Аматорське кіно існує в багатьох країнах і з’явилося практично одночасно з професійним кінематографом, привертаючи увагу творчих людей новими, раніше не існуючими, образотворчими можливостями.
Кіноаматорство було одним із найпопулярніших і найулюбленіших видів художньої самодіяльності. Десятки й сотні тисяч аматорів, які знімали фільми самостійно чи в любительських кіностудіях, створювали неоціненне духовне багатство народу. Величезна кількість їхніх робіт, присвячених життю, праці, навчанню, відпочинку, – то справжній кінолітопис минулої доби. Ці фільми часом такі хвилюючі, безпосередні й художньо переконливі, що навіть сьогодні не поступаються професійним стрічкам...
Було доброю традицією проведення районних, обласних оглядів-конкурсів, республіканських та всесоюзних фестивалів аматорського кіно. Кіностудія в нашому районі під назвою «Веселка» була створена у липні 1976 року. Ініціатором її появи був сільський самородок, у повному розумінні цього слова, – Григорій Михайлович Губаренко з невеличкого села Середино. Все своє життя він працював у районному вузлі зв’язку, закінчив технікум, а далі самотужки опанував усі тонкощі цієї складної професії й передав навички своїм дружині та сину. Чудово грав на всіх народних музичних інструментах, виготовляв їх майстерно, захоплювався фотосправою. Із трофейного двигуна мотоцикла змайстрував аеросани, якими разом із колегами-зв’язківцями в заметілі ліквідовували складні пошкодження на лініях електрозв’язку. Він мав багато авторських посвідчень на свої раціоналізаторські винаходи.
Узявши одного разу до рук любительську кінокамеру, він збагнув, яка цікава перед ним відкривається творча нива, і залишився вірним їй на все життя. Перша проба... й одразу вдало – Губаренко зняв аматорський фільм про свого батька – надзвичайно цікаву людину. Потім було багато інших кінострічок. Усі вони зберігалися у фондах кіностудії «Веселка», були чорно-білими, зняті на 16мм. плівці. З їх демонстрацією не виникало проблем. Кінопроєктори, на той час, були у кожній школі.
Починаючи з 1980 року, на посаду електромонтера телефонно-телеграфної станції райвузла зв’язку прийшов талановитий, здібний спеціаліст Євген Зубренко, палкий любитель фото справи та особливо аматорського кіно. Для кіностудії «Веселка» це було початком сходження на олімп слави. Євген Олександрович швидко опанував кінозйомку, а головне монтаж усього знятого на стрічку. Я на той час працював техніком АТС і радіовузла і кожного вівторка та п’ятниці о 6:15 год. читав зі студії радіомовлення районні вісті: «Говорить Семенівка». У вільні від роботи хвилини займався озвученням відзнятих і змонтованих кінострічок, писав сценарії майбутніх фільмів. За моїм сценарієм було знято декілька кінострічок. Особливо пам’ятні «Поле делегата з’їзду» – про славетного хлібороба Івана Корнієнка з дослідно-селекційної станції; «Він посадив своє дерево» – про чудову людину, яка створила собі на віки рукотворний пам’ятник, засновника і творця дендрологічного парку загальнодержавного значення «Криворудський» Сергія Марковича Лопату; «Світанок над селом» – про життя, історичне минуле, трудову звитягу села Біляки, трудівників одного з найкращих колективних господарств імені Фрунзе і його очільника, прославленого хлібороба, хороброго воїна Івана Омеляновича Пономаренка. Всі три фільми зайняли перше місце на обласному, і третє – на республіканському фестивалях аматорських фільмів.
«Веселку» помітили. Кіностудії було присвоєно почесне звання «народної». Для допомоги у вирішенні існування і подальшого розвитку аматорського кіно рішенням бюро райкому партії було зобов’язано члена бюро, ветерана Другої світової війни, орденоносця, підполковника запасу, голову районного комітету народного контролю Павла Олександровича Картавенка, який дуже любив аматорське кіно. Для кіностудії було закуплено дві найкращі вітчизняні кінокамери, студійні магнітофони та інше обладнання. У 1983 році на всіх рівнях йшла підготовка до відзначення 900-ліття літописному селу Горошине. Планувалося провести це грандіозне, театралізоване дійство у вересні. Саме в цей час розпочиналися сільськогосподарські ярмарки у славетному Горошиному, розташованому в долині річки Сула, історія якого тісно переплетена з часами Київської Русі та має славетні сторінки боротьби за своє існування. Ярмарки в цих краях проводились із давніх часів. Достеменно відомо, що в середині XIX століття царським указом у селі було запроваджено три ярмарки: першого січня – Василівський, у Хомину неділю – Провідський, 14 вересня – найбільший – Воздвиженський. Із вересневими днями у горошинців багато незабутніх спогадів. Саме у вересні 1812 року прибув у містечко (саме такий статус мало тоді Горошине) відставний капітан Іван Петрович Котляревський, який сформував 5-й козачий кінний полк.
