b_385_225_16777215_00_images_news_2018_09_holokost1.jpg

Тема Голокосту (системного винищення німецькими нацистами і їхніми поплічниками різних верств населення в період 1933-1945 років, у першу чергу осіб єврейської національності) та розстрілу представників семенівської єврейської общини неодноразово піднімалося на шпальтах районних газет.

Така позиція – це пошана нинішніх поколінь до безвинно убієнних жінок, дітей, людей похилого віку. Пам’ятний знак – стелла з чорного граніту на місці розстрілу – це скорбота про той жахливий злочин, що був здійснений 77 років тому в Семенівці. Але разом із цим, це засторога і заклик зберегти мир, добробут та національну єдність. Хоча реалії сьогодення є зовсім іншими.

b_385_225_16777215_00_images_news_2018_09_holokost2.jpgЄврейське поховання розташоване в східній частині лісопосадки, між Веселоподільським цукровим заводом і школою. У братській могилі поховані мирні жителі, у т. ч. єврейської національності, та військовополонені, які знаходилися у концтаборі на території Веселоподільського цукрового заводу, підпільники, партійний і радянський актив, у тому числі комуністи Яків Денисович Северинов, 1892 р .н., та Панас Павлович Семенченко, 1905 р. н., страчені за розпорядженням окупаційної німецької адміністрації 14 листопада 1941 року. Восени 1941 р. єврейському населенню було наказано взяти із собою цінні речі, теплий одяг і зібратися в одному місці. Їх тримали по провулку Шкільному, біля старої школи в кам’яному погребі, а потім посадили на машини і вивезли до лісопосадки, що біля цукрозаводу, де й розстріляли на краю ями, яка утворилася від вибуху снаряда чи бомби. Відомі прізвища 12 осіб єврейської національності: Маня Генріховна Білоцерківська-Сирота, 1915 р. н., і троє дітей, Соня Генріхівна Білоцерківська, 1912 р. н., її чоловік Даня і троє дітей; Сіма Гольбер, Беба Гольбер, Віра Гольбер.

У 1943 році на могилі було встановлено цегляний оштукатурений обеліск (вис. 2 м), у центрі якого металева дошка (0,2 х 0,3 м) з пам’ятним написом: «Вічна пам'ять жертвам фашизму».

20 вересня 2012 року на могилі жертв нацизму встановлено новий пам’ятний знак – стеллу з чорного граніту (1,5 х 1,8 м), у верхній частині зображення зірки Давида і напис на івриті, нижче – пам’ятний напис: «Голос крові брата твого волає до мене від землі» (Книга буття 4:10), зі зворотньої сторони напис: «Уловлять уловляли меня как птицу враждующие мне без причины, повергли в яму жизнь мою и закидали камнями…» (Книга Плачу 3:52), на постаменті напис: «Здесь закончился скорботный путь десятков людей, убитых нацистами и их пособниками».

Розповідь свідка подій, жителя Семенівки Миколи Лаврентійовича Шигіна.

– Я народився в Семенівці 1 грудня 1930 року. Жили ми з батьками біля залізничної станції. До війни встиг закінчити чотири класи. Коли розпочалася війна, школу закрили і ми, пацани, а було нас тоді багато, лазили куди попало, і ніхто не чіпав. А коли в селищі появились підпільники і робили німцям диверсії, то нас, дітвору, німці і поліцаї почали ганять від станції і заводу. Ще до вступу німців у Семенівку під Вереміївкою був аеродром. Наші двохмоторні бомбардувальники, під прикриттям винищувачів, літали бомбити фашистів за Дніпро. Інколи над Семенівкою з’являвся німецький літак-розвідник «рама». Наші зенітки вели по ньому вогонь. Недалеко від цукрозаводу у посадці під охороною радянських солдатів було бомбосховище. Його наша команда спеціально підготовлених підривників-патріотів на чолі з Василем Логвіном підірвала. В. Логвіну вибухом відірвало обидві ступні. Коли рани зажили, йому зробили спеціальні чоботи-протези, щоб він мав можливість ходити. При німцях Логвін працював на відгодівельному – на повозці, запряженій двома биками, возив діжкою маляс із заводу. Німці і поліцаї його пропускали без огляду. На заводі в той час був пересильний концтабір, де перебувало в неволі десь шість тисяч радянських військополонених. Василь Логвін садовив до діжки з малясом полоненого та вивозив його з концтабору, допомагав сховатися у надійних людей. Після війни з Росії приїздив якийсь чоловік, хотів подякувати Василю Логвіну за спасіння, та не застав того живим. А ще герой спас росіянина Андрія Олександровича Козорєзова, також вивізши його з концтабору в бочці з малясом. А. О. Козорєзов після війни, пройшовши важкими воєнними дорогами аж до Австрії, повернувся жити в Семенівку. У нього з дружиною Зінаїдою Макарівною народилося троє дітей: Анатолій, Катя, Неля.

