було тільки 39 грамотних. Жодна з жінок цього населеного пункту не вміла ні читати, ні писати. 1885 року навчалося всього 23 хлопчики4.
До 1896 року в селищі не було жодної бібліотеки, і тільки в цьому році при школі утворили бібліотеку для громадського користування, яка мала 259 книжок. Тяжким лихом для трудящих мас була імперіалістична війна. Вона позбавила сім'ї годувальників, призвела до спустошення господарств. Сумні звістки з фронту про втрату батька, брата чи сина викликали ненависть до царату. Тому цілком природно, що звістку про повалення царя в лютому 1917 року Семенівці зустріли схвальна. З цього приводу в Семенівці було проведено багатолюдний мітинг.
Наприкінці січня 1918 року в Семенівці було проголошено Радянську владу і створено волосний революційний комітет на чолі з В. М. Ткаченком та робітничо-селянську міліцію у складі А. О. Сковороднія, К. П. Наухатька та інших. Ревком приступив до проведення в життя перших декретів Радянської влади. Але в березні 1918 року Семенівку захопили німецько-кайзерівські війська В будинку поміщика Старицького вони розмістили свій штаб. Окупанти вимагали від селян хліба, провіанту тощо. Населення не виконувало цих вимог, і вони вдавались до терору, катувань.
Волосний виконком, який діяв у підпіллі, став організатором опору ворогам Радянської влади З В місцевий партизанський загін влилися селяни Семенівки та навколишніх сіл.
У травні 1919 року в Семенівку вдерлася банда Григор'єва, яка грабувала населення, влаштовувала погроми. Бандити розстріляли понад 10 єврейських сімей. Боротьбу за утвердження і зміцнення Радянської влади очолила партійна організація, створена у Семенівці в лютому—березні 1920 року1. До складу партійного осередку входили В. С. Цапкуватий, В. М. Ткаченко, В. І. Похиль, С. Лазарєв — усього 6 чоловік. У цьому ж році було засновано і комсомольську організацію в складі В. Зозулі, А. Первака, І. Зінченка, І. Литовченка, А. Костенка, І. Шевченка та інших
Сільський комітет незаможних селян був організований на початку березня 1921 року, головою комнезаму обрали місцевого жителя П. Юрченка.
Комітет незаможних селян відіграв велику роль у захисті економічних і політичних прав бідняків, відбудові господарства села та організації культурно-освітньої роботи серед населення.
У 1920 році в цих місцях з агітаційним поїздом ім. Леніна побував голова ВУЦВК'у Г. І. Петровський.Григорій Іванович відвідав Семенівку, Єньки, Вишняки, Трубайці Новоаврамівку. Клепачі. Він розмовляв з селянами, допоміг їм у розв'язанні" деяких складних питань післявоєнного життя та зміцнення Радянської влади на селі. У Семенівці Григорій Іванович побував 6 листопада 1920 року. Тут він виступив з промовою на мітингу, де були присутні понад 300 селян-хліборобів. Приїзд Г. І. Петровського мав велике значення для піднесення активності селян у будівництві нового життя.
У тому ж році у Семенівці утворились перші профспілкові організації: рад торг службовців та робітземлісу. Організаторами їх були І. А. Крамаренко та І. В. Біленксу.
Вберезні 1923 року в складі Кременчуцького округу було створено Семенівськийрайон, центром якого була Семенівка. Все це сприяло дальшому економічному розвитку містечка.)На початку 20-х рр. у Семенівці почали працювати 3 парові млини, відбудовувались кузні, майстерні для виготовлення предметів народного вжитку тощо. Широку діяльність розгорнули сільськогосподарські товариства, які давали селянам кредити для закупівлі сільськогосподарських машин.
Семенівський райком КП(б)У та райвиконком керували цією роботою. Вони викривали недоліки в діяльності окремих організацій та подавали допомогу у відбудові господарства селища та зміцненні Радянської влади в селах району.
Залучались до радянського будівництва і жінки. В селі організували гуртки крою та шиття, курси червоних сестер, вживалося заходів до того, щоб відкрити в селищі дитячі ясла.
10 березня 1928 року на засіданні президії Семенівського райвиконкому розглядалося питання про активізацію жінок у радянському будівництві.
