Ось таке інтерв'ю знаходимо на Gazeta.ua:
«Добре, син у мене не балуваний. Розуміє, що немає багато грошей аби шикарно його в школу скупити. У цьому році довелося збирати його на навчання на позичені гроші», – розповіла біженка з міста Горлівка на Донеччині Тетяна Волдирєва. Місяць тому з трьома дітьми втекла на Полтавщину до матері в село Зелений кут Семенівського району. Полтавщина – одна з областей, яка найбільше влаштувала в місцеві школи школи дітей-біженців.
«Ми поїхали з Горлівки, коли над головами почали літати снаряди та військові літаки. Чоловік залишився вдома. Взяли з собою тільки літні речі, бо думали через місяць-другий повернемося. Але не вийшло, там і досі не спокійно. З трьох дітей в мене тільки син школяр. У сільську школу його зразу прийняли, з класним керівником познайомилися по телефону, приємна така, запросила на перший дзвоник, – продовжила жінка. – Найважче було з одягом. Грошей не має, живемо на мамину пенсію. То селяни принесли синові брючки, сорочку. А в місцевому магазині на 500 гривень в борг взяли спортивний костюм, змінну сорочку, туфлі. За канцтовари заплатили 250 гривень. Брали недорогі зошити без малюнків. Купили замість кількох ручок побільше ампулок. А портфель невістка подарувала, легше стало».
Жінка каже, нова школа сину подобається. Нових предметів не буде, українську мову він знає добре. «Тільки жаль, на танців вже не ходитиме, бо знову ж таки треба гроші. А попереду осінь, зима, треба ще якось чоботи, куртки придбати. Надіюся, стане простіше, коли отримуватиму зарплату. Влаштувалася в сільському клубі викладати в гуртку декоративно-прикладного мистецтва».
Коментарі