Вісім місяців щоденної копіткої праці з підготовки до свята увінчалися успіхом. Із Полтавського обласного театру імені Гоголя і республіканської кіностудії імені
Довженка були привезені заздалегідь, виконані на високому професійному рівні, декорації, національні костюми, козацька зброя, гармати, військові мундири, амуніція... У масовках задіяли багатьох місцевих жителів і мешканців навколишніх сіл, колективів художньої самодіяльності, аматорських музикантів. Головним режисером свята було призначено заслуженого артиста України, співака, диригента симфонічного оркестру театру ім. Гоголя нашого земляка Валентина Єфремова, а постановником батальних сцен – Валентина Кашперовського.
Свято відбулося 13 вересня 1983 року. Невеликим творчим колективом аматорської кіностудії «Веселка» було знято на плівку всі найцікавіші епізоди, моменти, сцени цього яскравого і незабутнього свята. Вони лягли в основу чудової кількагодинної кінострічки. Як дорогу реліквію я зберігаю численні грамоти, дипломи, подяки та іменні фотопортрети. У підготовку та проведення численних свят та урочистостей вагому частку творчої праці внесено колективом самодіяльної кіностудії «Веселка». Аматорами студії створено ряд документальних фільмів, у яких розповідається про трудові будні людей району, їх багате духовне життя.
Популярність «Веселки» була величезною. Зняті нею кінострічки демонструвалися перед художніми фільмами у районному кінотеатрі, на всіх святах і урочистостях у райцентрі та селах району.
Г. М. Губаренко та О. Є. Зубренко вже знімали стрічки двома камерами на високому професійному рівні. Вони демонструвалися на зональних кінофестивалях аматорських кінофільмів та оглядах художньої самодіяльності культосвітніх закладів району, які регулярно проводились у Полтаві, Лубнах, Миргороді, Кременчуці, на щорічному Сорочинському ярмарку. Люди з усіх міст і сіл України дізнавалися про наш чудовий, красивий край, його чарівну природу, а головне про наших надзвичайно талановитих людей, трудівників села і промисловості району.
На базі кіностудії «Веселка» проходили семінари різних рівнів, де аматори кінолюбителі з усіх усюд переймали досвід творчого колективу «Веселки» й щиро ділилися своїм надбанням. Характерно, що всі аматорські фільми були зняті на 16 мм чорно-білі стрічки і їх по праву сьогодні можна назвати героїчними, пам’ятними, неповторними. А героїзм цей особливий, не показний, буденний, зворушливий, теплий і головне – правдивий і достовірний, адже митці прагнули звеличити трудову звитягу людей, показати її зсередини. Семенівці вміють славно трудитися, красиво і змістовно відпочивати. «Веселка» й сьогодні не вмерла, бо мистецтво вічне, як земля наша матінка і ми на ній сущі... Адже за законами природи після злив і негоди та всіляких негараздів у небі з’являється у віковічній красі веселка – символ життя і відродження...
Сьогодні аматорську справу кіностудії «Веселка» продовжує Анатолій Іванович Махно – наш доморощений, із роду нашого семенівського, талановитий кіноаматор. У розмові з Анатолієм я поцікавився, що залишилось йому у спадок із тих минулих років від «Веселки». Все необхідне знаряддя необхідне для монтажу і озвучення, демонстрування і зйомки кінострічок є... але дуже прикро, що втрачено багато відзнятого і проявленого кіноматеріалу. Особливо з випускних вечорів і ювілейних зустрічей. Колективи або окремі люди часто просять матеріал для перегляду, обіцяючи повернути однак не всі й не завжди його повертають. Така доля не лише шкільних випускних та ювілейних зустрічей, а й багатьох інших кінострічок – безцінних, справжніх шедеврів людської пам’яті, які канули у вічність через халатність, безвідповідальність тих, кому було доручено збереження архівів «Веселки».
Валерій ЗІНЧЕНКО,
член Спілки журналістів України
