Українська пісня – одна зі святинь нашого народу, його найцінніший духовний скарб, гордість і краса, геніальна поетична біографія... Із давніх-давен уславився посульський край піснями, що дбайливо, як найдорожча реліквія, передавалися від покоління до покоління.
Пісня супроводжує українця від колиски до могили, вона озивається в житті народу, в подіях, переживаннях, почуттях. Український народ створив так багато пісень, що, якби кожного дня вивчати одну нову пісню, на вивчення усіх не вистачило б людського життя.
Важливою сторінкою в історії Посулля та, зокрема, Оболонського краю було створення фольклорно-етнографічного ансамблю «Гаївчанка» при Гаївському сільському клубі тодішнього Семенівського району. Сягає ця дата у далекий 1985 рік. Керівником колективу була місцева жителька, надзвичайно талановита жінка Олександра Журавель. Олександра Миколаївна була щедро обдарованою людиною – окрім гарного голосу, мала здібність до художньої вишивки, вміла випікати український хліб дивовижного смаку та краси. У неї була щира вдача, постійний творчий неспокій в душі та цікаві ідеї, якими берегиня народної пісні запалювала свій колектив.
Із перших днів існування «Гаївчанка» прагнула зберегти пісню – перлину національної культури, донести її до загалу слухачів, передавши молодому поколінню. Цей колектив славився своєю співучістю. А були у ньому не лише жінки, а й два чоловіки: Манюк Варвара Яківна, Кривошия Марфа Іванівна, Вітенко Ганна Яківна, Момот Марія Яківна, Палій Ганна Григорівна, Немченко Ганна Олександрівна, Білова Ольга Василівна, Ліунова Марія Павлівна, Бугрій Марія Іванівна, Сьомак Іван Іванович і Сьомак Іван Дмитрович. Цим творчим складом аматори сцени їздили на різноманітні культурно-мистецькі заходи, співали на Сорочинському ярмарку, брали участь у фестивалі українського фольклору «Берегиня» у Луцьку, де здобули Гран-прі за акапельне виконання.
Ще одна з яскравих сторінок літопису колективу – візит у село Гаївка відомої української телеведучої Тамари Щербатюк, засновниці авторської програми «Надвечір’я» на національному телебаченні, яка в пошуках фольклору й народної творчості відзняла сюжет з учасниками «Гаївчанки» біля вогнища на березі Сули. Після того ансамбль уже на запрошення Тамари Володимирівни їздив до столиці, де неодноразово був учасником ювілейних концертів «Надвечір’я».
«Гаївчанка» стала Берегинею української пісні, прикладом любові до рідного краю, до свого народу, його звичаїв та обрядів, і це не залишилось поза увагою держави. У березні 1999 року за поданням відділу культури Семенівської райдержадміністрації (завідуючий М. Г. Зубренко) колегія обласного управління культури розглянула питання про присвоєння фольклорно-етнографічному ансамблю «Гаївчанка» почесного звання «народний». Згідно з наказом управління культури Полтавської облдержадміністрації, 15 квітня того року за творчі досягнення у розвитку самодіяльного мистецтва, значний вклад у скарбницю українського національного мистецтва, високу виконавську майстерність ансамбль «Гаївчанка» став народним самодіяльним.
Українська пісенна культура за всю історію нашого народу навчилась пробиватися крізь асфальт, ховатися по хатах в часи цензури, вперто переходячи з уст в уста від покоління до покоління. І сьогодні хтось скаже, що в час війни не до пісень, та, беззаперечно, наша пісня – додаткова зброя для утвердження нашої державності. Народ, який співає – сильний духом. Народ, що тримається витоків древніх обрядів та традицій, – непереможний. Ворог може тимчасово окупувати частину території країни, але він не здатний забрати з нашого серця рідної мови, слова, віри, світогляду. Саме в українській пісні наш народ знаходив розраду в страшні часи минулих воєн, виливаючи біль та створюючи новий зміст для майбутнього. Наші традиції пережили дві світові, переживуть і цю війну – в цьому впевнені учасниці сучасної «Гаївчанки»...
