b_385_225_16777215_00_images_news_2020_05_golden.jpg

Спочатку про Мороза. Іван Іванович Мороз – мешканець Степанівки, випускник Криворудської ЗОШ І-ІІІ ступенів. Це відомий перевізник. Він возить степанівців і криворудців до Семенівки, Полтави, Кременчука... Перевозить сумки та різні речі студентам та іншим міським жителям. Підвозить хворих до обласної лікарні і ще робить багато хороших справ. За все це ми йому безмежно вдячні.

Але сьогодні піде мова про інше. Справа в тім, що Іван Іванович – великий любитель природи, романтик, пише вірші, незмінний спонсор екологічного фестивалю «Лель». Частенько він возить нас, членів Товариства природоохоронників та паркобудівників, на експедиції по всій Україні. А звідти ми привозимо до Криворудського дендропарку нові рідкісні та екзотичні рослини. Вперше із заповідника Кам’яні Могили привезли кермек, авринію скальну та адоніс. А потім це стало доброю традицією. З кожної експедиції привозили рослини для збагачення колекції рідного дендрарію. Є така традиція у дендропарків і ботанічних садів – дарувати і обмінюватися рослинами. Ростуть вони у Кривій Руді і багато з них завдячують І. І. Морозу, бо більше половини привіз у парк саме він.

І нарешті про золотий дощ. Це дерево або кущ із родини бобових. Має назву бобівник, або лабурнум. Він надзвичайно красивий під час цвітіння. Сотні яскравих жовтих китиць звисають і створюють цю красу. Сьогодні ціла алея цих прекрасних рослин квітують на вході у дендропарк. Мені пригадалася історія їхнього прибуття до парку.

Весною 2011 року поїхали ми з групою учнів до Умані з метою відвідання
НДП «Софіївка». Як завжди з Іваном Морозом. Дорогою знайомилися з Черкащиною. Наша директорка Т. А. Дехніч розповідала про свою батьківщину. У нас був лист від голови Полтавського відділення Українського ботанічного товариства В. М. Самородова, у якому містилося прохання виділити для Криворудського дендропарку кілька видів високодекоративних дерев і кущів. Привітно зустріла нас Софіївка. Учні відразу побігли милуватися рододендронами, а ми пішли на зустріч із директором І. С. Косенком. Він прийняв нас, написав на листі, щоб виділили нам необхідні рослини, і ми поїхали у розсадник. Спочатку всі побігли у підвал троянд. Тут було стільки видів і сортів, що очі розбігалися. Ми купили троянд. Вони і досі квітують у парку та центрі села. Посадили й інші, але таких гарних більше не знайшли.

Познайомилися з головним агрономом. Він надав нам саджанці вейгели, дейції, барбарису, кольквіції та інші рослини згідно зі списком. Сказав: «А саджанці золотого дощу  вже закінчилися». Я почала розповідати про наш дендропарк і про те, що дуже хочемо посадити таку рослину. Агроном спитав, який у нас транспорт. Побачив мікроавтобус, позвав робітників і сказав нам, щоб чекали. Робітники не забарилися. Привезли у ковші трактора саджанці. Це були шість величезних як для саджанців кущів. Хлопці швиденько погрузили їх. Іван Іванович не був присутній при цьому. Повернувшись, він змінився на обличчі, дивився підозріло на мене, обійшов кілька разів авто, і ми поїхали. Тамара Анатоліївна спитала, чи заїдемо до її рідні. Він сердито відповів, що невідомо, куди ми доїдемо. Заїхали до рідні і опівночі приїхали у Криву Руду. Наступного дня випускники 2011 року за всіма правилами висадили золоту алею. Поливаємо, доглядаємо. Квітування золотого дощу щороку набирає більше обертів. Ніхто не проходить повз нього, щоб не помилуватися. А мене все непокоїла думка про дивну поведінку нашого перевізника.

Багато років І. І. Мороз возив наших учнів на відпочинок у Худоліївку і жив там із нами цілий тиждень, шашлик готував і в улюблену пантоміму грав. Одного  разу у розмові я спитала Івана Івановича про ту поїздку. Він сказав: «Ви не зрозуміли, що сталося. А скільки важила одна грудка землі саджанця. Півтонни? Їх було 6. Не бачили, як присів автобус. Якби ресори лопнули по дорозі». Я, чесно, цього не зрозуміла. І йому відповіла, що треба було сказати. Ми б не брали всі. Він засміявся і сказав, що я так раділа цьому дощу. А моєму чоловіку сказав: «Хороша у нього жінка, але інколи треба її зупиняти». Так ми порозумілися, а золотий дощ, мабуть, не знав людських переживань. А може знав? Цього року квітує надзвичайно. Якщо поспішите, то можете ще побачити це диво. Ніякі фото не можуть передати всієї краси.

Валентина БАБАРИКА

Недостатньо прав для коментування :(
Будь ласка, зареєструйтеся на сайті!

Рейтинг користувача: 0 / 5

Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка