b_385_225_16777215_00_images_news_2017_03_0101.jpg

1962 рік. Семенівська середня школа №1 (директор Микола Михайлович Хорунжий, завуч Григорій Миколайович Нагайник). У школі більше тисячі учнів. Навчання проходить у дві зміни. Життя школи кипить, вирує.

У січні 1962 року директор школи скликав нараду педагогічного колективу і повідомив про те, що голова селищної ради Т. В. Безсмольний дав доручення  про збір учнями експонатів для створення в селищі історико-краєзнавчого музею. Учителі на лінійках та виховних годинах довели  до учнів завдання  про збір експонатів старовини, фотографій, спогадів учасників війни та праці, а також про славних людей селища. Учням розповіли про те, що селище славне людьми, обрядами, звичаями, промислами: вишивкою, ткацтвом, килимарством та гончарством. І ось розпочався збір експонатів під моїм керівництвом (я у той час працювала старшою піонервожатою). Із піонерським і комсомольським активом ми зібрали із січня по квітень 1962 р. більше 1000 експонатів.

Музей вирішили облаштувати на другому поверсі клубу Веселоподільського цукрозаводу. Було виділено три великі світлі кімнати. Музей оформляли художники Микола Ковганко, Григорій Журавель та народний умілець Віктор Шеремет. Вони виготовляли стенди, вітрини, розкладали експонати, писали тексти. У трьох залах розмістили відділи: історичний, відділ природи і предмети старовини. Першою завідуючою музею на громадських засадах було призначено учителя української мови і літератури Галину Іванівну Клімову. І ось настав день відкриття музею. На відкриття прибули керівники району, селища, жителі нашого селища та учні Семенівських шкіл №1 та №2. Багато було виступаючих, які дарили подарунки музею: рушники, рядна, ікони, картини та інше.

Відкриття музею відбулося 30 вересня 1962 року.

Інтер’єр першої музейної кімнати був облаштований так, що, зайшовши туди, ніби потрапляв у минуле. Галина Іванівна для відвідувачів проводила змістовну екскурсію. Усі присутні дякували за те, що в селищі є такий пізнавально-виховний заклад для молоді, учнів, населення. Справа зроблена недаремно. Але на досягнутому актив музею не зупинився. Збирали музичні інструменти, дерев’яні і залізні речі, одяг тощо. Галина Іванівна Клімова працювала завідуючою музею на громадських засадах 5 років. Потім було призначено бібліотекаря бібліотеки цукрозаводу Любов Кропивко. Вона теж поповнювала експонатами відділи музею. Її змінила на посаді завідуючої музею Ольга Петрівна Лисенко, яка проводила багато екскурсій, виставок народних умільців та дитячих робіт. Залучала до роботи екскурсоводів – учнів 8-10 класів. Уже пізніше, у 80-х роках, музей очолював історик, учасник бойових дій, пілот Григорій Григорович Ятло. Він розробив спеціальні уроки-екскурсії у відповідності із шкільною програмою. І екскурсії та масові заходи намагався поставити на наукову основу. У 1993 році музею присвоєно звання «народний музей». Я у той час працювала завідуючою районного відділу культури.

Із кінця 90-х років до 2002 року завідуючою музею працювала Галина Митрофанівна Кришталь, яка мала вищу бібліотечну освіту, знала історію краю. Велику роботу проводила з ветеранами війни і праці, вела наукову роботу. Організувала дитячий клуб «Пошук». Намагалася зробити музей у сучасному стилі. У 1993 році музей було переведено в центр селища, в колишнє приміщення поміщика Старицького. У 2002 році завідуючою музею була призначена Любов Василівна Мазанько, учитель української мови і літератури. Відділ культури (завідуючий М. Г. Зубренко) поставив завдання зробити реконструкцію музею в новому напрямі незалежності нашої держави України. Я, як завідуюча, рада музею, актив склали план, за яким будемо робити музей по-новому. Музеї були і будуть хранителями людської пам’яті. Сьогодні важлива їх роль  у розвитку нації, вихованні у громадян поваги до національних цінностей, слова, пісні, української мови. Тому ми вирішили створити сім відділів музею: історія нашого краю, відділ Великої Вітчизняної війни, славні люди нашого краю, відділ природи, відділ народознавства, світлиця, відділ «Праця». У цих відділах багато спільного: вони виховують почуття патріотизму, свідоме ставлення до надбань історії, культури, до людей праці. Можна стверджувати, що сучасний музей є своєрідним центром духовної культури. Ми об’єднали активістів, письменників, поетів, учителів історії, української мови та літератури з метою активізації пошукової і дослідницької роботи, поповнення музею науковими роботами, рефератами. Так, учні шкіл дослідили і описали події Великої Вітчизняної війни, зібрали спогади ветеранів, мирних жителів, підпільників. Також велику роботу проведено активом музею по вивченню жахливої сторінки історії краю – голодомору 1932-1933 рр. Учні шкіл району під керівництвом учителів зібрали спогади очевидців цих страшних подій. Усі ці матеріали зберігаються в музеї у відділі «Дзвони пам’яті». Проводились зустрічі з учасниками війни 1941-1945 рр. та з тими, хто пережив концентраційні табори. Зібрано матеріали про виданих людей Семенівщини. Описано і досліджено славне життя 171 нашого земляка. Створено «Світлицю» у вигляді старовинної хати наших предків. На мою думку, це дає змогу осмислити минувшину нашого краю. Тут і піч, жертка для зберігання одягу, мисник, лави, покуть, рушники,  кожний з яких має смислове пояснення, це символ квітів, душ, звірів.

