У кожного з нас є найдорожчий куточок на землі-матінці, де ми народилися, де вперше відчули лагідний промінчик сонця, ніжний поцілунок матусі, її незабутній лагідний голос, зробили свій перший несміливий крок і відчули теплоту сильних батьківських рук, які щоразу підхоплювали нас, рятуючи від неминучого падіння...
Матуся носить нас під серцем дев’ять місяців до народження, а батько носить у своєму серці все своє життя. Кажуть, що людина завжди постає перед обличчям Бога там, де вона, відірвавшись від лона матері, прийшла в цей світ, звідки почалася її дорога до пізнання вічного джерела життя. Це наша мала батьківщина, рідне гніздо, батьківський поріг, місце, де зарита наша пуповина... Сюди ми будемо повертатися завжди, де б не були, куди б не закинула нас доля, долаючи тисячі кілометрів, через моря й океани, в негоду і шалену спеку, в морози і буревії, як лелеки, ластівки і журавлі навіть «сивими» вертають сюди із далеких країв додому, де самі народилися, щоб вивести потомство, і повертаються в теплі краї на зимівлю. Така сувора діалектика життя...
Знайомтесь: Михайло Киндинович Зінченко (на фото). Його мала батьківщина – невеличкий хутір Цугалово, якого сьогодні не знайдеш на жодній карті. На місці хутора виросло село з милозвучною назвою В’язівок Андріївської сільської ради, що на Хорольщині.
В останні дні цьогорічного жовтня Киндинович зустрічатиме свою 71-у осінь. Але за всіма його ознаками цього не скажеш...
«Час летить так швидко, що не встигаєш озирнутися. Я ще не можу звикнути, що розмінюю наступний десяток своїх життєвих літ», – каже М. К. Зінченко. – На моє особисте переконання, на графу в паспорті, де вказана дата народження, не треба дивитися, зважати на неї, адже слова і думки матеріалізуються.. Хочеш бути сильним тілом – стань сильним духом...»
Михайло у сім’ї був сьомою, найменшою дитиною. Три брати і три сестри навперебій пестили меншенького братика, виконуючи всі його забаганки. Батьки обрали йому ім’я Михайло, що означало «подібний Богу». З народженням йому теж посприяла доля. Народився під сузір’ям Скорпіона. Серед 12 знаків Зодіака Терези, Овни, Водолії і Скорпіони астрологи називають особливими знаками.
Для Михайла Киндиновича футбол став стилем його життя, головним захопленням. Посприяв цьому старший брат, відомий і знаний у спортивному світі футболіст. У 1969 році Михайло почав серйозно займатися грою мільйонів, захищаючи спортивну честь команди колгоспу ім. Ілліча у своєму рідному селі, де спорт любили, а футбол – особливо. Його появу на футбольному полі односельці зустрічали оплесками. Дійсну військову службу він проходив у танкових військах на Чернігівщині, у центрі підготовки військових спеціалістів «Десна», сержантом, механіком-водієм, а згодом інструктором. Був капітаном відомих армійських футбольних команд.
Захоплення численних наших уболівальників його грою, майстерністю володіння м’ячем почалося у 1981 році, коли Киндинович переїхав на постійне місце проживання в Семенівку. Грав у відомій команді «Медик» центральної районної лікарні, дітищі колишнього, на той час головного лікаря Анатолія Свиридовича Назаренка, великого шанувальника спорту. Згодом упродовж багатьох років центральним нападаючим захищав честь іменитого футбольного клубу «Динамо Семенівка». У 1992 році, ставши членом спілки футбольних суддів району, успішно розпочав суддівство футбольних матчів чемпіонату району. Але, як кажуть, на гвіздок не повісив «бутси» (взуття футболіста) і футбольну форму, а продовжує брати активну участь у матчах ветеранів футболу, і досить-таки результативно. Коло його інтересів не обмежується лише футболом. Киндинович на професійному рівні займається зимовими видами спорту – хокеєм, лижами, майстерно грає у волейбол, шахи і шашки. Він активний учасник і призер районних та обласних спартакіад, турнірів, захищаючи спортивну честь Семенівщини, медичних працівників ЦРЛ, де вже пропрацював 34 роки і продовжує працювати водієм «швидкої допомоги». Загальний трудовий водійський стаж Михайла Киндиновича становить більше 50 років.
Я знаю Михайла давно, ще з пори його переїзду на проживання в Семенівку. Мені подобається в ньому врівноваженість, доброзичливість, щирість, весела вдача, природжена інтелігентність.
Його батьки працювали в колгоспі. Мама – на свинотоварній фермі і в ланці по вирощуванню цукрових буряків, батько – головним бухгалтером, а після виходу на пенсію, аж до своїх 80 років, – сільським листоношею. Він ветеран війни і праці, учасник бойових дій у Великій Вітчизняній війні, інвалід війни, кавалер багатьох орденів і медалей. Батьки обоє родом із старовинного козацького села Худоліївка, як і весь рід Зінченків... Свою палку любов до футболу Киндинович передав берегині сімейного вогнища, дружині Лідії Петрівні, з якою вже 47 років прожили в мирі і злагоді, виростили і дали путівку в життя сину Юрію і доньці Інні. Мають онуків Катю, Аліну і Микиту, який, як і всі Зінченки, теж захоплюється футболом.
Валерій ЗІНЧЕНКО
