До Дня зварювальника хочу поділитися історією людини, яку щиро поважаю – Владислава Миколайовича Філатова. Це чоловік, що з гордістю тримає в руках зварювальний апарат і точно знає: без роботи зварювальника не встане жодна конструкція.
Владислав народився в Семенівці. Саме там пройшло його дитинство, звідти почався шлях – не завжди легкий, але впевнений. Перші знання здобув у НВК №1, а після 9 класів обрав фах, до якого тягло серце – вступив до Лубенського професійного ліцею на спеціальність муляра-монтажника та електрозварювальника. І як сам каже, ще тоді зрозумів – це справді його покликання. Пам’ятає свій перший зварювальний шов: зроблений в училищі, майже ідеальний. І в ту мить він відчув справжню гордість. Із того часу жодна іскра не злякала, а кожен об’єкт – став новим викликом, який він долав із професіоналізмом.
Зараз Владислав Миколайович працює зварювальником на Глобинському цукровому заводі, куди прийшов ще у 2019 році. Професія нелегка, але він нею живе. Це людина, яка не просто зварює метал – він зварює стабільність, надійність, майбутнє. Такі, як він, не потребують зайвих слів. Бо їхня робота говорить за них: гарячими іскрами, міцними швами, сталевою наполегливістю.
– Владиславе, розкажіть, що стало вирішальним у виборі професії?
– Мене завжди тягнуло до цього ремесла. Навіть у дитинстві спостерігав, як працює дядько – було щось магічне у тому світлі та іскрах. І вже тоді зрозумів: хочу цим займатися. Це професія, яка завжди знадобиться. Без зварювальника – нікуди: хоч хату збудувати, хоч паркан поставити.
– Де зараз працюєте?
– Із 2019 року працюю на Глобинському цукровому заводі за спеціальністю – зварювальником. До цього був у Кременчуці. Робота непроста, але я її люблю.
– Чи були моменти, коли хотілося все кинути?
– Було, як і в кожного. Але тримає мене моя найкраща підтримка – моя чудова дружина Ніна. Її любов і віра в мене – це найкраща мотивація.
– Що порадили б новачку в перший робочий день: маску чи сталеві нерви?
– Маску! Однозначно! Було в нас таке: новачок не одягнув маску, і потім більше не повернувся на роботу. А нерви... вони або прийдуть, або зникнуть із часом!
– Що дратує більше: іскра за комір чи коли електрод закінчується невчасно?
– Іскра за комір! Це боляче, прямо скажу. Коли електрод закінчується – неприємно, але хоча б не болить.
– Який найдивніший об’єкт доводилося варити?
– Була конструкція, яку треба було зробити з нуля. Жодних креслень, усе сам – продумати, зробити красиво й надійно. От де справжній виклик!
– Кому б ніколи не дали в руки зварювальний апарат?
– Тому, хто не має жодного уявлення, що з ним робити, або взагалі не має до цього хисту. Тут не можна «просто спробувати», це – відповідальність.
– Які риси допомагають у Вашій роботі?
– Наполегливість і гідна зарплата – ось два головні мотиватори. Але головне – віра в себе.
– Що б Ви порадили молодим, хто тільки мріє стати зварювальником?
– Учіться. Багато практикуйтеся. Не здавайтесь, якщо не виходить із першого разу. Вірте в себе. Це ремесло – не для лінивих, але воно варте того.
– Що робить цю професію унікальною?
– Зварювання – це основа основ. Без нас не буде нічого: ні мостів, ні будинків, ні заводів. Навіть паркан без зварника не поставиш. Ми ті, хто тримає світ на швах.
– Що б побажали своїм колегам у професійне свято?
– Тримайтеся, брати! Робота в нас не з легких, але горда. І хай шви будуть рівні, а іскри – лише на щастя!
Зварювальники – це сучасні ковалі, що поєднують метал і майстерність, техніку і серце. Зі святом вас, герої в масках і з електродом у руках!
Ілона КРАВЧЕНКО
