Героїня сьогоднішньої розповіді – наша славна землячка Ніна Антонівна Супруненко, українська поетеса, лірик, заслужений діяч мистецтв України.
Ніна Супруненко (Микитенко) народилася 31 травня 1953 року в степовому селі Новоселиця в сім’ї службовців. Її дитинство було щасливим: люблячі батьки Антон Іванович і Марія Олександрівна, старша сестра Валентин, дідусь Іван і бабуся Марія Микитенки, дідусь Олександр і бабуся Ганна Гавриляки. Саме їм, своїм бабусям, присвятила Ніна вірша «Бабусині рушники»:
На полотні життя буяло!
Бувало й місяць вже бліднів,
А все мені здавалось мало
Тих квітів, колосків, птахів!
Навчалася Ніна у Новоселицькій школі, займалася спортом, захоплювалася літературою, народним театром. Після школи вступила до Лохвицького медичного училища. Працювала операційною сестрою в Полтаві. Після одруження та переїзду до Харкова була активною учасницею народного театру гарнізонного Будинку офіцерів. Згодом – народження сина Антона, вступ на режисерське відділення Харківського державного інституту культури. Після закінчення вишу працювала завідуючою інтернаціонального відділу Палацу студентів Харківського політехнічного інституту, художнім керівником, директором студентського клубу «Сучасник». Навчалася в Київській державній академії керівних кадрів культури та мистецтв, магістратурі інституту післядипломної освіти Харківського педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди. 1990 рік був знаменним для Ніни Антонівни – народження доньки Олесі та вихід у світ першої збірки поезій «Дарунок долі», яку поетеса присвятила батькові Антону Івановичу Микитенку. За цю збірку у 1992 році була прийнята до Національної спілки письменників України.
Після «Дарунка долі» відкрилися нові грані мистецького обдарування авторки, вийшли збірки поезій: «Кольорові сни» (1993), «У лабіринтах болю і розлук» (1995, 1996), «Звезда, упавшая вчера» (1997), «На обрії душі» (2002), «Вітри протиріч» (2003), «Полиновий світ» (2004), «Времена жизни» (2004), «Закономірна випадковість» (2006), «Межа часу» (2007), «Відтиск долоні» (2008), «Сонце осені» (2009), «Планета кохання» (2009), «Щоденник пам’яті» (2016), а також дитячі книги «Загадки для маляток» (2008), «Святкові дні» (2009), «У бабусі й дідуся» (2013).
Поезія Ніни Супруненко прагне осягнути долю народу в усій її складності, трагічності й величі пройдених доріг. Вона не стоїть осторонь подій, що відбуваються в країні, світі.
Політика була й залишається брудною справою, проте не можна допустити, щоб вона опинилася лише в руках невігласів і горлохватів, її мають одухотворювати, інтелектилізувати такі мудрі, талановиті поети, як Ніна Антонівна Супруненко. Вона живе у своїх творах, які наповнені високим прагненням до миру, добра, щастя, любові. Пише від серця, щиро, іноді з гіркотою і без прикрас… І водночас вона залишається сама собою. Чесністю і відвертістю поетеса приваблює до себе читачів. Вірші Ніни Супруненко допомагають поглянути на світ по-іншому, зупинитися у марноті марнот, змити полуду з очей і спробувати щось переінакшити у власному житті.
Мені буває прикро до нестями,
І кам’яніє погляд, жест і крок –
І захлинаюсь віршами й сльозами,
Й обличчя піднімаю до зірок.
Благаю допомоги чи поради,
Хоча мовчать зірки й чужі світи,
Як зберегти себе серед неправди
І як хоч крихту правди зберегти.
Не знаю, чи можна ще проникливіше сказати про надзвичайно природне і земне, ніж це висловила Ніна Антонівна у кількох рядках:
Згасає вечір за вікном,
Спроквола в ніч перетікає,
Крізь шибку місяць над столом
У миску з медом заглядає.
Приємно пахне молоком
І вийнятим із печі хлібом,
І матінка стоїть з відром,
Над головою – місяць німбом...***
Шевченко і Сковорода –
Дві постаті землі моєї,
Що як повітря і вода
Завжди поєднані із нею.
З дитинства знає кожен з нас
Григорія й Тараса Слово,
Що пророста корінням в час,
Як духу нашого основа.***
Земля моя щедра на сльози й таланти,
Земля, що окроплена росами й кров’ю,
Була і лишається нашим гарантом
Духовності, щирості, віри, любові.
Земля моя ніжна, земля моя бідна,
І зливами вмита, і спечена в спеці, –
Така ти безмежно ранима і рідна,
Немовби ставочок старому лелеці.
Я тут народилась. Живу, доживаю,
Хоч в інших країнах бувала я радо,
Та кращого в світі не бачила краю,
Ніж наша земля, і стражденна й багата.
