Ще в роки так званих перших п’ятирічок слава про очеретуватських овочівників-трудівників колгоспу «Дружба» – сягала далеко за межі нашого району та області. Про них знали навіть аграрії всієї України. У Очеретувате, щоб перейняти досвід, їхали з усіх усюд. Про місцевих овочівників писали в районних, обласних та республіканських медіа.
Кожному колгоспу й радгоспу, а їх тоді налічувалося 25 колгоспів і 4 радгоспи, щороку доводили обов’язкове завдання – здати державі овочі в асортименті. І не було жодного року, щоб колгосп «Дружба» не перевиконував цей план. Вони – завжди попереду.
Канули в минуле колгоспи й радгоспи, а з ними, на превеликий жаль, – і потужна овочева галузь, яку в народі справедливо називають «другим хлібом». Сьогодні в нашому краї овочівництво як окрема галузь знищене й забуте. Але славу минулих років успішно продовжують засновник ПСП «Дружба» Сергій Васильович Семигреєнко, головний агроном Анатолій Олексійович Шевченко та місцеві ентузіасти. А інші ПСП, ТОВ, АФ, ДП, ОВІ? Якщо проаналізувати ситуацію на сьогодні, то в більшості з них керівники, головні агрономи та очолювані ними трудові колективи проявляють інертність, вважаючи овочеву галузь другорядною справою.
У ПСП «Дружба» думають інакше. Тут переконані: «Кожен гектар землі має бути доходним – незалежно від того, що на ньому вирощують, а особливо овочі». Такий підхід до ведення господарства заслуговує на повагу. У цьому господарстві люблять землю, працюють на ній із душею, вміють рахувати й шанують майстрів своєї справи, які поєднують теоретичні знання з практичним досвідом. Саме такою є Ганна Юріївна Юрченко (на фото) – яскрава представниця трудової еліти.
Вона народилася у 1961 році на Івано-Франківщині, в Косівському районі, в надзвичайно красивому селі Розтоки – краю, знаному своїми горами, річками, традиціями. Після закінчення 10 класів успішно завершила навчання у сільськогосподарському училищі, обравши професію «майстер-овочівник», а згодом – і агрономічний технікум.
У її рідному краї з робочою силою завжди було складно: охочих працювати було багато, а родючої землі – мало. Пейзажі навколо – казкові. Зовсім поруч, лише за 50 км – знаменитий Буковель, а також ліси, гори, гриби, ягоди. До кордону з Румунією – 30 км. Через її село протікає кілька швидкоплинних річок, а також красень Черемош. Це край розвиненого туризму, масових гулянь і відпочинку.
У минулому столітті я добре пам’ятаю, що робоча сила господарств Полтавщини поповнювалася саме за рахунок трудових мігрантів із Західної України. Їхали цілими бригадами чоловіки й жінки на сезонні роботи. Вони пололи великі площі цукрових буряків, працювали тваринниками, доярками, на свинофермах, а чоловіки – в будівельних бригадах.
У край Ганни Юріївни прибув також директор радгоспу «Партизан» Віктор Антонович Литвинчук, який особисто агітував робітників із Західної України. І серед них до села Крива Руда приїхала і Ганна Юріївна. Вона думала заробити грошей і повернутися додому, в Закарпаття, купити те, про що мріяла. Але, як кажуть: «Не грайся з долею в піжмурки – вона тебе все одно знайде… Якщо не доля – то не зустрінетесь ніколи, а якщо доля – то зведе, хоч з різних кінців світу».
Кожна дівчина мріє про щастя і Ганна Юріївна також зустріла своє. Її обранцем став красивий юнак Володимир із сусіднього села Очеретувате. Молодята побралися, створили міцну, дружню, працьовиту родину, і Ганна Юріївна переїхала до Очеретуватого.
Спершу вона працювала у їдальні тракторної бригади, потім у дитячому садку. А з приходом Сергія Семигреєнка, засновника ПСП «Дружба», і заступника з рослинництва – Ганна Юріївна очолила городню бригаду, а згодом – і токове господарство.
Сьогодні на овочевих ланах ПСП «Дружба» вирощують чимало продукції: рання капуста, картопля, кріп, петрушка – вже надходять у торговельну мережу. Незабаром настане гаряча пора для членів овочевої бригади: Ганни Юріївни Юрченко, Анастасії Федорівни Головні, Тетяни Йосипівни Куліш, Сергія Олександровича Пономарьова, Раїси Миколаївни Горохової. Усі овочі, як і в минулі роки, надходитимуть на прилавки магазинів у центрі селища.
Окремо хочеться згадати ще одне важливе питання – виїзну торгівлю, яка у попередні роки діяла на трасі за селищем у напрямку Кременчука. Вона користувалась величезною популярністю – як серед місцевих, так і серед мандрівників. Особливо зручним це було для тих, хто рухався з Кременчука на Хорол, Полтаву та у зворотному напрямку.
Чимало кременчужан телефонують із питанням: «Коли знову відкриється точка продажу на трасі?» Один із них – мій однокласник – роками купував саме там овочі від ПСП «Дружба». Через черги в міських магазинах багато хто змушений їхати аж до Семенівки. «Ми навіть на Полтаву почали їздити через Семенівку, аби купити овочі ПСП «Дружба». Через Кременчук ближче, але немає де купити». Із нетерпінням чекаємо новини: магазин на трасі працює!
Хто, окрім ПСП «Дружба», сьогодні може сказати, що відродив овочеву галузь і поставив її на промислову основу? На жаль, таких господарств – одиниці не лише в районі, а й у всій області. «Для цього великого розуму не треба», – зазначає Сергій Васильович Семигреєнко. – «Потрібно лише любити справу, якій себе присвятив, підбирати небайдужих людей і створювати сприятливі умови для роботи».
Що ж, так воно і є. Але за цими простими словами – щоденна, клопітка, відповідальна праця, за яку земля-годувальниця щедро віддячує гарними врожаями.
«Усе було ніби вчора, – каже Ганна Юріївна. – А вже 37 років я віддала роботі на очеретуватській землі. Тут, серед добрих, працьовитих, щирих людей, які стали мені рідними».
Разом із чоловіком Володимиром вони народили й виростили найдорожче – сина Сергія, який успішно закінчив Полтавську медичну стоматологічну академію та сьогодні працює у власній стоматологічній клініці в Кременчуці. Життя триває...
Валерій ЗІНЧЕНКО, член Національної спілки журналістів