Протягом 1921—1925 рр. було досягнуто значних успіхів у відбудові сільського господарства. Але наявність дрібних розпорошених господарств, відсутність тяглової сили та реманенту не давали змоги підвищувати культуру землеробства та родючість ґрунтів. Тому на порядок дня стало питання про перехід селян до колективних форм господарювання.
Перша трудова артіль Семенівці виникла ще в 1922 році. Називалась вона «Нове поле» об’єднувала 8 селянських господарств Це були сім’я Яковенка, Тванова, Сенчука та інших. Артіль мала 43 га землі та дрібний реманент. Першим головою артілі був О. Н. Сенчука. За рік господарювання члени артілі посягли відчутних наслідків. На осінь 1923 року вони одержали по 20 пудів хліба на кожного їдця та іншу натуральну і грошову оплату/В 1926 році артіль одержала від держави перший трактор «Фордзон», і це було великою підмогою першим колективістам. Діяльність трактора полегшила для членів артілі обробіток землі. Вони механізували також деякі сільськогосподарські роботи. Завдяки цьому кількість членів артілі з кожним роком збільшувалась.
Перша артіль відіграла значну роль у переведенні трудового селянства Семенівки на шлях колективного господарювання.
Масовий колгоспний рух у Семенівському районі розпочався наприкінці 20-х на початку 30-х років. В результаті масової колективізації в 1929—1930 рр. у Семенівці було організовано 2 нових колгоспи: ім. Чапаєва та «Ударник» (артіль «Нове поле» злилася з новоствореним колгоспом ім. Чапаєва). і
Велику допомогу першим колективним господарствам Семенівки подавали робітники промислових підприємств м. Хорола. Вони ремонтували сільськогосподарський реманент та виготовляли нескладні деталі до машин. У 1929 році в Семенівці було створено машинно-тракторну станцію. МТС мала 28 колісних тракторів і обслуговувала 45 колгоспів, обробляючи 32 тис. орної землі. Першим директором МТС був місцевий активіст А. В. Дубовик, а І. К. Рудич, В. І. Біленко, І. М. Крамаренко — першими механізаторами Семенівки Навесні 1928 року розпочалося будівництво цукрозаводу. Завод став до ладу в 1930 році. Вже першого року він переробляв 12—13 тис. центнерів буряків на добу і виробляв 5 вагонів цукру.
Завдяки самовідданій, наполегливій праці колгоспників, артіль ім. Чапаєва за 8 довоєнних років стала міцним багатогалузевим господарством. Наявність пасовиськ та дешевої кормової бази сприяли швидкому зростанню продуктивності тваринництва. У 1940 році артіль по розвитку тваринництва зайняла одне з перших місць у районі.
Вона мала молочнотоварну ферму на 310 голів продуктивної худоби, свинотоварну ферму на 214 голів маточного поголів'я.
У цьому році артіль ім. Чапаєва була затверджена учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки. На виставці в Москві побували кращі тваринники колгоспу: завідуючий фермою Д. Козоріз, доярки Я. Пішоварова, П. Духно, скотарі І. Семенченко, М. Крамаренко, телятниця М. Бутенко, зоотехнік Н. П. Завадська. Колгосп добився високої продуктивності праці в усіх галузях господарства, значного технічного оснащення. У 1940 році тут зібрали з кожного га по 108 пудів зернових та 300 центнерів цукрових буряків. Того року колгоспники одержали на трудодень по 3,6 кг зерна та 2 крб. 15 коп. грошима.
За роки Радянської влади в Семенівці сталися великі зрушення в області освіти й культури.
Після закінчення громадянської війни місцеві органи влади розгорнули велику роботу по ліквідації неписьменності та охопленню навчанням усіх дітей трудящих. У 1923 році в Семенівці вже працювали 2 політехнічні школи, профтехшкола, а для дітей-сиріт було відкрито дитячий будинок.
У роки довоєнних п'ятирічок в Семенівці було збудовано середню та семирічну школи, а також ряд культурно-освітніх закладів, а саме — клуб цукрозаводу із залом для глядачів на 500 місць, бібліотеку тощо.