З інтересом і захопленням вчитуюся в поезію Ніни Супруненко, де є філософські нотки, які спонукають до роздумів про те, що серед таємниць Всесвіту, з якими зіткнулося людство, є й таїна появи володіння поетичним словом та особистостей, які його несуть людям. Це ще одне чудо перетворення сірої буденності у вічне золото поезії чистотою і глибиною своїх почуттів, безмежною довірою до людей.
Багато композиторів написали музику до поетичних творів Ніни Супруненко. Більше 40 віршів із збірки «Кольорові сни» стали піснями. Вони популярні, їх виконують як професійні співаки, так і учасники художньої самодіяльності, вокальні дуети, тріо «Купава» та інші.
Вірші Ніни Супруненко перекладені на інші мови народів світу, друкувалися в Австралії, Великобританії, Вірменії, Німеччині, Польщі, США, Чехії, Словаччині, але серце поетеси належить Україні.
Залишила Італію і Францію,
Монако й Іспанію – додому!
Приїхавши сюди, я мала рацію:
Тепер поїду лікувати втому
Від сервісу та розкоші Європи,
Борщ український готувати вдома
Вже буду я ні крапельки не проти,
Де все таке близьке й таке знайоме!
У 2005-2010 роках Ніна Супруненко працювала начальником Управління культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації. Її творчі поетичні доробки друкувалися в журналах «Дніпро», «Сільські обрії», «Жінка», «Березіль», альманахах «Поезія», «Рідна школа», «Джерело педагогічної майстерності», «Рідний край», «Дзвін» тощо.
Праця відомої світу поетеси високо оцінена. У 1998 році Ніні Супруненко присуджена Почесна медаль «За найкращу книгу 1997 року» ради Міжнародного видавництва «Берегиня». У 1999 році стала лауреатом премії імені Олександра Олеся. Нагороджена Срібним Хрестом ОБВУ Великобританії (2003), орденом Святої великомучениці Варвари (2006), лауреат регіонального рейтингу «Харків’янин року-2007». Член Національної спілки журналістів України (2011). Нагороджена Премією Фонду Воляників-Швабінських (2009) за збірку поезії «Сонце осені» (США, 2011).
У багатій поетичній творчості Ніни Супруненко усе на видноті, нічого не приховується, не затушовується і не завуальовується. Можна з легкістю вирахувати її стан душі, часи переживань, духовного піднесення і гіркоти утрат. Коли вмирає любов – веселка знову стає чорно-білою. Це з її книги «Сонце осені», художнє оформлення якої, як і ще кількох книг, зробила донька Олеся Супруненко.
Талановита поетеса, майстер слова Ніна Супруненко, починаючи з 1990 року минулого століття, з виходом у світ її першої збірки поезій, і донині, упродовж 34 років, на всіх поворотах історії не тільки не втратила, а й помножила свою творчу снагу, уберегла від корозії свою людську індивідуальність, моральну чистоту і порядність, віру в перемогу добра над злом, глибоку любов до свого народу, рідної землі, країни, унікальну працездатність у літературній творчості, громадській діяльності, науковій і культурно-просвітницькій роботі. «Злукавлю я, та не злукавить слово», – таке її життєве і творче кредо.
Зображаючи трагічні й героїчні сторони війни сьогодення у двох збірках поезії «Закреслюючи відстані і час» та «Лютнева лють», які побачили світ у 2024 році, Ніна Антонівна робить сучасників свідками страшних подій, змушує замислитися над мотивами і джерелами масового героїзму ЗСУ, мужності і стійкості, гідності і честі, совісті і любові до рідної землі, відповідальності кожної людини і кожного народу за долю країни перед своєю совістю, того єдиного у своєму героїчному пориві до Перемоги.
Як сповідь прожитих років звучать ці хвилюючі поетичні рядки:
По-різному життя моє складалось,
Та долі вдячна я за кожен день.
На повні груди дихалось, сміялось
І плакалось – таємно від людей.
Я йшла до цілі, може, і повільно –
Зате комусь не завдала біди,
Себе не завжди почувала вільно –
Зате собою я була завжди.
Нікуди від поезії не дітись –
Я вічний учень. Жити вчусь і вчусь,
Та скільки б ще не прожила на світі –
Під кожним словом знову підпишусь!
Більшість нових віршів Ніни Супруненко наповнені авторськими незаангажованими думками, поглядами та спостереженнями нашої реальності, де прочитується філософія українського болю за долю держави, народу та рідної землі. Її твори написані правдиво, у них дихає драматургія реальних подій. У кожному слові Ніни Антонівни, у кожному віршованому рядочку, як у краплині роси, висвічується невичерпне багатство її чутливої душі, палкого серця, вродженої інтелігенції, людської честі.
Творчість Ніни Супруненко беззаперечно підтверджує – таки є в нас поети, яких можна й треба за їхнього життя називати геніальними.
Із Днем народження Вас, шановна Ніно Антонівно!
Валерій ЗІНЧЕНКО, член Національної спілки журналістів України
