Минулого тижня редакція газети «Вісник Семенівщини» знову стала місцем цікавих знайомств і творчих зустрічей. Перший у цьому році захід за участі громадських кореспондентів ми присвятили 95-річчю української поетеси-шістдесятниці, письменниці та дисидентки Ліні Костенко (19 березня), а також Всесвітньому дню поезії (21 березня).
Відкрила засідання Почесна громадянка Семенівщини, краєзнавчиня Любов Мазанько, котра є поціновувачем творчості Ліни Костенко. Ліну Василівну вважають королевою української поезії й чи не найповажнішою українською культурною діячкою, яка одна з небагатьох, хто відмовивсь отримувати звання «Герой України». Із початку війни на сході України вона постійно підтримує військових, а після широкомасштабного вторгнення не припиняла писати – між обстрілами, під час ракетних атак, – відмовившись залишати рідний Київ.
Ліна Костенко відсвяткувала свої 95 у колі друзів і рідних й активно не виступала на телебаченні з цього приводу, але були публічні виступи, зокрема, доньки Оксани та видавця, директора «А-ба-ба-га-ла-ма-га» Івана Малковича, з яким поетеса співпрацює й продовжує створювати книги. Ліна Василівна є найцитованішим сучасним українським письменником, до днів її народження наша молодь влаштовує численні флешмоби по всій Україні, а її нескореність та сила духу в ці тяжкі для країни часи надихають українців вірити, любити, жити, називаючи жінку «совістю нації».
Поезія є не просто частиною загальносвітової культури, а й одним із геніальних досягнень людства. На цьому наголосила громадська кореспондентка «Вісника Семенівщини» Ольга Кулик із с. Степанівка. Особлива енергетика поезії здатна вести за собою, надихати та об’єднувати.
Усього кілька поетичних рядків дивним чином можуть передати романтичні почуття та філософські роздуми, радість життя та біль втрат. І байдуже, якою мовою написані талановиті вірші – почуття й емоції, які вони висловлюють, не знають кордонів. Тому з метою пропагування мистецтва поезії серед населення, підтримки мовного різноманіття за допомогою віршів та сприяння дрібним видавництвам ЮНЕСКО встановила Всесвітній день поезії, який відзначається щорічно 21 березня. Із нагоди цієї дати до нашої редакції завітав місцевий поет Олександр Косько, який презентував збірник віршів та оповідань «Оксамитові очі Сули», написаний у співавторстві зі Степаном Коськом.
Творчість братів Коськів возвеличує славетну та прекрасну малу батьківщину, адже народилися вони на співучій і багатій талантами Полтавщині, в селі з поетичною назвою Березоточа, що в Лубенському районі, на березі чарівної річки Сули. Її оксамитові води, запах лепехи і чебрецю, лелечий клекіт і солов’їний спів, тиха мамина пісня у батьківській хаті – ось рушійна сила їхнього творчого натхнення й успіху. Олександр Арсентійович має дві освіти – кінотехніка та історика, але після закінчення навчання працював у Семенівській райраді, в райдержадміністрації, головою правління райспоживспілки, а також у редакції місцевої газети. Потяг до римування зародився в душі майбутнього поета в дитинстві, проте перші проби пера зіткнулися з гострою критикою. Повернення до поезії відбулося згодом, у дорослому віці. Після того, як доля привела в Семенівку, Олександр за допомогою складання віршів пробував урізноманітнити сірі будні роботи в органах місцевого самоврядування – цього разу із життєвим досвідом прийшла й майстерність до римованого слова і, відповідно, визнання читачів. Надалі чоловік із превеликим задоволенням дарував свою творчість оточуючим: друкувався в газетах, гостро та влучно описував пережите й наболіле, писав вірші до будь-якої події... Та найкраща рецензія на твори поета, звісно ж, буде від вдячного читача!
Черговий гість нашої редакції – Ніна Клуніченко, колега по кінематографічній справі, колишня директорка кінотеатру «Ювілейний», шанувальниця творчості О. А. Коська. «Книга «Оксамитові очі Сули» залишила незабутні враження – читаючи її, переживаєш кожне слово, відчуваєш вчинки героїв творів та їхні емоції на собі», – зазначила Ніна Андріївна.
Перша цьогорічна творча зустріч у редакції «Вісника Семенівщина» традиційно пройшла в затишній атмосфері, залишивши по собі теплі спогади і, звичайно, фото на згадку!
Михайло ПОГРІБНИЙ
