b_385_225_16777215_00_images_news_2016_semenivschyna_shkola_45_10_01.jpg

Спорт і туризм нероздільні. Скільки ж серед вас, дорогі наші діти, було завзятих туристів, скільки кілометрів подолано в походах, а скільки там з’їдено найсмачнішої туристичної каші. На одному із фотознімків найменший турист так смакує і кумедно облизує ложку біля чавунця. От тільки ніхто не впізнав його (може, він сам згадає цей епізод свого туристичного життя і обізветься). Скільки смуг перешкод подолано на туристичних змаганнях, скільки безсонних ночей проведено у Наріжжі біля Бурчака чи в Біляках біля водосховища, де невгамовну дітвору марно було втихомирити до півночі.

Яскраво «горіли» різнокольоровими палатками прибережні схили біля Біляківського водосховища, а по закінченню зльоту, коли палатки були вже зібрані, сумно було всім: і юним туристам, і дорослим керівникам туристичних загонів, і, здавалось, сумувала і природа, немов закінчилося гамірне свято, наступала безнадійна тиша, відчуття якоїсь втрати, мабуть, втрати азарту змагань, можливості спілкування з новими друзями, які стали рідними і дорогими. У ті щасливі часи свято районного туристичного зльоту тривало довгенько – два тижні, а нині 2-3 дні. 

Назавжди у пам’яті залишаються досягнення і спортивні перемоги на районних та обласних зльотах, учасниками яких наші учні були щороку. На районних змаганнях відчувалася тепла дружня атмосфера, підтримка друзів і вчителів шкіл району. На сторожі завжди стояли вчителі, особливо коли діти невеликими групами купалися в Бурчаку і їх неможливо було «витягти» з води. Учительські голови були ніби на шарнірах, треба було усіх бачити, спостерігати за кожним. Усе обходилось добре, дякуючи дисциплінованості учнів і високій відповідальності педагогів. А страхів і переживань у дорослих, відповідальних за організацію змагань, і в батьків було багато. Поскільки тоді не було мобільного зв’язку, доводилось кожного дня на мотоциклі з учителем фізкультури с. Оболонь їздити в сільську раду, аби повідомити в школи, що на турзльоті усе в порядку.

У лісі не було освітлення, але нікого не доводилося шукати, бо був закон: після відбою усі повинні бути в палатках. І, звичайно, дітям хотілося ще погуляти, але правила поведінки і закони турзльоту ніхто не наважувався порушувати, бо дорожили можливістю так чудово проводити час із друзями з усього району, і повага до вчителя, його вимог, дотримання норм поведінки були незаперечними. Не возили тоді із собою ні столів, ні стільців. По приїзду відразу ставили палатки, а потім під керівництвом О. Ф. Романенка і Д. Д. Дондохи облаштовували місця для харчування, хлопці заготовляли у лісі дрова для приготування їжі. Кілька років підряд Д. Д. Дондоха привозив свою масивну чавунну плиту, на якій усе швидко варилося. Пізніше в хід пішла моя з дому газова плита. Незважаючи на значні щоденні фізичні навантаження, дитячої енергії на вечір не меншало. Самі не спали і нам не давали. А на ранок що діти, що вчителі були «як огірочки». До дітей була повна довіра, але й постійний контроль на кожному кроці. «Довіряй, але й перевіряй» – цієї істини ми завжди дотримувались. Пам’ятаєте, як ми з Д. Д. Дондохою чи О. Ф. Романенком після відбою, тихенько підкрадаючись до палаток, щоб вас не розбудити (можна було подумати, що ви спали і не чули), навпомацки вели «підрахунки» ваших ніг. Але ви таки ухитрялись інколи нас дурити.

Уже через 30 років після закінчення школи на одній із зустрічей однокласників Лариса Мазанько, яка не минала ні районних, ні обласних туристичних зльотів, видала: «Хіба ви нас тільки після відбою провіряли, і до теж. Як ви тихенько не підкрадалися, ми чули. Ви ноги наші рахували, а хлопці з Оболонської СШ, скорчившись удвоє, сиділи у нас, поки їх учителі не почали гукати». Це були і для дітей, і для вчителів незабутні дні, а потім хвилюючі спогади щасливого активного дитинства, юності і молодості. Пам’ятаю, одного разу мені довелося залишитися в школі, щоб готувати випускний вечір, який наближався, але на третій день прийшла звістка з табору, що діти голодні, бо за кухаря поїхала молоденька вчителька. «Їдьте», – таким було резюме директора школи. Не встигла я приїхати, як Володя Молдавець, той же Вікторович, бо їх було 2, попросив: «Нажарте блинів, умираю, так хочу!» А з чого? У наявності вершкове масло, олія, сода і сіль, консерви і крупи. Довелося мотнутися по Наріжжю, як із циганського табору. Сердобольні сільські тьоті надавали діткам і борошна, і яєць, і глечик кислого молока. Днів 2 підряд готували. Блини були на славу. А ще в нас був свій гімн: «Ой туристы мы, туристы, замечательный народ. По горам, ущельям лазим, нас холера не берет». І дійсно, хто бував у походах чи на зльотах, той знає, що приходилось інколи нелегко. І тільки сміливі, витривалі і мужні переборювали всі труднощі. Протягом 70-х – 80-х років таких була багаточисленна армія, і назвати сьогодні прізвища всіх неможливо. Хочеться, щоб ви обізвалися чи прислали свої фото.

17.11.1981 р. За наказом директора школи було присвоєно почесне звання «Турист СРСР» С. Парнюку (10-А кл.), В. Голодному, С. Череднику, В. Коршенку, О. Неминущій, В. Черевко та Л. Алексашенко – усі з 10-Б.

1986 р. Звання «Юний турист» отримали І. Бугай, А. Ромашко, І. Островська, Т.Дондоха, А. Попов, А. Сахно, К. Перекопний, С. Одновол, Ю. Прєснова, І. Василенко, О. Корогод, О. Палій та О. Габораєв.

А яка ж була радість, коли пошили туристам першу форму, яка довго слугувала (фото № 1 – туристи перед поїздкою на районний зліт: С. Голуб, Н. Вовк, В. Дон, С. Семенченко, Л. Неминуща, В. Шарий, Н. Пархоменко, С. Данилейко, Д. Д. Дондоха, А. Прохоренко, К. Крицька, С. Болотов. На передньому плані фото невпізнана «незнайомка» – обізвись!) Немає вже в живих ні Серьожі Голуба, ні Серьожі Семенченка. Світла вам пам’ять, дорогі і незабутні наші діти.

b_385_225_16777215_00_images_news_2016_semenivschyna_shkola_45_10_02.jpgНаша команда, перемагаючи на районних туристичних змаганнях, брала участь в обласних зльотах. З болем у серці дивлюся на це фото «на згадку» (фото № 2 – улюбленець дітей «Дмитрович» і одна з найактивніших спортсменок Галинка Михайлюта). Життєва зірка Галини Григорівни Рубан, як її згодом величали, дуже рано погасла та пам’ять про неї і всіх наших учнів, які передчасно відійшли у потойбічний світ, назавжди залишається у люблячих учительських серцях і душах однокласників.

Ніна Іванівна ЯНЧА,
заступник директора з виховної
роботи 70-80-их – поч. 90-их років
(тел. 050-511-39-29)

Недостатньо прав для коментування :(
Будь ласка, зареєструйтеся на сайті!

Рейтинг користувача: 0 / 5

Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка