У середині ХІХ століття, року 1894, в Оболоні, в розкішному маєтку Позенів народилося очікуване дитя, якого люблячі батьки нарекли Леонідом, якому долею буде відміряно прожити довге, яскраве, творче життя, вписати в історію рідного краю, країни незабутню сторінку. Леоніда Володимировича Позена знають як славетного українського скульптора, дійсного члена Петербурзької Академії мистецтв, члена Товариства Передвижників, автора чудових пам’ятників І. П. Котляревському, М. В. Гоголю в Полтаві. Він виконав численні скульптурні групи і статуетки на теми з життя та історії українського народу. Його твори зберігаються в Полтавському художньому музеї, музеї Українського образотворчого мистецтва в Києві, Третяковській галереї в Москві, Російському музеї в Санкт-Петербурзі.
У середині ХХ століття, року 1948, в Оболоні в простій селянській родині Білоусів народився син Володимир, якому за велінням долі було відміряно коротке, як спалах зірки, земне життя, але судилося залишити помітний слід на землі. Любов до мистецтва Володимир Іванович Білоус успадкував від свого діда Пилипа Павловича, людини мудрої, грамотної, учасника першої світової війни, який знав напам’ять Шевченків «Кобзар», умів робити миски, ложки, сопілки; вироби із дерева і глини, зроблені дідом викликали захоплення. Свої перші скульптури малий Володя ліпив з тіста біля бабусі, яка випікала вироби онука у печі. Із вдячністю згадував Володимир свою вчительку Г. Д. Карташову і самодіяльного місцевого художника А. І. Наумовського, який організував в Оболоні гурток юних художників, і на сільських вернісажах твори, написані юним художником Володею Білоусом, привертали увагу відвідувачів.
У 1963 році, закінчивши місцеву восьмирічну школу, п’ятнадцятирічний юнак став учнем відділення кераміки Миргородського технікуму імені Миколи Гоголя. Найулюбленішим предметом для Володі була скульптура, яку викладав здібний педагог, автор чисенних пам’ятників на Миргородщині Л. П. Статкевич. Шість кращих учнів разом з учителем брали участь у художньому оформленні алеї тринадцяти моряків-героїв у Севастополі. Володимир з великим натхненням творив на цій омитій кров’ю землі, адже саме тут воював з фашистами в роки Великої Вітчизняної війни його батько Іван Пилипович.
Закінчивши з відзнакою технікум у Миргороді, Володимир стає студентом Львівського інституту декоративного та прикладного мистецтва. Його дипломна робота – вісім великих за розміром монументальних барельєфів на тему «Алегорії мистецтв» – і зараз прикрашають головний фасад інститутського корпусу у Львові. Закінчивши з відзнакою вуз, Володимир приїздить у Полтаву, працює спочатку в торговій рекламі, а згодом – на Полтавському фарфоровому заводі художником у творчій лабораторії, потім – на художньо-виробничому комбінаті скульптором. Рік 1975 можна по праву назвати розквітом творчого таланту Володимира Івановича Білоуса. З того часу його роботи експонувалися у Києві, Львові, Полтаві, Запоріжжі, Москві на республіканських і всесоюзних виставках, зарубіжних виставках у США, Болгарії, Польщі, Франції.
У 1997 році за створення художніх образів сучасників у скульптурних творах Володимиру Білоусу присуджено звання лауреата обласної премії імені Петра Артеменка. У 1979 році нашого талановитого земляка прийнято в члени Спілки художників України. Він бере активну участь у творчій і громадській спільчанській роботі. Його обирають заступником голови обласної організації Спілки художників, членом правління, головою обласної художньої ради. Він був членом правління Полтавського обласного відділення Українського фонду культури.
У творчому доробку скульптора В. І. Білоуса станкова та монументальна структура, а також медальєрне мистецтво. Багато творів митця знаходяться в особистих колекціях та музеях, а монументальні твори встановлені в селах і містах області.
