b_385_225_16777215_00_images_news_2022_IMG_2196.jpg

Харків – великий індустріальний центр. Промисловий і транспортний осередок України. Місто науки та культури, місто-мільйонник... Із першого дня повномасштабного російського вторгнення місто Харків щодня зазнає бомбардувань й обстрілів.

Починаючи з 24 лютого, життя «східної столиці» та мільйонів її мешканців змінилося докорінно. Їхні долі – тепер частина Полтавщини, що стала другою домівкою наших співвітчизників із «гарячих точок» країни...

А чимало харків’ян знайшли прихисток саме в Семенівській громаді.

Мирне життя родини Косачових проходило у тихому затишному куточку на сході Харкова – мікрорайоні Індустріальному. Тетяна за професією фармацевт, завзята, цілеспрямована, комунікативна. Дуже любить подорожувати. «Я досліджую світ», – як про себе говорить дівчина. Олег знайшов себе у робітничій професії слюсаря механоскладальних робіт на фабриці «Варіант», що є провідним виробником опалубки та будівельних риштувань для монолітного будівництва в Україні. Його робота – металообробка – потребує точності й відповідальності. Найменший член сім’ї – 12-річний Ярослав, дитинство якого нічим не відрізнялось від інших українських дітей. Він захоплюється баскетболом, комп’ютерними іграми і, як усі хлопчаки, інколи приносив приємного клопоту своїм люблячим батькам.

24 лютого для родини Косачових, як і більшості українських родин, усе перевернулося з ніг на голову. Війну вони зустріли на 14 поверсі своєї квартири. Із вікон багатоповерхівки на власні очі бачили жахіття бойових дій, руйнування... По один бік будинку – винищувачі, з іншого – артилерійські «Гради», а коли над будинком збили ракету – було наймоторошніше. «Сидимо на кухні з чаєм, із джерел світла лише свічка, бо дотримуємось світломаскування, і тут фактично темрява в одну мить перетворюється в яскравий спалах, від якого ще тривалий час була заграва на небосхилі, – розповідає Тетяна Косачова. – Я всіх виштовхую в укриття і біжу останньою. Шлях у чотирнадцять поверхів промайнув за мить».

Після цього вид із вікна став ще більш апокаліптичним: уламки збитої ракети та зруйновані будівлі від її падіння. Ще довго харків’яни не могли, хоч і звучить це як протиріччя, миритися з війною: намагалися ходити на роботу та, загалом, займатися буденними речами. Вони вірили в краще. Ось-ось і все пройде – думав Олег, спочатку велика радість була після затишшя, а потім усе починалося спочатку. 10 днів жаху змусили родину переосмислити цінності: життя понад усе. Особливо після випадку, коли неподалік повністю згорів цілий будинок. За збігом обставин друзі із Семенівки покликали до себе:

– Ми ніколи не були в Семенівці, але дуже задоволені, є аптеки, є лікарня, все основне, що потрібно для існування людини, та головне – тут відносно мирно. Я дуже вдячна Альоні Сушко за те, що не кинули в біді, хоч як не тяжко було від’їжджати, залишивши рідну домівку, всі свої речі, роботу й улюблене місто, – говорять гості нашого селища.

Особисто мені не надто подобається слово «переселенець», тому і в цій публікації його не використовую. Адже вже третій місяць немає значення чи ти полтавець, чи харків’янин, киянин чи донеччанин. Ти або українець, або ні!

У гостях добре, а дома краще. Звісно, дуже хочеться додому, тому родина Косачових чекає гарних новин із фронту і при першій можливості вони поїдуть додому. І це, гадаю, справедливе прагнення людей, чиї долі обпалені війною...

Харків вважається найбільш російськомовним містом. 11 лютого під час виступу на Конгресі місцевих влад Харківський міський голова Ігор Терехов менше хвилини говорив українською і перейшов на російську, на що звернув увагу президент України Володимир Зеленський: «Не соромтеся! Ви так соромилися перейти на російську мову. Ми не боїмося цього. Ми знаємо, що в Харкові багато хто говорить по-російськи, але всі думають українською і дуже проукраїнською»... Напевно, через це, з 24 лютого по цей день ворог безжально знищує Харків, не розуміючи, що харків’ян не знищити, бо вони вірні своїм принципам.

Сьогодні на вулицях нашого селища все частіше можна почути російську. А от Таня, Олег і Ярик не гають часу і намагаються більше спілкуватися українською – Полтавщина надихає до цього, врешті-решт це душа України.

Вони не нарікають на долю й продовжують жити далі. До слова, дякуючи Семенівській районній філії Полтавського обласного центру зайнятості, Олег став співробітником «Абсолют-Маркету».

Підсумувала нашу розмову сім’я Косачових з оптимізмом та надією в настання миру: «Ми дуже віримо в те, що рано чи пізно повернемось в рідний Харків! Ми віримо в перемогу»!

Михайло ПОГРІБНИЙ

Недостатньо прав для коментування :(
Будь ласка, зареєструйтеся на сайті!

Рейтинг користувача: 5 / 5

Активна зіркаАктивна зіркаАктивна зіркаАктивна зіркаАктивна зірка