Тільки почалася Велика Вітчизняна війна, переважна більшість дорослого чоловічого населення пішла на фронт. У серпні 1941 року було демонтовано і вивезено в Середню Азію частину обладнання цукрозаводу, евакуйоване МТС, тваринницькі ферми колгоспу тощо.
12 вересня 1941 року фашистські загарбники окупували Семенівку. Фашисти встановили тут жорстокий окупаційний режим. Вони розстріляли 8 радянських активістів та членів їх сімей понад 130 юнаків і дівчат вивезли силоміць на каторжні роботи в Німеччину радянські патріоти не скорилися окупантам. У селищі діяла підпільна група, якою керував П. О. Зінченко.До складу групи входили: П. Левун, В.. К. Ргарт, Я. Г. Вовк, П. Ф. Гончаренко, О. П. Кириченко, І. Г. Іванютенко та інші. Більшість членів групи були з Семенівки, а частина їх проживала в с. Устимівці цього ж району.
Члени групи підірвали німецький поїзд, вивели з ладу залізницю Кременчук— Ромодан, двічі підпалювали на станції Веселий Поділ сіно, підготовлене для відправки в Німеччину.
Члени групи брали участь у визволенні військовополонених з табору, розташованого на території Веселоподільського цукрозаводу, та діставали для них одяг, поширювали листівки, проводили агітацію серед населення. Окремі члени групи, які працювали в авторемонтній майстерні, виводили з ладу машини та зволікали з ремонтом їх, а коли окупанти відступали, заховали від них 10 моторів від автомашин, багато запасних частин та авто резину.
Відступаючи під натиском радянських військ, окупанти знищили державні підприємства, громадські будівлі, власні будинки робітників та службовців. Вони спалили всі громадські будівлі колгоспу ім. Чапаєва та 134 двори колгоспників. Лише цьому колгоспові окупанти нанесли збитків на 28 млн. крб., а всьому селищу — на 40 млн. карбованців.
25 вересня 1943 року 1235-й стрілецький полк визволив Семенівку від фашистської неволі. 1392 жителі Семенівки були учасниками Великої Вітчизняної війни. Багато з них виявили героїзм і відвагу. Так, штурман військового літака В. Д. Кізь у роки війни був учасником боїв за Белград, Софію, Будапешт, Берлін, Прагу. За героїзм, виявлений у боях на Курській дузі, В. Д. Кізю присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу. Ордерами та медалями нагороджені В. І. Коваль, М. Н. Рева, О. П. Ґуль, Г. С. Підгорний та інші.
Одразу ж після визволення трудящі селища включились у відбудову зруйнованого господарства. Не було техніки, не вистачало тяглової сили, майже вся худоба колгоспу була вивезена або знищена фашистами.
Викликаючи на соціалістичне змагання сусідній колгосп «Дружба» Очеретуватівської сільської Ради, Семенівці писали: «Пам'ятаючи, що фронт і тил у сучасній війні єдині, і кожен пуд колгоспного зерна — додатковий снаряд по фашистах та що він наближає час закінчення війни, ми докладаємо всіх зусиль до того, щоб дати нашій визволительці Червоній Армії більше хліба, більше м'яса та інших необхідних сільськогосподарських продуктів». Виконуючи це зобов'язання, колгоспники артілі ім. Чапаєва на 1 січня 1944 року здали державі 9154 пуди хліба, 1135 кг м'яса, 3474 пуди картоплі.
Правління колгоспу та члени артілі багато уваги приділяли відродженню тваринництва. У 1944 році в колгоспі збудували тваринницьке приміщення на 200 голів, свиноферму на 110 голів, птахоферму, стайню на 100 голів; протягом 5—10 днів колгоспники провели весняну сівбу на площі 640 га, завдяки чому одержали врожай зернових на 100 пудів з га та цукрових буряків — 350 центнерів з гектара. Трудящі Семенівки спрямовували також зусилля на відбудову промислових об'єктів. Ще тривала війна, а цукрозавод вже вступив до ладу і виробляв 400 пудів цукру на добу. 5 січня 1944 року директор Семенівського райпромкомбінату доповідав на засіданні виконавчого комітету Семенівської райради депутатів трудящих, що, незважаючи на значну шкоду, заподіяну комбінатові фашистськими окупантами, 6цехів з 8, що були до війни, вже діють, відбудовні роботи були виконані за півтора місяця
Значної уваги приділялося житловому будівництву. На кінець грудня 1946 року в Семенівській селищній Раді було збудовано 40 індивідуальних будинків. Щоб хоч частково задовольнити потреби колгоспу та колгоспників у цеглі, спорудили цегельний завод.
