Усмішка чарівна і горда хода, ніби Чураївна, йде селом вона.
Наша українська жінка є втіленням любові, краси, ніжності та мудрості. Саме вона несе у світ життя, наповнює його змістом і добром. А ще вони працьовиті і турботливі дружини, ніжні і люблячі мами.
Хочу розповісти про жінку з великої букви, берегиню сімейного вогнища, трудівницю, добру, щиру і чарівну жінку – Олександру Володимирівну Коваленко. Вона народилась літнього, червневого дня (28), 1955 року в селі Малютинці Пирятинського району. У сім’ї ще була сестричка Тоня.
Мама привчала дівчаток до праці, вчила вишивати, в'язати мереживо. Шура з вдячністю згадує хату, в якій виросла. У хаті було, як у віночку. На стінах висіли рушники, на ліжках – вишиті подушки. З теплотою завжди згадує рідну хату, маму, невтомну трудівницю, і ту споришеву стежку, що вела від воріт до маминого порогу.
Закінчивши місцеву школу, Шура вступила до Березоворудського сільськогосподарського технікуму, де здобула професію агронома. У технікумі брала участь в спортивних змаганнях та в художній самодіяльності. «Юність моя», – каже Шура, була веселою, безтурботною і щасливою. Навчаючись у технікумі, зустріла своє кохання – свого Володю Коваленка – він теж навчався на механіка. Одружилися. Переїхали жити в Семенівку. Тут народилася доня Тамара. Після декретної відпустки Олександра Володимирівна працювала в колгоспі «Комунар» (Новоселиця) – агрономом-хіміком. Працювала старанно, віддавала всі знання і силу улюбленій роботі. Але важко було їздити за 12 кілометрів кожного дня на роботу. Вирішила перейти на роботу секретарем – в радянських органах. У 1982 році народжується друга дня – Валя, і в цей час її запрошують на роботу білетним касиром Веселоподільської залізничної станції. Все життя Олександри було заповнене турботами про сім’ю, про дітей, чоловіка та його батьків.
А ще, молоде подружжя побудували будинок, тримали велике господарство, огороди. І скрізь треба було наводити лад. У оселі завжди було чисто, огороди доглянуті, у дворі пламеніли різнокольорові квіти. Все навколо було гарне, особливе, доглянуте. Все робили разом з коханим чоловіком Володею.
Так, мабуть, розпорядилася доля, що Олександра втратила чоловіка Володимира. Рано залишилися вдовою. Відчувши велику відповідальність за долю доньок Тамари і Валі та внуків, Шура по-справжньому зайнялася допомогою дітям. Допомагала у придбанні їм житла і навчала їх. Дочки мають вищу освіту і влаштовані на роботі. Живе з доньками в мирі і злагоді. Дівчата дуже люблять свою маму. Любляча мама, бабуся, і добра теща – ось така Шура.
Привітність і доброта Олександри Володимирівни роблять її красивою, ніжною. «Вмію, мабуть усе – і пекти, і варити, і господарювати, і держати пасіку, керувати автомобілем, торгувати, займатися громадською діяльністю, брати участь в художній самодіяльності. Співала у фольклорно-етнографічних ансамблях «Мрія» та «Журавка», виступає в селах району як учасниця ансамблів і солістка. Вона співає з дитинства. Улюблена її співачка – Раїса Кириченко. Любить її пісні і виконує пісні з її репертуару, а особливо «Я козачка твоя». Багато в репертуарах Шури пісень – понад 200.
Нині Олександра Володимирівна на пенсії. Але не сидить на дивані, а працює на нашому базарчику. Продає все, що вирощує на своїх огородах, вміє робити консерви та випікати пироги. Завжди між людьми. Люди, з якими разом працює, її поважають, адже вона завжди порадить, допоможе. А ще Олександра хороший волонтер. Переймається, щоб допомогти воїнам ЗСУ, які охороняють нашу Україну. Готують разом зі своїми колегами і передають воїнам та в шпиталі і продукти харчування, і одяг, і в’яжуть носки, і плетуть сітки. Шура не скаржиться на життя. Вона не втрачає бадьорості і снаги, завжди в настрої, усміхнена і привітна. Шура, постарайся якнайдовше зберегти здоров’я, молодість і красу!
Вона як бджілка-трудівниця, якось і не помітно для інших, щоденно робить свою справу, то на роботі, то спішить на репетицію, то виступає на концертах серед населення краю нашого. ЇЇ енергія, чарівність, доброзичливість, щирість зігрівають усіх навколишніх. У щоденній роботі проходять її дні. Та час швидкоплинний. Життєва дорога Олександри була тернистою і водночас багатою. Тернистою на події, багатою на трудове різноманіття. Олександра Володимирівна, незважаючи на зайнятість, готує смачні страви, пече духмяний хліб і пироги. Постійно чимось займається. Тож порядок не тільки в хаті, а й на подвір’ї.
А ще Олександра закохана в пісню. Через роки несе вона любов до неї. Багато концертів, виступів на масових заходах не обходяться без неї. Люди люблять і поважають цю жінку за сумлінну працю, співочий талант і сподіваються, що її чарівний і ніжний голос радуватиме оточуючих ще довгі роки.
Низький уклін тобі, наша Шурочка, за любов, доброту, мудрість, душевність, яку даруєш своїй родині, усім добрим людям!
Любов МАЗАНЬКО, краєзнавець, Почесний громадянин Семенівщини