Володимир Іванович брав активну участь у багатьох конкурсах на пам’ятні знаки. У 1989 році здобув перемогу у Всеукраїнському конкурсі на пам’ятник академіку М. І. Вавілову, у 1992 році – перемога у конкурсі на пам’ятник Українській народній пісні в образі легендарної Марусі Чурай у Полтаві, у 1996 році – лауреат обласного конкурсу на пам’ятний знак жертвам Чорнобильської катастрофи, який було відкрито в Полтаві. Його було нагороджено Дипломом І ступеня Державного комітету по архітектурі та будівництву України. Диплом І ступеня і Почесну грамоту Держкомітету по архітектурі і будівництву України Володимиру Івановичу Білоусу було вручено за створення пам’ятника загиблим козакам (м. Полтава). Скульптор успішно працював над створенням музейних експозицій. Його твори знаходяться в музеї А. С. Макаренка в с. Ковалівка. Для музею Полтавської битви В. І. Білоус створив два великі горельєфи і портрети Івана Мазепи та короля Карла ХІІ. Вхід у музей обласного управління внутрішніх справ відкривають барельєфні пілони на тему історії міліції, створених Володимиром Івановичем. Цілий ряд скульптурних творів відображають історію медицини в музеї Полтавської медичної академії. Ним створено портретну композицію в інтер’єрі кінотеатру імені Горького в Лубнах, портрет І. П. Котляревського в інтер’єрі обласної бібліотеки імені Котляревського в Полтаві, декоративний рельєф на фасаді Будинку культури в Машівці, станкові твори знаходяться в народній картинній галереї села Вовчик Лубенського району, в музеї М. В. Гоголя в селі Василівка, в музеї Панаса Мирного в Полтаві, краєзнавчому музеї, а також в особистих колекціях та подаровані в картинну галерею Полтавської загальноосвітньої школи №6.
Працюючи головним художником заводу «Полтавафарфор», Володимир Іванович створив ряд чудових скульптурних творів у фарфорі, серед яких відомі «Журавка», «Івана Купала», «Віночок» та інші. У 1997 році в Полтаві було урочисто відкрито пам’ятник геніальному теоретику космічних польотів Юрію Кондратюку (Шаргею). Його автори, архітектор М. І. Калінін і скульптор В. І. Білоус, удостоєні Диплома І ступеня Держкомітету по архітектурі та будівництву України, а Володимир Іванович нагороджений спеціальною медаллю, Дипломом і Грамотою федерації космонавтики України.
Якщо ви хочете знати, якими були Леонардо да Вінчі, Мікеланджело Буонароті, вдивіться уважно в обличчя їхніх персонажів, неповторні творіння рук цих великих геніїв «Джоконду», «Сікстінську капелу». У скульптурах, фресках, картинах ви оціните глибину їхнього розуміння людського характеру, тому що в кожному мистецькому витворі завжди відображається характер його творця. Зовнішнє – це вираз внутрішнього, у цьому вкотре переконуєшся, коли, затамувавши подих, милуєшся творами нашого талановитого земляка з Оболоні Володимира Білоуса. Його почерк у роботах упізнають скрізь. У них є якась таїна. Ці твори поза часом, вони – сама вічність, він сам у своїх роботах. У 2001 році Володимиру Івановичу Білоусу було присвоєно почесне звання «Заслужений художник України».
Понад шість років працював В. І. Білоус доцентом, старшим викладачем кафедри образотворчого мистецтва Полтавського Національного університету імені Ю. В. Кондратюка, викладав мистецтво культури та кераміки. Увесь свій вільний час віддавав роботі в своїй творчій лабораторії. Останньою його роботою була скульптура славетного педагога, музиканта, основоположника Полтавської капели бандуристів Володимира Кабачка. Саме в ту хвилину, коли великий майстер завершував останній штрих чудового творіння рук, у нього трапився серцевий напад. Від перевтоми лопнула аорта. 28 грудня 2003 року Володимира Івановича Білоуса не стало. Йому було лише 55 років.
Сини, Дмитро – стоматолог, Сергій – юрист, не успадкували батьковий талант. Дружина Лариса Іванівна закінчила теж Львівський інститут декоративного та прикладного мистецтва, більше десяти років працювала художником-модельєром на фірмі «Полтавчанка». Зараз працює вчителем трудового навчання у Полтавській гімназії №31, навчає дітей мистецтву аплікації, вишивки, мозаїки по дереву, декоративного розпису.
«Ніколи не зупинятися на одному рівні, не повторювати завтра того, що зроблено сьогодні, постійно шукати новий аспект, викликати звучання нової ноти. Мистецтво – вічне оновлення» – це було девізом життя і творчості Володимира Білоуса.
Валерій ЗІНЧЕНКО