Велику допомогу колгоспу подала держава. У 1949 році колгосп ім. Чапаєва вперше після війни одержав електроенергію. Завдяки цьому були механізовані деякі трудомісткі роботи в тваринництві (подрібнення кормів, водопостачання, електрострижка , а також очищення і сортування зерна та розпилювання лісу.
За короткий час трудівники селища не тільки збудували господарство, а добилися дальших успіхів у розвитку економіки. Самовіддана праця трудящих Семенівки була відзначена високими урядовими нагородами. Так, у 1950 році за високі показники, досягнуті у відгодівлі молодняку великої рогатої худоби, телятницю М. Т. Бутенко нагородили орденом Трудового Червоного Прапора.
У Ланковій колгоспу ім. Чапаєва Г. М. Калієнко у 1948 році за високі врожаї цукрових буряків присвоїли високе звання Героя Соціалістичної Праці, а в 1949 році за нові успіхи у вирощенні цукрових буряків її нагородили орденом Леніна3.
У післявоєнні роки колгосп ім. Чапаєва не раз виходив переможцем у соціалістичному змаганні-за піднесення продуктивності тваринництва. У 1955 році найвищих показників за надоями молока від кожної корови добилися доярки артілі М. Г. Крамаренко, М. П. Тютюнник, М. Г. Бутенко, Л. М. Тимченко4.
Свинарка О: О. Темник у 1956 році перевиконала взяте соціалістичне зобов'язання вона одержала від кожної з 8 закріплених за нею свиноматок по 24 поросяти замість 21 за планом.
У 1957 році колгоспники артілі ім. Чапаєва добилися нових успіхів. Колгосп одержав молока від кожної фуражної корови по 2500 кг, або по 220 центнерів на 100 га угідь, та виробив м'яса по 49,6 центнерів в т. ч. по 35,6 центнерів свинини на 100 га ріллі.. Високих показників добилися передові тваринники. 3485 кг молока від корови надоїла М. Г. Крамаренко, по 3450 кг — Я. Г. Киричок, по 2905 кг — Н. В. Приліпко. Свинарки колгоспу Г. І. Ганзенко та М. Л. Біленко одержали по 23 поросяти від кожної свиноматки. їх імена були занесені на районну Дошку пошани1. За досягнуті успіхи в розвитку поголів'я худоби та підвищенні продуктивності у 1957 році за рішенням виконкому районної Ради депутатів трудящих та бюро райкому КП України колгоспу було присуджено перехідний Червоний прапор.
За значні досягнення в розвитку сільського господарства голова колгоспу, Герой Радянського Союзу В. Д. Кізь, доярка М. Г. Крамаренко, зоотехнік К. М. Біланівська та доярка Г. Я. Киричок у 1958 році одержали високі урядові нагороди.
Колгоспники артілі ім. Чапаєва добилися високих урожаїв основних сільськогосподарських культур у роки семирічки. Особливо добрі врожаї дає пшениця «Білоцерківська-198» — 24,1 центнерів з га. Середній урожай цукрових буряків тут становив 233 центнерів. з га, соняшнику — 20,5 центнерів, картоплі
103 центнери з гектару.
Щороку збільшується поголів'я великої рогатої худоби. Колгосп придбав чимало техніки, яка набагато полегшила працю колгоспників. У 1965 році він мав 11 тракторів, з них 6 гусеничних, 4 зернові, 3 кукурудзозбиральні, 2 силосозбиральні комбайни, 6 вантажних автомашин та багато інших сільськогосподарських машин.
У колгоспі є 13 приміщень для утримання 1500 голів тварин, механічна майстерня, авто гараж, кормоцех, силосна та 2 водонапірні башти, млин та 2 великих зерносховища
Робітники цукрозаводу, удосконаливши обладнання, застосувавши нову техніку та механізували трудомісткі процеси виробництва, підвищили потужність заводу майже в півтора рази, а виробництво цукру — в два рази.
