У Веселому Подолі, що в Семенівському районі на Полтавщині, 11 серпня 2016 року був закінчений монтаж настінних художньо оформлених експонатів (стендів) нового історичного музею. Він розмістився у світлій, просторій залі поряд із науковою бібліотекою на другому поверсі тамтешнього Будинку культури. Історія появи Веселоподільської ДСС пов’язана із насіннєвою фірмою «Бущинський і Лонжинський», яка у 1886 році у тодішній Подільській губернії заснувала Немерчанську селекційну станцію. Під час першої світової війни театр воєнних дій був в основному зосереджений на Заході України.

У 1915 році виникла загроза захоплення станції німцями. Що чекало головного конкурента німецької буряко-цукрової галузі, можна тільки здогадуватися. Було прийнято рішення селекційні матеріали, обладнання та науковців станції евакуювати на Схід України. Частину обозу прийняла і розмістила у своєму маєтку Олександрія, що на окраїні м. Біла Церква, графиня М. Є. Браніцька.

Інша частина прослідувала далі на Схід, і притулок їй надав князь Щербатов у своєму маєтку Хорошки, за 45 км від уїзного міста Лубни тодішньої Харківської губернії. Свою наукову діяльність станція, яку задокументували як Хорошківська селекційна, розпочала у 1915 році. Цей рік, як свідчать архівні дані, є роком її заснування. Невдовзі тут було створене і підпорядковане станції акціонерне товариство насіннєвих господарств. Земельний масив складав 3595 га. За короткий час, під керівництвом професора Е. Ю. Залєнського, станція широко розгорнула селекційну і насіннєву роботу. Високоякісним насінням цукрових буряків та зернових культур у повному об’ємі були забезпечені сільськогосподарські підприємства зони діяльності станції.

Успішна робота Хорошківської селекційної станції була перервана восени 1919 року. Відступаючою денікінською армією найбільш цінні селекційні матеріали і селекційні книги вивезені у невідомому напрямку. Подальша їх доля невідома.

З метою збереження цінностей, що залишились, нарада дослідників у м. Полтаві в лютому 1920 року прийняла рішення передати Хорошківську селекційну станцію у розпорядження Всеукраїнського кооперативного союзу «Централь». Почалося енергійне відновлення станції, і їй підпорядкували заново організовані насіннєві господарства.

20 травня 1920 року станцію потрясло нове страшне лихо. На будинок, де проживав основний склад наукових працівників, напала банда. Десять провідних спеціалістів були пограбовані і по-звірячому вбиті.  21 травня, у день п’ятиріччя станції, жертви були поховані у склепі біля церкви, поряд із будинком, де вони проживали. Розслідування цієї трагедії у той час не було проведено, і навіть згадки про неї немає в жодному тогочасному документі, і це дозволило банді головорізів уникнути справедливого покарання.

У 1934 році церква і склеп були зруйновані та зрівняні із землею, в якій і знайшли свій вічний спокій десятеро безневинно убієнних і безіменних науковців Хорошківської селекційної станції. Що ж до банди, то вона продовжувала в окрузі грабувати людей та вбивати сільських активістів аж до Великої Вітчизняної війни. Під час окупації ці нелюди перевтілилися у поліцаїв. Дуже жаль, але і на цей раз вони уникнули покарання.

Станція після жахливого кривавого погрому негайно перебазовується у Березотоцьке господарство за 12 км від м. Лубни. Тут знову була розгорнута селекційна робота по цукрових буряках, зернових культурах, а у відділку станції Софіно – по багаторічних травах в основному на матеріалах Хорошківської селекційної станції та з використанням місцевих сортів бувшої Харківської губернії.

У 1922 році Хорошківська селекційна станція разом із насіннєвими господарствами підпорядковується Головцукру, а згодом – Сортоводно-насіннєвому управлінню Цукротресту. Весною 1923 року станцію виділяють як окреме підприємство, а насіннєві господарства відходять в об’єднання насіннєвих господарств Полтавського регіону.

Перенесення станції із садиби Хорошки у Березоточу відбувалося у  спішному порядку без урахування ґрунтово-кліматичних та інших умов. Земельний масив селекційної станції був зосереджений у долині річки Сули на другій і третій терасах і за своїм фізико-механічним складом докорінно відрізнявся від основної маси ґрунтів Лісостепу Полтавщини.

У зв’язку із стрімким ростом об’єму науково-дослідних робіт по селекції і насінництву перед станцією вставали нові, більш широкі завдання. Усім стало достеменно зрозуміло, що Березоточа із своїм земельним масивом не може задовольнити зростаючі вимоги сортоводства.

Саме в цей час проводилась націоналізація земель для цукрової промисловості і станція мала широку можливість вибрати найбільш придатне місце. За цих умов слід було підшукати таке господарство, яке б у повній мірі відповідало вимогам станції.

Після довгих пошуків і обговорень із десятків обслідуваних господарств найбільш придатним було визнано господарство поміщика А. П. Родзянки Веселий Поділ, поряд із залізничною станцією такої ж назви по напрямку Ромодан-Кременчук. У 1923 році це господарство було націоналізоване і восени 1924 року перейшло у підпорядкування станції.

