Дивовижно влаштована людина. Упродовж усього свого життя душа її летить в дитинство, бо їй на світі тепло тільки там... Усі, народжені співати, лікувати, будувати, вирощувати хліб, малювати картини і писати книги, майстерно грати у футбол, починають життєву дорогу з дитинства, з повзання і ходіння під стіл пішки...
Людина з’являється на світ слабкою, немічною. І дорослі турбуються про малюків, ростять, виховують, проводять безсонні ночі над їхніми ліжечками, оберігають від бід і негараздів, розуміючи, що саме їм належить майбутнє. Ми, дорослі, повинні їх навчити жити в цьому світі. Дітям потрібно дати крила для високого злету і коріння, щоб їм завжди було куди повернутися... Навчати дітей треба бути щасливими, а не багатими. І коли вони виростуть, будуть знати цінність речей, а не їх ціну.
Як виховувати дітей, знає кожний, за винятком тих, у кого вони є. А саме виховання має пріоритет над освіченістю. Сьогодні значна частина батьків недостатньо займаються вихованням своїх дітей, вони їх лише фінансують.
Наша розповідь про тих, хто досконало володіє методикою виховання, успішно втілює її в своїй повсякденній педагогічній практиці, яка стала сенсом життя. Це колектив Заїчинського закладу дошкільної освіти «Золотий ключик».
Перед тим, як завітати у цей заклад, я поцікавився думкою про дитячий садок і його колектив у начальника відділу освіти, сім’ї, молоді і спорту Семенівської селищної ради Наталії Миколаївни Петухової і спеціаліста І категорії відділу Сергія Анатолійовича Вайла. Вони розповіли, що діє 11 закладів дошкільної освіти і 2 підрозділи при Семенівському ліцеї № 2 та Устимівському ліцеї. Заїчинський дитсадок є одним із кращих. Колектив тут невеликий, дружний, працьовитий. Використовуються всі кращі попередні надбання колег, впроваджуються новітні сучасні технології в дошкільній освіті, а найголовніше – щира любов до дітей, турбота про їхній розвиток. Завідуюча дошкільного закладу Вікторія Анатоліївна Дадінська є прикладом у всьому для працівників, дітей, їхніх батьків. Вона працьовита, старанна і відповідальна, вимоглива і справедлива.
Дійсно, дитина буде рости здоровою і щасливою, коли її батьки і вихователі будуть люблячими, турботливими, терпеливими, своє серце, любов і ласку віддаватимуть дітям. Тоді і діти відповідатимуть взаємністю, любитимуть щиро, усім своїм крихітним серденьком, не знаючи брехні і зради.
– А Ви якої думки, Вікторіє Анатоліївно? – запитую у завідуючої.
– Із малих років людина з любов’ю до батька, матері, рідних, до природи, тварин і птахів, до землі-матінки починає опановувати, розуміти поняття прекрасного. У неї зароджується любов до Батьківщини, рідної мови і краю, де вона народилася. Людина в людини вчиться доброти.
Дитину з перших днів потрібно привчати до хороших почуттів, звичок і навичок. Дорослим необхідно виходити з дому із запасом доброти, позитиву і щедро ділитися світлим, радісним із дітьми, колегами, батьками, односельцями. Вихователь сам у першу чергу повинен бути вихованим.
Я не уявляю свого життя без дітей і роботи. Ще з дитячих літ мріяла присвятити себе вихованню дітей і впевнено йшла до досягнення цієї мети. Після школи закінчила Кременчуцьке педучилище, згодом – Полтавський педінститут за спеціальністю «Організатор дошкільного виховання». Робота цікава, творча, відповідальна.
У колективі, який я очолюю, працює 4 жінки, які мають вищу або середню спеціальну освіту. Ми одна дружна родина, якій під силу здолати всі життєві труднощі і негаразди. У колективі панує творча, ділова атмосфера. Нас об’єднує материнська любов до кожного нашого вихованця, до роботи, до людей. Я задоволена результатами роботи нашого колективу, закладу, задоволені діти і їхні батьки.
Ставлення до дітей є мірою духовності людини. Дитина, яка оточена любов’ю, виростає особистістю, що чітко усвідомлює свою гідність, своє місце в суспільстві.
Дорослі повинні розуміти, що дітям належить майбутнє. І правильне їх виховання – це наша щаслива старість, погане ж виховання – це наше майбутнє горе, наші сльози, наша вина перед людьми, що їх оточуватимуть.