Колектив заводу не раз виходив переможцем у соціалістичному змаганні. Рік у рік зростало на заваді число новаторів і передовиків виробництва, людей, які самовідданою працею славлять рідну Батьківщину, примножують її матеріальний достаток. Прославилися самовідданою працею М. П. Зима, Г. І. Копичко, К. М. Хохуля, В. П. Шевченко Ф. С. Шапар, В. М. Заворотній, Д. Г. Чудак, М. Л. Шигін, В. В. Решта та інші.
Якщо кілька років тому на заводі були лише поодинокі ударники — І. Г. Головань, Г. М. Калімулін, В. Г. Козін,— то в 1965 році 155 робітникам було присвоєно звання ударників комуністичної праці, 4 бригадам і одному цехові — звання колективів комуністичної праці3.
На території селищної Ради розкинулися масиви посівів Семенівського відділку радгоспу, подвір'я якого прикрашають добротні приміщення господарського та культурно-побутового призначення. Основним виробничим напрямком радгоспу є цукрові буряки. Відділенні радгоспу має у своєму розпорядженні 862 га землі, з них орної — 636, решти — сіножаті і пасовища. Середній урожай цукрових буряків тут — 359 центнерів.
У 1963 році Семенівку підключили до Кремгесу, і це сприяло дальшому розвитку економіки та культури селища. Рік у рік зростають неподільні фонди колгоспу ім. Чапаєва. У 1963 році вони становили 721 953 крб. Поряд з цим зростають грошові доходи колгоспу.
Завдяки значному збільшенню неподільних фондів колгосп має можливість виділяти більше коштів на будівництво тваринницьких ферм і виробничих приміщень, а також на задоволення культурних і побутових потреб членів артілі.
Робітники Семенівського відділення «Сільгосптехніка» за роки семирічки подвоїли основні виробничі фонди: якщо в 1959 році сума їх становила 188 тис. крб., то в 1965 році — 377,2 тис. карбованців.
З ентузіазмом працювали жителі Семенівки в останньому році семирічки. Так, цукрозавод виконав річний план по валовій продукції на 110 проц., маслозавод — на 114 проц.
Великих успіхів у семирічці досягли трудівники колгоспу. За досягнення у підвищенні врожайності, збільшенні виробництва заготівель цукрових буряків Указом Президії Верховної Ради СРСР від 31 грудня 1965 року найвищою урядовою нагородою — орденом Леніна — нагороджено ланкову колгоспу ім. Чапаєва М. К. Костенко, орденами Трудового Червоного Прапора — голову цього ж колгоспу Г. В. Колодія та ланкову Г. М. Костенко.
Уряд високо відзначив героїчний труд Семенівських тваринників. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 березня 1966 року за успіхи, досягнуті в розвитку тваринництва, збільшення виробництва і заготівель м'яса, молока, яєць, вовни та іншої продукції орденами та медалями нагороджені — доярка радгоспу Веселоподільського цукрокомбінату Т. Ю. Небесько, доярка колгоспу ім. Чапаєва М. Я. Леміщенко, доярка цього ж колгоспу 3. В. Шестопал.
За роки Радянської влади невпізнанно змінилась Семенівка. Коли під'їжджаєш до селища, то насамперед бачиш великі красиві будівлі цукрового комбінату, маслозаводу, вальцьового млина, середньої школи, лікарні.
З навколишніми селами Семенівка сполучена ґрунтовими шляхами. Автобусний зв'язок є з багатьма селами, а також з Хоролом, Кременчуком, Полтавою. В селищі є пошта, телеграф, телефонна станція.
Семенівка з 1923 до 1963 року була центром Семенівського району. Згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 4 січня 1965 року Семенівка знову стала районним центром
За післявоєнні роки набагато зріс громадський і житловий фонд. Тепер він дорівнює 8089 квадратним метрам. Тільки за післявоєнні роки споруджено громадського житлового фонду 7500 кв. метрів. За роки семирічки в селищі заасфальтовано 13 000 кв. метрів вулиць, прокладено 12 800 метрів кам'яної шосейної дороги, проведено електролінію довжиною 26 кілометрів. Багато уваги приділяється справі поліпшення побутового обслуговування населення. З цією метою в селищі побудовано перукарні, лазню, приміщення пошти, їдальні, буфети, магазини культтоварів, комбінат побутового обслуговування населення та ательє мод. До послуг населення — 2 універмаги, 2 продуктові магазини, книжкові магазини, їдальня тощо. В Семенівці є два дитячі садки, розраховані на, 175 місць а дитячі ясла на 50 місць.
