Є жінки, які несуть у собі світло цілого покоління: із добром у серці, піснею на вустах і голкою в руках. Саме такою є Лідія Миколаївна Деркач – майстриня з великої літери, берегиня української вишивки, душа колективу та жінка, яка вміє перетворити просту тканину на витвір мистецтва.
Народилася Лідія Миколаївна у селі Тройняки, де й розпочалася її життєва подорож. Вийшла заміж, жила у Заїчинцях, а потім із чоловіком переїхала до Піщаного Кременчуцького району, де він працював агрономом. Двадцять років минуло там – у праці, турботах і щасливих моментах. Та знову доля повернула її до рідного Веселого Подолу, до мами, де й оселилася вже з двома дітками, придбавши новий дім і будуючи нове життя.
Сьогодні її діти – гордість: обоє з вищою освітою, донька вже на пенсії, син працює у Києві. А Лідія Миколаївна продовжує творити. Вишивки, яким понад 60 років, досі зберігаються в її колекції. Її подушки, рушники, ікони – це справжні скарби. Частину вона роздарувала дітям, онукам, правнукам, племінникам, хрещеницям, а частину – залишила собі на згадку.
Вона володіє усіма техніками – гладдю, хрестиком, болгарським швом, а найулюбленіша її справа – це вишивка бісером, якій вона присвячує себе вже понад 12 років. І хоча пробувала різні види творчості, саме бісер найбільше лягає їй до душі.
Вишивки Лідії Миколаївни не просто красиві – вони глибокі. Коли онука виходила заміж, жінка подарувала їй роботу з образом голуба, голубки та пташенят у гніздечку – символ родинного тепла. А ще – картину, де журавель приносить дитину до дверей. У кожному хрестикові – ніжність, символіка, любов.
Та не лише вишивкою славиться ця жінка. Із 1991 року вона є активною учасницею вокального ансамблю, а з 2006-го – його керівницею, має численну кількість нагород та грамот.
Колектив «Криниця» – справжня творча родина, яка не знає суперечок, а натомість несе у світ українську пісню, ту, яку треба прославляти, бо це – наша гордість, наша душа.
Лідію Миколаївну, коли вона була зовсім юною, навчила вишивати бабуся Оришка, що жила поряд і це ремесло стало супутником на все життя. Вона передає цю любов далі – своїм дітям, онукам, правнукам. А ще – надихає тих, хто має щастя бути поряд із нею.
Її життя – це не просто розповідь про жінку. Це гімн праці, любові, українському корінню. Це доказ того, що навіть найтонший стібок може нести цілий світ, якщо він зроблений з любов’ю.
Ілона КРАВЧЕНКО