Діти виростають з іграшок і одягу, але назавжди пам’ятають той час і ту любов, що їм були подаровані, тих, хто був із ними, а не скільки грошей було потрачено на їхнє виховання.
Якщо хочете виростити хороших дітей, витрачайте на них у два рази менше грошей і у два рази більше часу. Знаєте, кого складно забути? Того, до кого ти доторкнувся не руками, а душею...
– Чи не так, Марино Григорівно?
– Так! У цьому я переконалася на власному досвіді у роки мого дитинства і за час роботи на посаді помічника вихователя дитячого садка «Золотий ключик», – розповідає Марина Григорівна Гетьман. – Прекрасні слова Ви щойно сказали про те, кого особливо складно забути… Я досі пам’ятаю своїх вихователів у дитсадку, добру і лагідну першу вчительку та всіх учителів школи, які навчали нас, юних і щасливих, сіючи в наші душі розумне, добре, вічне...
– Марино Григорівно, нещодавно в Інтернеті мою увагу привернуло ось це фото. На ньому Ви із хлопчиком дошкільного віку. Під фото хвилюючі рядки: «Мій Дениско! Ти вже дорослий. Позаду залишилися роки, проведені тобою в дитячому садочку. Щиро вітаю тебе з незабутньою і пам’ятною подією. Першого вересня разом із друзями ти вперше переступиш поріг школи. Далі тебе чекає нове, незвдане життя, нові друзі, нові вчителі-вихователі. Тож нехай навчання твоє буде легким, цікавим. Ти здібний, розумний. Ти наш веселунчик! Щасливої тобі дороги! Нехай щастить тобі завжди і в усьому, все задумане – збувається й удача посміхається. Нехай твоя зоряна дорога буде встелена любов’ю, світлом і добром!
– Це дитина, яку я безмежно люблю. Він теж мене любить і поважає. Називає мене МарГорівною. Тепер усі мене так величають.
Першого вересня розпочнуть навчання у Заїчинському ліцеї першокласники, наші вихованці, Ангелінка Сарсаман, Даня Мойса, Даринка Ведмідь і Дениско Гулько.
– МарГорівно, Ви скучаєте за роками свого дитинства?
– Безумовно! Дуже! Воно часто приходить до мене в кольорових снах... Мені б зараз туди, де татові за тридцять... Де мама зовсім юна й молода. Біжать роки, їх не зупинити. Біжать так швидко, мов ріки вода... Мені б туди, де вата на ялинці вкриває гілочки, неначе сніг. Туди, де «справжній» Дід Мороз гостинці приносить у Новий рік усім на поріг... Мені б туди, де хата бабці й діда, пробігтися босоніж по росяній траві. Мені б туди, де гратися в садочку я зможу безтурботно цілий день! Де мама вишила сорочку, і я в ній співатиму пісень... Туди, де всі збиралися у свята за обідом, туди, де всі щасливі і живі...
– Що закарбувалося у Вашій пам’яті з раннього дитинства?
– Матусині слова. Коли ми запитали у неї із сестрою, кого з дітей вона любить більше всього, вона відповіла: «Найменшого, поки не виросте. Захворівшого, поки не ви здоровіє. Того, що вийшов із дому, поки не повернеться... І кожного, доки я жива...»
Мамині життєві поради не завжди нам подобаються, але вони завжди найправильніші...
Наступне наше знайомство з Наталією Володимирівною Баган, вихователькою дитячого садочка «Золотий ключик».
– Розкажіть, будь ласка, про себе. Нашим читачам буде цікаво.
– Я закінчила Полтавський педагогічний інститут ім. В. Короленка за спеціальністю «Вчитель хімії і біології». Після отримання диплома перебувала в декретній відпустці. У Заїчинський заклад дошкільної освіти набирали відповідний штат працівників для його відкриття, завідуюча Вікторія Анатоліївна Дадінська запропонувала роботу вихователем. Я з радістю погодилася. У дитсадку одна різновікова група діток, які проживають у селах Заїчинці, Бакумівка, Тройняки. Відвідують наш дошкільний заклад двоє 4-річних тимчасово переміщених із зони бойових дій хлопчиків, яким разом із батьками довелося вимушено залишити рідні домівки. Це Матвійко Земляний із села Федорівка Бахмутського району Донецької області і Давид Мазанько з Харкова. Їх у нас полюбили як рідних, адже ми одна міцна, дружна сім’я наших маленьких українських громадян. Радію, що мої четверо дошкільнят цьогорічного 1 вересня підуть до 1 класу Заїчинського ліцею. Вони в дитсадку одержали хорошу підготовку до школи, мають добрі знання і високий рівень вихованості. Нещодавно в дитсадку відбулася приємна, урочиста, радісна подія – випускний для майбутніх першокласників. Батьки й численні гості свята були приємно вражені, схвильовані і задоволені. Усі раділи зі сльозами на очах, розуміючи, що в діток розпочинається наступний, новий, важливий етап у житті – школа, здобуття знань, подолання цікавої і нелегкої дороги, яка веде в самостійне доросле життя. Особливі хвилювання всіх пов’язані з нинішньою складною ситуацією у рідній країні.
