Євромайдан, Революція Гідності, барикади на столичному Хрещатику, палаючі шини, кров поранених і вбитих на Майдані – усі ці події змінили нас, ми виросли в своїй національній свідомості.
Ми відчули свободу і хочемо знати правду, зокрема, правду про те, чому більшість злочинів, пов’язаних зі згаданими подіями, досі не розкриті, а злочинці перебувають на волі. Чому так сталося і хто в цьому винен? Саме на ці питання і пробує дати відповідь автор книги «Як вмирає правда про Майдан…» Олексій Баганець, професійний юрист, який після Революції Гідності, будучи заступником Генерального прокурора України, організовував та координував роботу перших слідчих груп із розслідування цих справ, до свого звільнення з ГПУ.
Головною з причин неефективності розслідування справ Майдану, того, що реальні злочинці, які розстрілювали протестувальників, гуляють на волі , автор називає непрофесійність і кадрові прорахунки попереднього й нинішнього керівництва Генпрокуратури, а ще спротив вищого керівництва МВС та загалом незацікавленість нинішньої української влади в швидкому розкритті цих злочинів.
Книга цікава своїми подробицями, роздумами та висновками автора. Тож видання буде цікавим як для звичайних громадян, так і для представників професійної юридичної спільноти.
У вступному слові автор відмічає, що події в Україні, в першу чергу на Майдані Незалежності в середмісті столиці з 21 листопада 2013 по кінець лютого 2014 років, залишаться в нашій історії назавжди. Це було повстання народу проти знахабнілої влади, усунути яку іншим чином не було можливості. Влучною назвою того виступу народу є Революція Гідності. У ці слова вкладено багато змісту: сотні загиблих та тисячі покалічених людей, безліч нереалізованих мрій і задумів, а поряд із цим – обман і лицемірство, надмірна жадібність і зневажання правами людей. Убивства, розкрадання, зрада, втеча основних тодішніх можновладців із країни, війна з Російською Федерацією, окупація українських територій, анексія Криму і так далі – це все те, що також тісно пов’язане саме з Революцією Гідності, з тим болючим і кривавим періодом на Майдані Незалежності в столиці України та її одголосками на площах і вулицях інших міст нашої держави.
Саме в листопаді 2013 року в Києві розпочалися масові протести громадськості, студентів проти непослідовної зовнішньої політики тодішнього Президента України В. Ф. Януковича , який на самому фініші відмовився від європейської інтеграції й не підписав Угоду про асоціацію з Європейським Союзом. Потім було перше побоїще на Майдані Незалежності 30 листопада, яке викликало гнів та обурення всього активного суспільства, і вже наступними вихідними на Хрещатику зібралося понад 100 тисяч людей, щоб висловити протест проти таких дій влади. На Європейській площі пройшов мітинг, де виступали політичні й громадські діячі, які засудили не лише непослідовну поведінку уряду Януковича-Азарова, вимагаючи підписати Угоду про асоціацію, здійснено й надмірне насильство над протестувальниками. Але влада фактично не відреагувала на ці вимоги громадян, і події почали розвиватися ще стрімкіше. Було зрозуміло, що цей порив людей (і не лише в Києві) вже не зупинити. У середмісті столиці у вихідні дні протягом кількох місяців збиралися сотні тисяч (а за деякими даними – і до мільйона) невдоволених діями тодішнього керівництва держави громадян. Майдан вистояв майже 3 місяці, незважаючи на всі потуги й намагання силовиків його розігнати. Та вже в 10-х числах лютого 2014 року відчувалося наближення кульмінації. Влада пішла на відкрите масове застосування до людей сили і зброї. Події на Майдані, за якими спостерігала вся країна, ставали дедалі драматичнішими, особливо коли всі бачили, як стискається кільце правоохоронців та батальйонів спецназу навколо центральної сцени на Майдані, як почалися зачистки в Будинку профспілок...
За той період було вчинено незліченну кількість злочинів – убивств, викрадень, побиття та катування людей, але відчутних результатів по їх розслідуванню з плином 4-х років так і не досягнуто.
Автор книги на власні очі бачив і душею відчував той порив народу змінити владу, змінити законодавство, покарати винних осіб як за застосування насильства на Майдані, так і за вчинені тодішніми можновладцями на чолі з В. Януковичем злочини в сфері економіки. Із розслідуванням цих кримінальних правопорушень зіткнувся у лютому 2014-го, коли зайняв посаду заступника Генерального прокурора України і відповідав протягом перших місяців того року за розслідування так званих «справ Майдану». Ці надзвичайно резонансні кримінальні провадження не стали пріоритетом для нової так званої «демократичної влади», розслідування по них фактично були згорнуті, а багато з потенційних підозрюваних уникнули відповідальності й уже майже реабілітовані повернулися і продовжують повертатися в Україну. Більше того, вже навіть представники нинішньої влади ті трагічні події сьогодні намагаються «перекрутити» на свій лад, змінити реальну історію та відбілити тих, на чиїх руках кров українців…
За 4 роки змінилося дуже багато, в тому числі й щодо оцінки історії людського пориву у вигляді Революції Гідності.
На жаль, правда помирає, залишаючись лише в пам’яті тих, хто був очевидцем й учасником тих подій та не байдужий до своєї Батьківщини, хто вірить у власний народ і в те, що історія України має писатися по реальних подіях і на реальних фактах. А героями мають бути ті, хто дійсно зробив благо для своєї країни, для її майбутнього, незважаючи на те, що цих героїв відверто зрадили навіть ті, хто з трибуни Майдану обіцяв зовсім інше.
Тих же, хто хотів і був здатний чисто професійно розслідувати ці резонансні справи, почали відкрито шельмувати та дискредитувати, аби добитися усунення від цих розслідувань, а суспільство таким шляхом заводили в оману.
Про все це та інші факти ви можете дізнатися з описаного в даній книзі, про об’єктивні і суб’єктивні причини того, чому не вдалося досягти позитивних результатів у розслідуванні подій Революції Гідності. Ці матеріали допоможуть зберегти історію, неприємну, страшну, але яку ніхто не зможе переписати й спотворити. Цю правду суспільство повинне знати, знати про тих, хто перешкоджав установленню істини в тих трагічних подіях. Нехай читач сам аналізує й робить висновки про тих, хто зрадив ідеали Революції Гідності, ігнорує пам’яттю героїв, хто поклав свої голови за встановлення справедливості і свободи вибору.
Читайте, аналізуйте, думайте й робіть висновки…
Коментарі
https://prefiksblog.co.ua/2018/07/26/video-v_viche/
Натомість в районі сила силенна скромних патріотів(НЕКРИКУНІВ)що добровільно пішли в АТО???
1)ті .хто піарить господарів сайту(СЕМ)2)ті хто дезкридетує господарів сайту і піарить їх конкурентів(МЕР)
3) ті.хто доносить іншу незалежну позицію...
Тому однодумців тут небагато.а особливо в 3-ї підгрупи...