Хорошківська селекційна станція була остаточно перебазована на нове місце і перейменована у Веселоподільську селекційну станцію. Усі організаційні питання були закінчені у 1924 році, а науково-дослідні роботи розпочалися весною 1925 року. Станція отримала у своє розпорядження 726,8 га землі, із них 555,1 га орної, на якій у 1925 році було розбито 5 наукових сівозмін. Успішно на новому місці вирішувались й інші необхідні для станції умови.

Наведені дані та архівна довідка Центрального архіву вищих органів влади України свідчать про те, що Хорошківська селекційна та Веселоподільська селекційна станції – це одна і та ж наукова установа як de-юре, так і de-факто. Отже, датою створення Веселоподільської ДСС слід вважати весну 1915 р. (за переказами старожилів 21 травня 1915 р.).

На новому місці станцію очолив Д. П. Дузь-Крятченко. Під його керівництвом було розгорнуте активне будівництво і ремонт житлових та виробничих будівель, яке було успішно завершене у 1926 році, а будівництво лабораторного корпусу було закінчене у 1928 році.

У 1924 році частина насіннєвих господарств, зокрема Богданівка, Липняги, Рокитне, Максимівка та Софіно загальною земельною площею 2689,86 га знову підпорядковуються Веселоподільській дослідно-селекційній станції. Через три роки станція стає потужним господарством із великою експериментальною і виробничою базою. Тут проводиться розпочата в різних місцях і в різні роки селекційна робота по цукрових буряках, озимій і ярій пшениці, озимому житу, вівсу, просу і багаторічних травах. Крім робіт по селекції і насінництву вищезгаданих культур, у 1928 році на станції в тимчасових дослідах розпочато вивчення агротехніки і системи живлення цукрових буряків та зернових культур.

До 1941 року на станції були створені всі необхідні умови для  науково-дослідної і виробничої діяльності. Був побудований головний науковий корпус, організовані поляризаційна і агрохімічна лабораторії, відділи селекції цукрових буряків, зернових культур і багаторічних трав. Науковцями станції були виведені нові високопродуктивні сорти сільськогосподарських культур, які широко впроваджувалися на полях колгоспів і радгоспів. Великою популярністю в той час користувалися сорти цукрових буряків Веселоподільський 1127, Веселоподільський 1521, Веселоподільський 1621, озиме жито Веселоподільське, просо Подолянське 24/273 і Веселоподільське 367, а розроблені агротехнічні прийоми вирощування цукрових буряків були довгий час визначальними в агротехніці цієї культури в зоні Лівобережного Лісостепу України і у повоєнні роки.

Величезних утрат зазнала станція під час її дворічної окупації (12 вересня 1941 – 24 вересня 1943 рр.) німецько-фашистськими загарбниками. Селекційні і насінницькі посіви 1941 року були зібрані у спішному порядку без належного обліку і втратили наукову цінність. Евакуйовані були лише деякі матеріальні цінності, невелика частина не призваного в армію наукового персоналу і залишки селекційних матеріалів.

Відступаючи, фашисти повністю знищили головний лабораторний корпус, житлові і господарські будівлі, а також матеріально-технічну базу. Станції потрібно було починати роботу заново. Завдяки самовідданій праці наукового, науково-технічного персоналу та працівників станції селекційна робота була відновлена у 1946 році, а дослідна повністю у 1948 році, коли було закладене стаціонарне дослідне поле. Таким чином станція набула статусу дослідно-селекційної із відповідною структурою: відділ агротехніки, відділ селекції цукрових буряків, лабораторія технології цукрових буряків, відділ дослідного насінництва цукрових буряків, відділ селекції зернових культур, лабораторія технології зерна, відділ кормових культур, лабораторія агрохімії, лабораторія ентомології та лабораторія фітопатології.

Щорічне нарощування посівних площ цукрових буряків в Україні в цілому і особливо в Лівобережному Лісостепу вимагало розширення наукових досліджень і стрімкого зростання об’ємів виробництва елітного насіння. Це, в свою чергу, потребувало розширення земельних угідь станції. У червні 1960 року до станції були приєднані колгосп «Соцшлях» та бригада колгоспу ім. Чапаєва (х. Тарасівка). У результаті, станція одержала в своє розпорядження 3399 га землі, в т. ч. 2057 га ріллі, і згодом стала міцним експериментальним та насінницьким господарством. На сьогоднішній день землекористування станції не зазнало змін, дещо видозмінилась тільки його структура.

За 100 років існування напрямки наукових досліджень станції та структура її наукових підрозділів практично не мінялись. Це свідчить про високу наукову підготовку, далекоглядність та мудрість як наукових кадрів, так і її організаторів та керівників.

Нині на станції працюють 4 повноцінні наукові підрозділи: лабораторія адаптивної селекції цукрових буряків, лабораторія селекції, насінництва зернових, круп’яних культур та багаторічних трав у зоні Східного Лісостепу України, лабораторія наукового забезпечення інтегрованого захисту рослин від бур’янів, шкідників та хвороб у зоні Східного Лісостепу України та сектор технології вирощування біоенергетичних культур у зоні Східного Лісостепу України. У даний час до Державного Реєстру сортів рослин України занесені три спільні гібриди цукрових буряків, п’ять сортів багаторічних трав, два сорти озимої пшениці, сім сортів проса та один сорт вівса. У державному сортовипробуванні знаходиться два спільні гібриди цукрових буряків.