За роки Радянської влади колишня земська лікарня, розрахована на 15 ліжок, значно розширена. Під час Великої Вітчизняної війни вона була зруйнована. Знову відбудували її у 1954 році. Нині в Семенівці працює поліклініка і лікарня на 135 ліжок. Крім того, в селищі є два медпункти: один — при Веселоподільському цукрозаводі, другий — при відділенні «Сільгосптехніка».
За роки Радянської влади набагато зріс рівень освіти та культури селища. Тепер у Семенівці є 3 середні школи, школа робітничої молоді. В них навчається близько 1800 учнів та працює 96 учителів.
За самовіддану працю в галузі народної освіти у 1955 році орденами Радянського Союзу Уряд нагородив учителів П. І. Кравченко та В. П. Гордієнко. В Семенівці проживає також заслужена вчителька УРСР 3. П. Діброва.
До 1917 року в Семенівці працювало тільки два спеціалісти з вищою освітою. Тепер у різних установах селища працює понад 80 чол. з вищою освітою, з них 38 чол. учителів. За роки Радянської влади 200 громадян Семенівки здобули вищу освіту, понад 150 робітників і службовців селища навчаються у вищих та спеціальних/середніх закладах.
За останні роки в Семенівці споруджено Будинок піонерів та приміщення дитячої музичної школи
До послуг жителів Семенівки — кінотеатр, 2 Будинки культури, 7 бібліотек, Будинок піонерів. Фонд районної бібліотеки становить понад 58 тис. книжок. Радіо, газети і журнали стали невід'ємною частиною життя і побуту кожного жителя Семенівки. У 1967 році на 1000 жителів тут передплачено понад 900 примірників газет і журналів.
Семенівський район утворено в березні 1923 року в складі Кременчуцького округу. З лютого 1932 року по вересень 1937 року район був у складі Харківської області, а з вересня 1937 року — Полтавської області. З грудня 1962 року територія Семенівського району входила в Хорольський район. У січні 1965 року знов утворено Семенівський район. Розташований він у пониззях річок Сули та Хоролу, в степовій зоні. Територія району становить 1,3 тис. кв. км. Населення — 54,5 тис. чол. (у т. ч. сільського — 39 тис. чол.). Густота населення — 43,0 чол. на 1 кв. кілометр.
До складу району входять Семенівська селищна Рада та 18 сільських Рад. Всього тут 80 населених пунктів. Територію району перетинають залізниця Кременчук—Ромодан, автотраса Хорол—Кременчук (28 км) та асфальтована дорога Хорол — Оболонь (30 кілометрів).
З природних багатств є торф (у селі Веселому Подолі, на заболочених берегах Хоролу).
В районі 26 колгоспів та 2 радгоспи. Сільськогосподарське виробництво — основа економіки району. Спеціалізація — рільництво і тваринництво. У рільництві серед зернових культур переважає озима пшениця, серед технічних — цукрові буряки, соняшник. Тваринництво м'ясо-молочного напрямку. Розвинуто також свинарство, птахівництво. Земельних угідь у районі — 97,9 тис. га (у т. ч. орної землі — 75,5 тис. га, луків і пасовиськ 13,7 тис. га, лісів 2,5 тис. га, садів — 1,5 тис. га, водойм — 4,7 тис. гектара).
У 1966 році було засіяно 38 731 га зерновими культурами (в т. ч. пшеницею — 21 074 га, житом — 2371 га, кукурудзою — 6566 га, просом — 985 га). Середня врожайність того ж року становила 22,4 центнерів зернових з га (у т. ч. озимої пшениці— 24,5 центнерів), цукрових буряків — 258 центнерів, соняшнику — 18.2 центнерів з гектара.
За післявоєнний час, особливо за роки семирічки, значно зросла механізація сільськогосподарського виробництва. На полях колгоспів працюють трактори (572), комбайни (119 зернових, 81 кукурудзозбиральний), 385 автомашин. З 26 колгоспів електрифіковано 25. З них 18 — дістають енергію від Кременчуцької ГЕС, а 7 мають власні електростанції.
