Минулого тижня в редакції газети «Вісник Семенівщини» зібралися громадські кореспонденти, поціновувачі музики й доброго слова Любов Мазанько, Олена Кіяшко, Ніна Клуніченко, ансамбль «Чураївна» у складі Надії Винниченко, Тетяни Трембач, Зінаїди Татарчук, учасниця ансамблю «Журавка» Олександра Коваленко, щоб провести чергове засідання нашого культурно-мистецького клубу. Темою зустрічі стала «Музична година» – тепла й щира, сповнена живих акордів, народної пісні, спогадів і натхнення.
Нашою гостею була Світлана Гаврилко – талановита, чарівна жінка-музикант, яка вражає не лише майстерним володінням баяном, акордеоном і, можливо, навіть гармонією, а й глибиною душі, щирістю та самовідданою працею на культурній ниві. Вона є керівником і акомпаніатором кількох фольклорно-етнографічних ансамблів, учасників яких об’єднує любов до української пісні. У житті кожного з нас є особистості, чия поява залишає слід тепла й гармонії. Саме такою є Світлана Іванівна – світла, натхненна й глибоко музична душа.
Народжена з акордеоном у серці, Світлана Іванівна ще з дитинства відкривала для себе чарівний світ гармоній – спершу слухаючи, як дід Никифор виводить мелодії на трофейному акордеоні, привезеному з фронту дядьком Павлом, а згодом – уже сама граючи на інструменті, який подарував їй батько, витративши на це останні родинні кошти. Саме тоді маленька дівчинка з великими мріями пішла назустріч своїй долі.
Її музичний шлях пролягав крізь Товстівську восьмирічну школу, де вона не лише викладала музику, а й несла дітям радість співу й гармонії як піонервожата. Звідти – у ширший світ, через Хомутецьку, Семенівську №1 та Веселоподільську школи, де Світлана Іванівна вчила не лише нот, а й людяності. Її улюблені уроки англійської проходили з піснею, і навіть ті, хто не знав рідної мови, закохувалися в англійську – бо відчували, що музика єднає.
Понад 40 років життя у Семенівці – це історія глибокої прив’язаності. Її «кучеряві ясени», як у пісні, давно стали символами спогадів і натхнення. Тут, у серці Полтавщини, вона розкрилася не лише як викладачка, а як композиторка, акомпаніаторка, натхненниця і берегиня народного фольклору.
Завдяки музиці Світлани Іванівни ожили слова поетів, зазвучали нові авторські пісні. У творчій співпраці з ансамблями «Чураївна», «Горлиця», «Вербиченька», «Веремія» вона писала музику до поезій про рідні села, про материнську любов, про душу української жінки. Її пісні – це молитви й розповіді, що лунають з глибини душі.
Із особливою теплотою в серці згадує вона свою вчительку Любу Василівну Мазанько – ту, що допомогла усвідомити: культура – це джерело сили, і жінка може нести її, як антична богиня Гера, крізь роки.
Уже не один рік Світлана Іванівна супроводжує своїх подруг-співачок – акомпануючи їм на баяні, гармоні, акордеоні, мов серцем. Вона не просто акомпаніаторка – вона дихає разом із піснею.
Сьогодні вона несе цю любов до пісні в народ, у громаду, в серця. Її «Мелодія душі», «Це моя Україна», «Квітучий травень» – це не просто твори. Це – музична біографія українки, яка живе для краси, гармонії і пам’яті.
Цього разу під її ніжний супровід линули українські пісні у виконанні наших талановитих землячок: Надія Винниченко, Тетяна Трембач, Зінаїда Татарчук, Олександра Коваленко. Їхні голоси, злиті з музикою Світлани Іванівни, створили справжню гармонію, сповнену глибоких почуттів та щирої любові до рідного краю.
«Червона калина» – пісня сили, незламності українського духу, яка прозвучала особливо проникливо, «Мелодія душі» – глибока, щира композиція, яка розкриває внутрішній світ людини, її дорогу до віри й світла, «Гей, соколи» – народна пісня, яку публіка прийняла з особливим піднесенням, а «Цвіте терен», «Рідна мати моя», «Ой, у вишневому саду», «Несе Галя воду», «Ніч яка місячна», «Два кольори», «Ой, чий то кінь стоїть», «Квітка-душа» – класика, що не потребує пояснень, пісні, які живуть у серцях кожного з нас.
Авторські композиції Світлани Іванівни на слова сучасних українських поетів – щире звучання сучасної душі, поєднаної з традицією. Кожна пісня була пронизана світлом, вірою в добро, любов’ю до України. У її руках музичні інструменти ніби оживали: мелодія текла, як річка, то неспокійна й тривожна, то лагідна й мрійлива.
Окрема частина заходу була присвячена рукоділлю, яким також займається Світлана Іванівна. З ніжністю і теплотою вона розповіла про свою вишиту роботу – гобелен «Дім – хай буде мир у нім!», що довгий час прикрашав стіну над дитячою колискою. На чорному полотні – вишиті червоні маки, сині волошки й золотисте пшеничне колосся. Цей образ, такий простий і такий глибокий, став символом домашнього тепла, затишку, любові до рідної землі. «Мій сонячний дім – це моя Україна!» – зворушливо лунало в поетичному завершенні гобелена.
Зачарувала й поетична частина заходу, в якій прозвучали слова-натхнення: «Усі ми з вами перебуваємо на тій дорозі, що веде до Бога. Тож віруйте у Бога, віруйте в життя. Віруйте у чисті й світлі почуття. Віруйте в сонце, віруйте в добро. Віруйте у щастя – те, що вас знайшло!» Усі ці слова, як і музика, торкалися струн душі кожного присутнього.
Світлана Іванівна Гаврилко – не просто музикант, вона – берегиня пісенної спадщини, творча особистість, яка щоденно своєю працею укріплює культурні мости між поколіннями. Завдяки таким людям українська пісня звучить, живе й розквітає навіть у найтяжчі часи.
Дякуємо за цю зустріч, за музичну терапію серця, за «мелодію душі», яка надихає жити, творити й любити.
Ілона КРАВЧЕНКО