Площа поширення сортів багаторічних трав, озимої пшениці та проса селекції станції лише в Україні складає біля 200 тисяч гектарів. Принагідно слід відмітити, що в недалекому минулому сортами Веселоподільської станції в бувшому СРСР засівалося біля 2,5 млн. га, а сорти проса займали 78,5% посівної площі цієї культури в Україні і 44,1% в Союзі.

Історія Веселоподільської дослідно-селекційної станції, як і будь-якої іншої установи, була б неповною без історії її людей: керівників, наукових та науково-технічних працівників, а також її простих робітників. За 100 років існування станції змінилося 10 директорів. У довоєнний період станцію очолювали Д. П. Дузь-Крятченко, А. Новиков, О. А. Ткаченко, Радзівіл (ім’я невідоме), Я. Л. Яценко. Після Великої Вітчизняної війни директорами працювали: М. В. Кузьменко, 1943-1956 рр., Я. Т. Корченюк, 1956-1958 рр., К. І. Семикін, 1958-1970 рр., І. Ф. Карпенко, 1970-1990 рр., О. В. Герасименко, 1990-2003 рр. З 2003 року станцію очолює нині діючий директор О. В. Мороз.

Над виконанням наукових програм станції, починаючи з 1915 року, працювало 143 наукові співробітники, понад 230 науково-технічних працівників і велика кількість простих робітників. За час, що минув, їх змінилося чотири покоління. Трудовому колективу Веселоподільської ДСС із самого початку її заснування доля послала надзвичайно важкі, жахливі та  кровопролитні життєві випробування. У більшості своїй вони були несумісними із подальшим існуванням і діяльністю як самого колективу, так і станції. Лише за перші три десятиліття колектив пережив:

  • три війни, дві евакуації і три перебазування на нові місця;
  • жовтневий переворот, повне безвладдя і всеохоплюючий бандитизм;
  • голодомор, насильну колективізацію, постійний терор та жахливі репресії.

Усього за цей період було розстріляно 22 наукові працівники, в т. ч. директор станції Д. П. Дузь-Крятченко, головний селекціонер І. І. Войткевич та інші. На фронтах Великої Вітчизняної війни загинули та пропали безвісті понад 50 чоловік. Незважаючи на все це, колектив не зламався, вистояв, вижив і нині станція займає достойне місце серед аналогічних науково-дослідних установ України.

На закінчення хочемо сказати, що історія першого століття існування станції ще не повністю досліджена і викладена. Білою плямою виглядають 30-і роки минулого століття та роки Великої Вітчизняної війни. Колектив станції працює над цим складним питанням, і є надія, що матеріали цього періоду скоро займуть своє місце у столітньому переліку подій. Ведуться також роботи по осучасненню історії останніх двох десятиліть. Отже, завданням нинішньому поколінню є: виписати історію першого століття станції так, щоб до неї більше не повертатися. Подальша історія станції має базуватися на регулярному осучасненні подій за певний період часу, і це є нашим заповітом прийдешнім поколінням.

І насамкінець хочемо сказати, що музей є і він працює. Запрошуємо жителів Полтавщини при нагоді відвідати музей Веселоподільської ДСС. Будемо раді бачити вас у нас. Наші контактні телефони: 050-304-69-08, 91-5-63.

 Музей Веселоподільської ДСС  Музей Веселоподільської ДСС  Музей Веселоподільської ДСС
 Музей Веселоподільської ДСС  Музей Веселоподільської ДСС  Музей Веселоподільської ДСС
 Музей Веселоподільської ДСС  Музей Веселоподільської ДСС  Музей Веселоподільської ДСС
 Музей Веселоподільської ДСС  Музей Веселоподільської ДСС  Музей Веселоподільської ДСС
 Музей Веселоподільської ДСС  Музей Веселоподільської ДСС  Музей Веселоподільської ДСС
 Музей Веселоподільської ДСС  Музей Веселоподільської ДСС  Музей Веселоподільської ДСС
 Музей Веселоподільської ДСС   

Фото Олени ДУШКО
За дорученням оргкомітету:
О. В. МОРОЗ, кандидат технічних наук, ст. науковий співробітник – директор станції
В. А. КІНАХ, кандидат економічних наук, ст. науковий співробітник

Недостатньо прав для коментування :(
Будь ласка, зареєструйтеся на сайті!

Коментарі  

# Містер Фікс 10.12.2016, 23:04
Надзвичайно цінний, чудовий метеріал. Авторам ідеї - респект!
# pravda 11.12.2016, 09:57
Назвіть поіменно людей ,які збирали матеріали і оформляли музей.Добру справу зробили.
# Роза 12.12.2016, 10:32
Дійсно захоплююча історія!!!!!!!

Рейтинг користувача: 0 / 5

Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка