b_385_225_16777215_0_0_images_news_2015_Zhittya_raionu_P1210729.jpg

26 років тому в Афганістані закінчилась десятилітня війна, участь у якій взяли 160375 військовослужбовців – вихідців з України, 3360 із яких загинули, 72 пропали безвісти, 3560 стали інвалідами. Ця війна залишила невиліковну рану в душах та серцях тих, хто пройшов вогненними гірськими стежками, хто втратив друзів, синів, батьків. Учасники афганської війни – це наші сучасники, які живуть поряд із нами. Їх вірність присязі, військовому братству, любов до Вітчизни й готовність стати до бою за її інтереси – приклад для всіх нас. Анатолій Плевако із Веселого Подолу добре знає, що таке війна, і неохоче про неї розповідає. Анатолія призвали в армію у 1983 році, і після річних навчань в Ашхабаді, направили в Афганістан. Разом із воїнами-побратимами старший сержант охороняв Баграмський аеродром. Виконував військові завдання відповідно спеціальності хімік-вогнеметник. Тоді молоді солдати вірили, що цей жах швидко мине, та проклята війна затягнулася на десятиліття...

Родина Анатолія не знала, де він насправді проходить службу. Та материнське серце Лідії Іванівни відчувало, що сину загрожує небезпека, і вона жила в постійній тривозі. У 1985 році Анатолій Іванович повернувся додому. Він часто із теплотою згадує щиру армійську дружбу. У найскрутніші хвилини поряд були земляки Юрій Бельмас із села Жоржівка Шишацького району та Сергій Гавриленко із с. Слободо-Петрівки Гребінківського району. – Із Юрієм і досі спілкуємось, згадуємо бойові дороги, загиблих друзів, – говорить ветеран афганської війни. – А зв’язки із Сергієм, на жаль, пропали. Ніяк не можу його знайти, але дуже сподіваюся на зустріч. Адже армійська й військова дружба – найміцніші.

Лідія Лобода
фото Михайла Погрібного

Недостатньо прав для коментування :(
Будь ласка, зареєструйтеся на сайті!