Нещодавно мені особисто та в районну бібліотеку надіслав наш славний земляк Іван Михайлович Перепеляк поетичну збірку «Полтавські сонети».
До нової книги відомого українського поета, заслуженого діяча мистецтв України увійшли сонети про рідну полтавську землю, про село Оболонь, яке автор називає «столицею своєї долі», про пережите ним на життєвих дорогах, про жінку і кохання.
Твори позначені яскравим національним колоритом, глибоким філософським підходом до проблем буття, гострим відчуттям історичного минулого та сучасності. Його стилю властиві щирість, схвильованість, емоційність, реалістична образність.
Сонети Івана Перепеляка вишукані, багаті на зображувальні кольори. У його ліричних віршах слова стають музикою, потоком ніжності, схвильованості, щастя і болю. Вони виблискують гранями того ірраціонального світу, ім’я якому – кохання. Лицарська любов до жінки, обожнювання коханої, як першої радості життя, – зміст сонетів, класична їх тематика.
Ти вродливішу можеш за мене знайти,
Лиш такої, як я, вже не знайдеш ніколи...
Я люблю тебе, перше пізнала відколи –
В свято й будень, у спеку й годину сльоти…
Вчора кращу за мене голубив ти, знаю.
Але, як і раніше, тебе я кохаю
Й заклинаю при всіх своїх вічним «люблю».
У сонетах Іван Перепеляк досягає своїх найвищих творчих висот. Що не сонет, то драма почуттів, душі і серця.
Чому од радощів твоїх страждаю,
Як посмішку даруєш іншим ти,
І на своїй дорозі самоти
Я знов твойого погляду шукаю…
Шукаю сонячні небесні твої очі,
Щоб відгадати чари всі жіночі,
Приховані в безмежній глибині.
Із глибини душі і серця поет пізнає жіночі чари, думки, виразно окреслює почуття. Його вишукана поезія омиває серце і душу. Вона як ковток повітря цілющого.
Без тебе я, мов птаха без крила,
У дикім полі зламана стеблина,
Без тебе – марно втрачена хвилина,
Неначе світ весняний без тепла.
Без тебе я, мов човен без весла,
На чорних ріллях – мертва насінина,
Без тебе і вершина – не вершина…
Мовчить дорога. Кінь мій без сідла.
Поет говорить, що без жінки, без її ніжності, кохання немає повноцінного життя. Слова в сонетах добірні, як зерно, немає в них багатослів’я, думки чіткі, картини епічні.
Сонети Івана Перепеляка – це поетичні гімни любові, коханню, щирості стосунків двох. Увесь цикл сонетів – як вінець любові. Це – поетична хроніка серця поета, його розчахнута душа. Це – драматична поема, де що не сонет, то новий розділ.
Од величі твоєї красоти
Горю немов огнем і знов німію.
І слова часом вимовить не смію,
Коли з’являєшся зненацька ти.
Настав мій день зізнатися тобі,
Про що раніше думав таємниче…
Люблю тебе святково, незазвичай,
Молюсь на очі синьо-голубі.
Іван Перепеляк – співець глибоких почуттів людини. З його поезії струменить надихаюча сила кохання. У ній утверджується велике почуття, що окрилює людину, надає їй снаги, робить її щасливою. Ніяка сила не здатна загасити полум’я кохання.
Аби з тобою буть!
Не в самоті.
Щоб зірка в небі
Зірку переймала.
Аби в твоєму
І моїм житті
Розбиті посміхнулися
Дзеркала,
Що нам наврочили журбу.
Нехай гірчить трава у змові
Із весною…
Нехай обернеться
На пекло тихий рай,
Піду й туди,
Аби удвох з тобою.
Шановний Іване Михайловичу! Ми, Ваші читачі-земляки, дякуємо Вам за «Полтавські сонети». Ваша творчість славить наш семенівський край, Полтавщину, промені Вашого таланту і Вашої слави осяюють рідну землю. Зичимо Вам здоров’я і творчої та життєвої снаги. Бажаємо добра, хай живеться і працюється з натхненням та насолодою! Завжди раді зустрічі і спілкуванню з Вами і Вашими книгами. Ваша творчість, як цілюще джерело, радує і надихає.
Любов МАЗАНЬКО,
краєзнавець
Коментарі