У мальовничому селі Веселий Поділ, де степові простори переплітаються з людською щирістю, мешкає особлива родина – подружжя Ольги Василівни та Леоніда Володимировича Мірошниченків. Їхня життєва історія – це не лише свідчення великої любові, працьовитості та витримки, а й приклад справжнього партнерства, вірності родинним цінностям і глибокої поваги до праці.
Ольга Василівна народилась у селі Василівка, з юних років навчалася відповідальності й турботі про інших. Вісім класів закінчила у рідному селі, а середню освіту здобула у Веселому Подолі, а після закінчення вона вступила до Дніпропетровського базового медичного училища, де отримала фах медичної сестри. Її руки дарували полегшення, а серце – співчуття: спочатку у Дніпрі, згодом – у Семенівському ліцеї №1, та центральній районній лікарні. Також, Ольга Василівна працювала на комплексі у Веселому Подолі. Але з виходом на пенсію Ольга Василівна не зупинилася. Розпочала із вишивки хрестиком, згодом відкрила для себе бісер, а ще пізніше – захоплюючу техніку алмазної мозаїки. Її роботи – справжні сімейні реліквії: портрети онуків, родинні фото, кожен виріб пронизаний любов’ю та душею. Окреме захоплення у Ольги Мірошніченко викликало виготовлення герданів. І тут допоміг чоловік: змайстрував спеціальні станки для вишивки та нанизування бісеру.
Леонід Володимирович народився у селі Брусове, ще з юності обрав шлях майстра. Після навчання у Дніпропетровському ПТУ №11 за спеціальністю слюсар він працював у Дніпрі, а після армії оселився з дружиною у Веселому Подолі. Понад два десятки років працював на комплексі – оператором, начальником котельні, згодом – у «горгазі» аж до 2023 року. І навіть після виходу на пенсію не сидить без діла: майструє за проханням дружини, допомагає дітям, облаштовує господарство, зварює й ремонтує – усе вміє! А ще виготовляв речі для потреб ЗСУ.
Подружжя виростило двох синів. Один із них – справжній герой, уже четвертий рік у лавах Збройних сил України. Медик за фахом, він не лише рятував життя на передовій, а й став інструктором із навчання першої медичної допомоги для воїнів. Другий син уже давно виїхав та мешкає за кордоном. Справжнім скарбом родини є п’ятеро онучок і вже троє правнуків – дві дівчинки й один хлопчик. Попри те, що не було доньки, доля подарувала їм ціле сузір’я люблячих онучок. «Ми – щасливі бабуся і дідусь», – із усмішкою кажуть вони.
Ольга Василівна й Леонід Володимирович не просто подружжя з багатою біографією. Вони уособлення тепла, поваги й злагоди, що панують у Веселому Подолі. Їхній приклад – це джерело натхнення для молоді, а їхні вміння – справжнє багатство для всієї громади. Нехай історії таких родин нагадують нам, що справжні цінності – це любов, праця, підтримка одне одного та гордість за свою Батьківщину. Разом – до Перемоги!
Ілона КРАВЧЕНКО