Наші дорогі вихованці-випускники на святі одержали пам’ятні медалі, дипломи, стрічки «Випускник 2023 року. Дитячий садок «Золотий ключик», село Заїчинці». Диплом у номінації «Міс елегантність» одержала Ангеліна Сарсаман, надзвичайно активна дівчинка, яка гарно співає, чудово декламує вірші, бере активну участь у всіх виховних заходах; «Міс талановитість» – Даринка Ведмідь, яка красиво малює, палко закохана в усе українське: національне вбрання, вишиванки, віночки із барвистими стрічками, польовими квітами, охайна, організована, трудолюбива, у всьому любить порядок, справжня патріотка. Даня Мойса відзначений у номінації «Кращий друг». Слухняний, ніколи не сперечається. З усіма підтримує дружні стосунки, толерантний, ввічливий. Денис Гулько по праву нагороджений дипломом «Справжній лідер». Усі його люблять і поважають, він відповідає взаємністю. Має чудовий голос, співає старовинні українські народні пісні, захоплюється малюванням. Має здібності до математики, вправно розв’язує задачі, виконує математичні дії, швидко читає. Спокійний, доброзичливий.
На святі спеціальні медалі одержали і батьки маленьких наших дорогих випускників. Це нагорода їм за хороше виховання сина чи доньки, за довіру до нас, вихователів, яким передали на виховання свій неоціненний скарб – своїх милих діток, яких ми теж дуже любимо. Було відзначено також «медаллю найвищої проби» бабусю Даринки Ведмідь, Людмилу Леонідівну, яка виховує тривалий час свою внучку. Батьки Даринки знаходяться далеко за межами України на заробітках. Бабуся від хвилювання витерла непрохані сльози...
Кульмінацією святкового дійства став урочистий запуск великої, святково прикрашеної гелієвої кулі з написом «Куля дитинства». Під гучні оплески, вигуки: « У добру путь», «Браво» куля повільно, урочисто, подолавши земне тяжіння, полинула в голубінь неба... І кожен подумки помолився за те, щоб воно було мирним, щоб якнайшвидше була здобута Перемога і в цих маленьких ангелочків-випускників дитсадка і всіх діток рідної України було щасливе дитинство без ворожих обстрілів, смертей, жаху війни...
Куля, здолавши чималу відстань, раптом зупинилася, завмерши, ніби роздумуючи, і, описавши коло, приземлилася на подвір’ї ліцею й дитячого садочка, де ще продовжувалося святкове дійство. Куля вирішила залишитися, хоча й ненадовго, там, де живе дитинство, бо і їй на світі тепло тільки тут...
Найдорожче, що існує в цьому світі, – це завжди були і будуть наші діти. Бо немає ані дня, ні ночі, ні хвилини, щоб батьки не турбувалися про дитину. Носиш ти її під серцем і радієш... Про її хорошу долю тихо мрієш. Потім носиш на руках і колихаєш, про щасливу долю Господа благаєш... Час минає, вже ведеш її у школу. Не зійдуть із згадки діти нам ніколи... Чи малі вони, а чи вже дорослі, все одно до серця нашого прирослі. Обнімайте їх частіше, обнімайте і у кожну із доріг благословляйте.
Можна все, що тільки випаде, стерпіти, лиш були б щасливі наші діти. Це чудові слова сповіді кожної жінки-матері. А до них лише хочеться сказати: «Не сваріть дітей. Не треба. Пригорніть і обійміть... Нам вони – дарунок з неба... А життя – то тільки мить... Серцем треба їх любити. Берегти дитинства час. Щоб дорослі наші діти в старості обіймали нас...»
Валерій ЗІНЧЕНКО