b_385_225_16777215_00_images_news_2017_03_0102.jpgНайінтенсивнішими і найактивнішими в музейній роботі були 2001-2016 роки. Проводилось багато екскурсій, оглядових і тематичних. За цей час музей відповідали учні і вчителі всіх шкіл району. Вони знають, що є такий виховний і культурний острівець у рідному краї, і тому, коли пишуть наукові роботи чи реферати, звертаються за матеріалами в музей. Також проводилось багато зустрічей із видатними людьми, письменниками, поетами, афганцями, чорнобильцями і хлопцями, які воювали в АТО на Донбасі.

Написано книги про період війни 1941-1945 рр. «Прозаїки і поети Семенівщини» (автори – літописець нашого краю Євген Бутенко, краєзнавці Микола Зінченко, Любов Мазанько, 2004р), «Минуть роки, минуть віки, а подвиг житиме завжди» (автори Любов Мазанько, Віталій Назаренко, Іван Борис, 2008р), «Пам’ять серця» (ці ж автори, 2011р.), «Зерна пшеничної віри» (автори Євген Бутенко, Микола Шудря, 2007р), книга про відомого українського письменника з Бурбиного (2010 р.). У них розповідається про історію краю. Зібрано і опрацьовано матеріали про пам’ятки історії та культури. З ініціативи ради краєзнавчого музею та підтримки районної ради (голова О. М. Мохун) було дано завдання народним майстриням-вишивальницям вишити рушник єдності, який було урочисто презентовано на районному святковому заході «Роде наш красний» та передано народному краєзнавчому музею. Цей рушник із символами кожного села зберігається в музеї на почесному місці.

Недовгий час працювала завідуючою музею старанна і відповідальна Айкануш Фідоян, яка мала вищу культосвітню освіту. У серпні 2012 року був призначений на посаду завідуючого музею молодий, енергійний, завзятий Денис Юрійович Вініченко, історик за фахом.

У жовтні 2013 року наш музей було переведено в нове, світле, опалювальне приміщення в центрі селища. Нам цю новину повідомив Валерій Євгенович Книш та завідуюча відділу культури Ірина Анатоліївна Удовиченко. За чотири місяці ми облаштували музей. Велику роботу провів завідуючий Денис Вініченко – стругав, клеїв, обновив стенди, вітрини, займався друком матеріалів.  Потім разом із радою музею ще зробили два відділи: «Літературна вітальня», де зібрано матеріали про наших поетів і письменників, а в 2014 р., до 200- річчя із дня народження Т. Г. Шевченка, облаштували «Тарасову світлицю», де зібрали матеріали, документи про перебування Т. Г. Шевченка в нашому краї. Зібрали подарунки від наших людей: 10 картин подарував самодіяльний художник Василь Григорович Артикульний, учні Оболонської школи, жителька села Паніванівка Інна Бачуріна подарували три українські рушники.

Багато рідкісних і унікальних експонатів є в музеї. Хай вони служать нашому народу. Отже, музеї дають кожному із нас імпульс до життя, творчості, їх треба відвідувати, знати, до них звертатися як до життєдайного джерела.

Я працювала в музеї 14 років (із 2002 по травень 2016 рік). Мене переповнювала гордість за те, що я створила разом із кращими людьми нашого краю такий хороший музей історії рідного краю та його людей.

Сьогодні в музеї працюють завідуюча Ліля Станіславівна Ярова, бухгалтер за фахом, та Ліна Миколаївна Сіденко, теж бухгалтер. Бажаю їм продовжувати музейну справу в кращих традиціях сучасного життя нашого краю.

Любов МАЗАНЬКО,
краєзнавець

Недостатньо прав для коментування :(
Будь ласка, зареєструйтеся на сайті!

Коментарі  

# Oleg 31.03.2017, 18:29
Петро Василович Безсмольный.

Рейтинг користувача: 0 / 5

Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка