Доля кожного формується по-різному. Одних вабить місто з його цивілізацією, кращими умовами побуту, роботи й відпочинку, високим рівнем культури.
Інші з молоком матері всотують любов до того куточка землі, де народився, де босоніж оббігав усі левади й гаї, де милувався сходом сонця, співам пташок, де все знайоме і рідне, де живуть чи жили твої батьки, рідні і де вічним сном спочивають твої предки.
«Село! І серце одпочине.
Село на нашій Україні –
Неначе писанка, село.
Зеленим гаєм поросло.
Цвітуть сади, біліють хати,
А на горі стоять палати,
Неначе диво. А кругом
Широколистії тополі,
А там і ліс, і ліс, і поле,
І сині гори за Дніпром...
Сам Бог витає над селом»,
– так з любов’ю і ніжністю казав про наше село Тарас Григорович Шевченко.
«Оце і є моя батьківщина, мій рідний край», – саме так із почуттям власної гідності при нагоді заявляють такі люди. Серед них і продовжувач славетного роду Іван Якович Гетьман із Веселого Подолу, з яким я мав за честь познайомитися, часто спілкуватися із задоволенням і жити в роки минулого століття (на фото: І. Я. Гетьман із дружиною).
Іван Якович народився і зростав у Веселому Подолі в сім’ї, де, крім нього, було ще троє братів: Василь, Микола, Анатолій і сестра Катерина, де панували взаємоповага один до одного, мир, злагода, працелюбність, де любили і шанували батьків, рідну землю і нелегку хліборобську працю.
Разом із дружиною Ольгою Василівною із славного козацького села Заїчинці прожили разом у мирі і злагоді понад пів століття. Виростили сина Володимира, доньок Любов і Надію, семеро онуків. Доля вготувала подружжю Гетьманів важкі життєві випробування.
У 1943 році зовсім юним хлопцем Іван Якович здійснює свою давню мрію стати, як і його батько, військовим, захищати рідну землю від ненависного ворога. Його було направлено на навчання у Харківську полкову школу сержантів, але події на фронті змусили прискорити військове навчання, скоротивши його на три місяці. Івана Гетьмана разом з односельцями, теж курсантами, Іваном Кравчиною, Павлом Ятлом та Іваном Сизоненком було відправлено на фронт, у саме пекло війни, на передову у 16-й піхотний полк. Молоді, як кажуть, ще не обстріляні бранці прийняли своє перше бойове хрещення, визволяючи Західну Україну від фашистських загарбників.
Під Володимир-Волинським Івана Яковича було тяжко поранено в обидві ноги. Його з поля бою виніс бойовий побратим Іван Сизоненко і ледве живого доставив до військового шпиталю. Довге шестимісячне лікування не дало бажаних результатів. Івана комісовують. Виснажений і змарнілий, на милицях він повертається додому, в рідне село Веселий Поділ, де його не чекали, бо вже рідні отримали похоронку. Трапилася помилка. Івана було зараховано до списку загиблих. Навіть на мармуровій плиті братської могили у Володимир-Волинському було викарбуване його прізвище. Та хоробрий воїн вижив усім смертям на зло. Іван Якович Гетьман за мужність і відвагу у Великій Вітчизняній війні був нагороджений орденами Великої Вітчизняної війни І ступеня, Червоної Зірки, «За мужність», «Дружби народів», багатьма медалями, серед яких «За відвагу», «За бойові заслуги» та інші.
Повернувшись додому, Іван Якович працював у колгоспі ім. Мічуріна обліковцем, бригадиром рільничої бригади. У 1954 році після навчання і здобуття професії агронома був призначений бригадиром садоовочевої бригади. Саме за його ініціативи і безпосередньої участі в селі по вулиці Мічуріна, де проживала вся родина Гетьманів, було закладено яблуневий сад, справжній витвір природи і рук людських, який і сьогодні, як і кілька десятиліть поспіль, радує односельців і гостей села.
За самовіддану працю у мирний час Івана Яковича було нагороджено орденом «Знак Пошани», Почесними грамотами Міністерства сільського господарства, Державного агропромислового комітету УРСР, відзнаками обласного і районного рівня. Він неодноразово обирався депутатом районної і сільської рад.
Нелегка доля дісталася і дружині Івана Яковича – Ользі Василівні. Шістнадцятирічною дівчиною її було відправлено примусово до Німеччини. У місті Гінденбург вона потрапила до злого і жорстокого бауера на тяжку підневільну працю. У нього вона доглядала велике господарство, терпіла знущання від хазяїна, його дружини і дітей. Ольга тричі тікала з неволі, та її знову повертали у пекло. Вона два роки працює на великому металургійному заводі біля газових печей. Жила у холодних бараках. Невільники їли варену брукву, пили чай із кропиви, і на добу їм видавали по 200 грамів «хліба із тирси».