За роки семирічки поголів'я громадського тваринництва зросло вдвоє. На
I січня 1967 року його загальна кількість досягла 45 900 голів (у т. ч. 15 740 корів).
На 100 га угідь в колгоспах і радгоспах району припадає 58 голів великої рогатої
худоби. В 1966 році на 100 га угідь було одержано 57,9 центнерів м'яса, 321,8 центнерів молока, II тис. яєць.
Безпосередньо в сільському господарстві Семенівського району працює 39 тис. чол., які наполегливо борються за його піднесення. У післявоєнний час праця понад 4 тис. трудівників району відзначена урядовими нагородами. Звання Героя Соціалістичної Праці удостоєно 7 чоловік. Лише за успіхи, досягнуті у вирощенні цукрових буряків, у 1966 році орденами та медалями Радянського Союзу нагороджено 41 колгоспника та за розвиток громадського тваринництва — 69.
В районі є 9 промислових підприємств, на яких працює 1246 чол. Вартість валової продукції в 1966 році становила 13 480 тис. крб. Найбільшим промисловим підприємством району є цукровий завод,що випускає за рік на 8552 тис. крб. продукції. Найважливішою промисловою продукцією району є цукор, масло, борошно, крупа.
У роки семирічки на промислових підприємствах, у колгоспах і радгоспах широко розгорнулась боротьба за звання підприємств, бригад і цехів комуністичної праці. 5 бригадам, 1 цеху та 12 колективам, в яких трудяться 167 робітників, уже присвоєно це почесне звання.
У післявоєнний час в районі широко розгорнулося житлове будівництво. Тільки з 1959 по 1966 рік споруджено 1400 будинків для колгоспників. Індивідуальним забудовникам надано 20 тис. крб. кредиту.
Значно поліпшилось побутове обслуговування трудящих району. В 1966 році тут було 55 побутових підприємств, які виконали робіт на загальну суму 231,7 тис. карбованців.
У районі працює 186 торговельних закладів, які в 1966 році продали населенню товарів на суму 15 774 тис. карбованців. Протягом 1966 року продано 708 телевізорів, 147 мотоциклів, 505 пральних машин тощо.
На території району є 56 фельдшерських пунктів, 9 пологових будинків, 9 лікарень. У медичних установах працюють 45 лікарів та 535 чол. середнього медперсоналу.
У районі є 2 будинки культури, §7клубів (в т. ч. З профспілкових, 39 сільських, 15 колгоспних), де працює 327 гуртків художньої самодіяльності. В їх роботі бере участь понад 5 тис. чоловік.
Район має 85 бібліотек, у т. ч. 6 профспілкових, 3 колгоспних, 38 шкільних, 35 сільських, 2 районні та 1 загальну. Населення активно передплачує періодичну пресу. У 1967 році на кожну тис. чол. припадало 1009 прим, газет та журналів.
Загальне обов'язкове навчання в системі народної освіти здійснюють 58 шкіл, в т. ч. 9 середніх, 28 восьмирічних та 21 початкова. Крім того, в районі є заочна середня школа, школа робітничої молоді та школа сільської молоді. Навчаються в них 8180 учнів, працюють 640 вчителів, у т. ч. одна заслужена вчителька школи УРСР та 14 відмінників народної освіти. Позашкільна робота з учнями проводиться у 2 піонерських клубах.В районі є 18 музейних кімнат, музична школа.62 первинні парторганізації району об'єднують 1893 комуністів. У 97 комсомольських організаціях налічується 4105 членів ЛКСМУ. Робітники і службовці об'єднані в профспілкові організації. їх тут 6, і вони налічують 6445 членів профспілок. У Семенівському районі живуть 2 Герої Радянського Союзу.
2серпня 1824 року проїздом з Кременчука на Ромодан у Веселому Подолі зупинявся О.С.Пушкін.
У 1845 році в селі Веселий Поділ побував Т.Г.Шевченко.
У Веселому Подолі народився видатний український поет-байкар Леонід Іванович Глібов 04.03.1827. Ним написано 107 байок.
Коментарі