На тому місці, де патріоти підірвали невивезені радянськими воїнами авіабомби, залишилися величезні вирви. Уже при німцях старші хлопці посилали нас, підлітків, до тих ям по порох. Порох, що залишився після вибуху бомб, валявся всюди. Він був трьох видів. Найбільше пацанам подобався жовтуватий. Я з моїми закадичними друзяками Льоньою Кузубом і Степаном Пойдою не раз пробиралися в посадку, щоб здобути той порох. Він був довгий, як тодішні макарони, з отвором усередині. Затикаєш пальцем дірочку і підпалюєш з іншого боку. Порох горить, а ти відпускаєш його, і він летить ракетою. Для дітвори то було велике задоволення. Але такі забави могли скінчитися трагічно. Був у нас товариш Левченко Володя. Хлопчина шустрий і безтурботний. На місці зірваних авіаскладів він знайшов стрічки з капсулями. А мешкав Володя біля залізничної водокачки. Відірветься було від юрби пацанів і викладе капсулі на залізничні рейки. Поїзд із двоколісними товарняками маневрує, а капсулі вибухають. Тріскотіло так, неначе лунала черга з кулемета. Фашистів та їхніх прихвостнів це дуже дратувало, а Вовчик веселився і вихвалявся перед нами. Якось німці вистежили і впіймали хлопця. Після допитів та катувань його, бідолаху, розстріляли.

Хлопці і дівчата пасли свій скот за Семенівкою в бік Вереміївки. Багато нас там було. Якось старші послали підлітків до посадки, а до неї було метрів 800, по порох. Ми і поплентались. Бур’ян там височенний. Продерлись крізь ті зарослі, але запримітили там якийсь рух і поховалися. Німці й поліцаї з собаками оточили територію по периметру. Під’їхало дві вантажівки. З них висадили групу людей: жінок, літніх чоловіків і дітей. Фашисти поставили бідолах на край вирви, що утворилася від розриву авіабомб, і розстріляли з автоматів. Тіла приречених падали вниз. Землею їх не прикидали. З ями виглядали знівечені людські тіла, чувся плач і стогін. Ми з хлопцями злякалися і рвонули звідти. Наступного дня інші хлопчаки теж ходили до посадки і з бур’янів спостерігали за подіями. Учорашні постріляні лежали в двох ямах у надприродніх позах, не присипані землею, а фашисти з прибічниками привозили на розстріл усе нових і нових людей. Так не присипані, не поховані вони лежали до пізньої осені, аж до морозів. Страшне було видовище. Ми туди перестали ходити, боялися.

Уже після війни тіла розстріляних та померлих від голоду і хвороб військовополонених перепоховали разом із загиблими цивільними. А спочатку побиті військові були прикопані між конторою заводу та складом матеріалів.

«Вісник Семенівщини» №39 від 28.09.2012 р.

У процесі історичних розвідок учнів Семенівського НВК №1 ім. М. М. Хорунжого стало відомо, що в цій могилі поховано не тільки євреїв, а й українців, росіян – полонених, які знаходились у концентраційному таборі на території цукрозаводу, і тих, кого переганяли з Хорола в Семенівку.

Присутні низько вклонилися всім, хто віддав свій шматок хліба, забираючи його у власних дітей, кидав через дріт, щоб урятувати від голодної смерті полонених, тим, хто намалював схему заводських стічних труб і перекинув її через огорожу, і кілька десятків бранців утекли; вклонилися вічній памяті Мецлера Владистава Йосиповича, тодішнього головного лікаря районної лікарні, який створив цілу «тифозну палату», де лікував, годував і кілька років утримував поранених солдат.