У переможному 1945 році, коли радянські війська принесли довгождану волю, Ольга Василівна, ще рік виконуючи всіляку роботу, об’їздила у складі однієї з червоноармійських частин Австрію й Угорщину і нарешті повернулася додому.
Розповідаючи про родину Івана Яковича Гетьмана, не можна не згадати про Якова Степановича Гетьмана (на фото), родоначальника ще однієї гілки цього великого, працьовитого, дружного, славетного роду Гетьманів. Яків Гетьман був героєм Першої світової війни, яскравою, легендарною постаттю у житті країни минулого століття.
Народився Я. С. Гетьман у 1822 році. Проживши 53 роки, помер у 1938 році. Родина його з діда-прадіда була хліборобською, великою і охочою до селянської праці, знаною у Веселому Подолі. Закінчив 4 класи земської школи. Працювати почав рано, любив землю і волів, щоб на ній працювати. Та прийшов час, і Якова забрали в солдати.
Перший рік служив на західному кордоні. Тут побачив польові гармати і захопився артилерією. Він зумів домогтися переводу до гармашів і став ретельно навчатися артилерійської майстерності. У ті роки у війську панувала думка, що артилерія – Бог війни. Тож гармати робили все, щоб виправдати таке твердження. На показових військових стрільбах Яків Степанович завжди займав призові місця і за влучні постріли не раз був жалуваний срібним карбованцем.
У 1914 році розпочалася Перша світова війна. У серпні-вересні цього ж року армія розгорнула великомасштабний наступ на Галичину і Буковину. У цій битві славно відзначилися гармаші. Ворог не витримував їхнього обстрілу і відходив. У цих боях особливо відзначився наш земляк із Веселого Подолу Я. С. Гетьман. Його було нагороджено Георгіївським хрестом.
У травні-вересні 1915 року під тиском німецьких військ російська армія змушена була залишити Галичину. Гармаші з великими труднощами стримували наступ кайзерівських військ і виводили свої гармати у тил.
У березні 1916 року армія, прорвавши галицький фронт, знову пішла в наступ. Влучними залпами батарей гармаші розгромили позиції ворога. У цій весняній кампанії знову відзначився Яків Гетьман. Своєю гарматою він швидко знищував вказану ціль, постійно допомагаючи піхоті штурмувати ворожі позиції. За виявлений героїзм, артилерійську майстерність Якова Степановича було вдруге нагороджено «Георгієм». За час боїв у передгір’ї Карпат на Буковині, в артилерійських дуелях, наш земляк укотре виходив переможцем, і його було відзначено ще двома Георгіївськими хрестами. Він став повним кавалером цих найвищих солдатських нагород. Командуючий фронтом присвоїв Якову Степановичу Гетьману звання унтер-офіцера і призначив командиром батареї.
Улітку 1917 року російську армію було розгромлено у Галичині і Буковині. У Росії відбулась Жовтнева революція. Цар зрікся престолу. У країні став Тимчасовий уряд. Та більшовики відібрали у «тимчасових» владу, заключивши з Німеччиною Брестський мир, почавши громити білу армію. Яків Степанович повернувся додому у Веселий Поділ.
Односельці виявили до героя велику повагу і шану. Керуючий усіма маєтностями Родзянків виділив для громади продукти, кілька овець, горілку, а священник Всіхсвятської церкви села відправив заздравну службу на честь славетного земляка, Героя Першої світової війни. У цей день, із дозволу місцевої влади, все село вшанувало Героя.
Яків Степанович одружився, став господарювати в рідному селі на землі, що йому виділили як героєві. Дружина народила йому п’ятеро дітей, а коли стали організовувати колгоспи, вся його родина вступила до нового господарства.
У 1937 році Я. С. Гетьмана заарештували і відправили до Кременчука. При обшуку знайшли і відібрали всі нагороди, але шаблю він устиг заховати. Постановою особливої трійки УНКВС Полтавської області від 1 жовтня 1938 року його засудили до вищої міри покарання – розстрілу. Присуд привели до виконання 8 жовтня того ж року.
Розстріли були приурочені до кожного ювілею, пам’ятної дати, особливо звіріли НКВДисти до кожного Жовтневого революційного свого свята, виводячи на черговий розстріл довгу шеренгу «ворогів народу».
Постановою Президії Полтавського обласного суду від 13 серпня 1958 року Якова Степановича Гетьмана було повністю реабілітовано. Так із вини сталінських сатрапів безвинно загинув Герой першої світової війни, наш славетний земляк Я. С. Гетьман.
Валерій ЗІНЧЕНКО