«Перезавантаження» ансамблю відбулося у 2013 році. Новостворений колектив був у такому складі: Немченко Ганна Олександрівна (керівник), Борис Валентина Павлівна, Ремез Варвара Михайлівна, Погребняк Ольга Миколаївна, Кириленко Ольга Семенівна, Бражник Ольга Борисівна, Горбенко Наталія Іванівна, Дикун Любов Михайлівна, Чикало Ганна Михайлівна, Борис Ніна Зіновіївна, Бутенко Ганна Олександрівна, Попова Ганна Михайлівна, Кирнос Надія, Скрипаль Наталія Іванівна, Мушенко Любов Іванівна, Тукало Ніна Михайлівна. Відповідно, склад колективу мінявся. І нині учасниками «Гаївчанки» є Любов Мушенко (керівник), Наталія Скрипаль, Ольга Бражник, Наталія Горбенко, Ольга Погребняк, Ніна Тукало, Ганна Чикало, Ніна Борис. Наймолодшій – 57, найстаршій – 79. У їхньому репертуарі, записаному в старенькому потертому зошиті, в основному українські народні пісні, які співають акапельно без супроводу. Самодіяльні артисти намагаються виконувати старовинні композиції, а найбільш «солідній» за віком пісні в доробку ансамблю «У неділю рано синє море грало» – понад триста років.
Новий колектив «Гаївчанка» діє при Горошинському Будинку культури, він дружний, згуртований і спрямований своєю творчістю на місцевого слухача, так і залишившись із роками виключно сільським гуртом. Жінки беруть участь у місцевих оглядах художньої самодіяльності, виступають на імпровізованих сценах екофестивалю «Лель» у Кривій Руді, фестивалю «Новорічна коляда» у Семенівці, вони бажані гості на святах із нагоди Днів села, Обжинків тощо... На жаль, карантин, а потім війна, стали на заваді активної творчої діяльності, тому учасниці «Гаївчанки» займаються волонтерською: допомагають продуктами, печуть пиріжки, в’яжуть шкарпетки, роблять консерви. Виступають і з благодійними концертами.
Коротеньку характеристику кожної з учасниць дає завідуюча філії «Горошинський БК» Альона Сьомак: «Ольга Миколаївна – одна з тих, хто найбільше знає народний фольклор, на кожне слово вона може згадати прислів’я, приказку чи повчальну пісню. Галина Михайлівна – затятий кулінар і на перше прохання швидко й безвідмовно може забезпечити смачною випічкою, пиріжками, варениками. Наталія Іванівна Горбенко – жінка, на якій тримається історія та творчий шлях, адже вона найдовше в колективі. Мабуть, немає такої пісні, якої б вона не знала. Ольга Борисівна – «золотий» голос «Гаївчанки». Наталія Іванівна Скрипаль продовжує виступати в колективі після своєї мами, це душа компанії й за сумісництвом бібліотекар, тому за нею організаційні питання. Вона завжди тримає в тонусі та задає настрій. Люба Іванівна прийшла недавно, але стала зв’язуючою ланкою, яка вдихнула нове життя в «Гаївчанку». Колектив почав оживати, оновлювати репертуар, активно виступати. Ніна Михайлівна – величезний знавець віршів. У її багажі не лише поезія на будь-який смак, а й неабияке вміння її декламувати. Ніна Зіновіївна – активний читач, має величезну спрагу до читання книжок, а ще дуже гарну пам’ять».
Звісно, важко через друковане слово передати талант, мелодійність, звучання української пісні, але можна написати про досвід українського народу та збереження наших традицій у маленьких селах, адже ніяка війна не зможе відлучити нас від роду та зламати національний дух. Бо ми були, є і будемо вільною нацією, що готова з піснею на устах воювати та перемагати. Сьогодні народний самодіяльний фольклорно-етнографічний ансамбль «Гаївчанка» крокує в ногу з часом і має свою сторінку в Facebook. Будучи у рідному селі, колектив у своїх піснях доносить усьому світові, що є в українців те, що тримає їх національний стержень – наша мова-спів-культура та відчуття свободи. «Тому, незалежно ні від чого, будемо працювати над збереженням пісні та передавати наступним поколінням», – одноголосно переконані добрі, щирі україночки з ансамблю «Гаївчанка».
Михайло ПОГРІБНИЙ