У пам’ять про тих, хто відійшов у вічність, та на завершення урочистостей Леся Дорошенкова прочитала власний вірш.

Світлана ФЕДЕНКО,
радник голови районної ради

«Трибуна довір’я» №37 від 14.05 1997 р. «Пам’ятаємо через роки, через століття».

…могила, де під час війни розстріляно 92 євреї. «Єврейська могила».

…Осінь 1941 р. видалася кривавою для селища. Із розповідей В. І. Шеремета, біля його батьківського помешкання, по пров. Шкільному, поблизу старої школи, де був великий кам’яний погріб, чоловіків, жінок, дітей і чотирьох комуністів: Сєвєрінова, Семенченка (інших двох не пам’ятає) підводили до ями і розстрілювали.

Зінаїда Макарівна Козорєзова згадує цю подію з болеем і сльозами на очах: «Того чорного дня я зустріла коменданта Тодора Панаса Афанасійовича, який мешкав через дорогу від батьків М. Л. Шигіна. Мав дітей: Дуньку, Наталку, Григорія, він тримав паспорти. Саме він і повідомив мені, що це паспорти євреїв, яких у той день розстріляли. Коли я підійшла до могилки, яка була ледь присипана землею, люди там ще ворушилися...»

Віктор Іванович Шеремет: «…до жандармерії привезли лікаря Бершака Якова Марковича і його без слідства розстріляли. Часті такі випадки були».

Після війни повсюдно – в містах і селах, на пагорбах, в низинах і на полях – з’являлися пам’ятнички, обеліски, упорядковані могилки. Жителі Семенівки вирішили зробити перезаховання загиблих, що покоїлися в єврейській могилі.

Згадує Ольга Давидівна Сергієнко:

– Ми, комсомольці, робили посильний внесок по перепохованню євреїв, які покоїлися в одній могилі. Допомагали відкопувати останки і поміщати в гроби (було зроблено два великі гроби). Зараз єврейська могила знаходиться на території цукрозаводу (біля гуртожитку).

Автор дослідження Олександр КОСЬКО,
історик, житель Семенівки

P. S. При написанні матеріалу використані документи, надані головою районної організації ветеранів Л. В. Мазанько, автором науково-краєзнавчої роботи «Семенівщина в роки німецько-фашистської окупації 1941-1943 років» А. Г. Дорошенковою, Семенівською районною бібліотекою (директор Л. Г. Шумейко, бібліотекар Г. В. Самбур). Також залучені спогади очевидця подій, жителя Семенівки М. Л. Шигіна і доньки А. О. Козорєзова Катерини.

Автор вдячний усім, хто долучився до цього дослідження. Робота продовжується. Сподіваюся одержати нові правдиві свідчення з описаних подій.

На фото родини Грановських-Білоцерківських, які загинули у 1941 році. На фото 1: Соня і Даня, на фото 2: Маня і Семен.

Недостатньо прав для коментування :(
Будь ласка, зареєструйтеся на сайті!

Коментарі  

# Romashka 24.09.2018, 13:02
Це жахливо, коли одні люди вважають себе кращими від інших, а коли ці ідеї захоплюють цілі народи - стаються катастрофи :cry:
# святослав 25.09.2018, 22:24
А скільки людей ,,комсомольці,, ЗНИЩИЛИ під час Голодомору ?!!! Ви так би про СВОЄ ТУРБУВАЛИСЯ , манкурти , як про чуже , та його не маєте ! Та поцікавилися б , заради правди БІОГРАФІЄЮ , прізвищами тих , хто - НИЩИВ українців під час ГЕНОЦИДУ НАШОГО народу ! ПРОСТО факти ! А в Семенівському районі ? Куди Л.Мазанько поділа НЕОЦІНЕННІ матеріали -спогади очевидців тих страшних часів ?! ПУБЛІКУЙТЕ ! Незабаром чергова річниця лихоліття України !
# Oleg 26.09.2018, 07:12
От завжди так,два іроди на цьому сайті похаблять такі теми.

Рейтинг користувача: 5 / 5

Активна зіркаАктивна зіркаАктивна зіркаАктивна зіркаАктивна зірка