Неймовірна жінка, про яку я хочу розповісти, – Зоя Марківна Босенко –народилася 2 квітня 1949 року в селі Калинівка. Там вона закінчила початкову школу, а після переїзду до Семенівки – 10 класів. Далі її шлях проліг до Дніпропетровського технологічного технікуму, де вона здобула фах техніка-технолога зі збереження зерна.
Розпочавши трудовий шлях у лабораторії хлібоприймального підприємства, вона згодом переїхала на дослідно-селекційну станцію, де присвятила 25 років своєї праці зернокомплексу. Сумлінна, відповідальна, віддана своїй справі – саме такою її знають колеги та близькі.
Зоя Марківна любляча мати, бабуся і прабабуся –має сина й доньку, онуку й маленьку правнучку. Але ще одна її роль – майстриня з великої літери. У 7 класі вона отримала швейну машинку, й відтоді рукоділля стало частиною її душі. Вона шила одяг, вишивала килими у 90-х роках, коли ниток майже не було, але бажання творити брало гору над труднощами. Після роботи вона сідала за вишивку й працювала до пізньої ночі.
Сьогодні дім майстрині прикрашають десятки вишитих подушок, ікон, покривал – кожна річ несе в собі частинку її душі. Крім того, вона створює чудові картини в техніці алмазної мозаїки, вкладаючи у кожну роботу терпіння й любов. Її колекція таких картин – це справжня галерея краси.
Зоя Босенко одна з небагатьох, хто ще зберігає традицію ручної вишивки, що, на жаль, сьогодні майже зникла. Її роботи – це не просто рукоділля, а жива пам’ять, частина культури, яку вона бережно передає наступним поколінням.
Ілона КРАВЧЕНКО
