Коли людина має улюблену роботу, вона не помічає швидкоплинності часу. Ще ніби вчора Дмитро Дмитрович Дондоха, закінчивши Черкаський педагогічний інститут за спеціальністю вчитель фізичного виховання, переступив поріг Семенівської середньої школи №1, віддавши улюбленій справі 39 кращих років свого життя. А сивина на скронях нагадала, що 5 серпня цього року виповнюється 80 років...
До ювілеїв ставляться по-різному. Одні дивляться на ювілей, як на своєрідну кінцеву зупинку, де можна вже нарешті спинитися, порахувати здобутки, порадіти, що зроблено чимало, і спочивати на лаврах...
Другі сприймають ювілей як мить, коли треба не спинятися, а лише перевести подих та озирнутися назад... Озирнутися не для того, щоб рахувати здобутки, а лише для того, щоб знати: а що ж іще не зроблено, що треба зробити завтра?.. Адже за мить – знову в дорогу, нескінченну, звабливу, дзвінку... Ніхто не знає, скільки тобі відміряно долею...
Жодна праця не вимагає такої самовіддачі, такої любові до молоді, як педагогічна. Учити романтику в повсякденних буднях життя, випромінюючи тепло і щедрість навіть тоді, коли в твоїй душі холодна і промокла осінь… Завжди бути молодим, хоча сивина вже припорошила сивим інеєм скроні… Клекотати гнівом несправедливості до четвертих байдужих, бездушних людей і водночас безмежно любити тих, хто десятки років приносив тобі чимало клопотів, а може й болю. Вміщати в своєму серці радість і біль, завжди бути людиною – невтомною, щедрою, мудрою… Ось саме таким і є життєве кредо людини, про яку мені хочеться розповісти. І нею є Дмитро Дондоха. Кажуть, що кожна людина любить пору свого дитинства і юності, тому що попереду – ціле життя…
Дмитро Дмитрович 39 років поспіль пропрацював вчителем фізичного виховання Семенівської середньої школи №1. Був також класним керівником 11 класу.
Народився Дмитро в Семенівці 5 серпня 1945 року. Батько – корінний семенівець із діда-прадіда – з великого, дружного, працьовитого роду Дондохів. Працював у Семенівській машино-тракторній станції, робітники якої займалися ремонтом сільськогосподарської техніки і всього реманенту до неї, що була в колгоспах і радгоспах району, а також надавали допомогу хліборобам району своєю технікою і знаряддям, що були в арсеналі МТС.
У працівників МТС під час Другої світової війни була бронь – їх не мобілізовували в діючу армію на фронт. У близького родича батька Дмитра, який теж був робітником МТС, була багатодітна сім’я, де було четверо неповнолітніх дітей. Він підлягав мобілізації.
Дмитро Іванович пішов у військкомат і домовився, що він піде на фронт, врятувавши годувальника багатодітної родини. Пройшовши з боями майже всю війну й загинув смертю хоробрих у невеличкому містечку в Німеччині під час штурму Рейхстагу.
Як найдорожчу реліквію, пам’ять про батька, зберігає Дмитро Дмитрович похоронку і солдатські трикутники – листи з фронту.
Мати, Одарка Іванівна, родом із села Герасимівка колишньої Устимівської сільради. Доля вготувала простій селянській жінці тяжкі випробування. Запроданці-поліцаї вислідили Одарку Іванівну разом із подругами. Їх завантажили у товарні вагони, заповнені вщент, і ешелон рушив до Німеччини – на каторжні роботи... Двері вагонів відчиняли лише для того, щоб забрати померлих.
На одній із таких зупинок, темної ночі під зливу, жінкам вдалося непомітно втекти. Усі троє йшли лише вночі, долаючи сотні кілометрів далекої дороги від їх рідної Семенівки, доки не натрапили на польський кордон, врятувавши своє життя...
Одарка Іванівна все своє трудове життя пропрацювала в торгівельній мережі Семенівської райспоживспілки. Померла у віці 91 рік.
Народжені в 1941-1945 роках вважалися дітьми війни. Вони користувалися певний проміжок часу мізерними пільгами від держави – за втрачене дитинство. Жилося їм несолодко: постійний голод, холод, поневіряння, хвороби – працювали на виживання. Тому й не дивно, що Дмитро і його ровесники активно займалися спортом, фізкультурою. Збиралися невеликими зграями.
Улітку з ранку й до пізнього вечора ганяли на толоці в Семенівці м’яча, влаштовували турніри дворових команд, а взимку, коли день короткий і рано сутеніло, – грали навіть при місячному сяйві в хокей. Ковзанів не було – бігали із саморобними ключками, а за шайби слугували банки з-під консервів, знайдені на смітниках.
У Семенівці на той час існувало дві середні школи. Школа №1 звалася «базарною», бо розташована поруч із ринком – у приміщеннях маєтку колишнього пана Старицького. Друга школа – в мікрорайоні Веселоподільського цукрозаводу, звалася «заводською». Розташована була в приміщеннях Будинку культури і пристосованих будівлях – там навчалися молодші класи. Учні шкіл ніколи не ворогували між собою – прагнули у всьому бути першими…
Дмитро Дондоха був гордістю школи з перших днів, коли переступив її поріг. Навчався дуже добре, навчання давалося легко. Головне – спортивних розрядів мав безліч. Його ім’я знали не лише в районі, області, а й в Україні. Він бив рекорди й встановлював власні – нездоланні для його ровесників...
Стометрівку пробігав за результат кандидата в майстри спорту, естафету – теж. Ходив чудово на лижах. У тій атмосфері, насиченій магією спорту, кувалася його воля до високих спортивних досягнень. Талант Дмитра Дондохи відграновувався в гарячому цеху нелегкої, виснажливої праці – тренуваннях до сьомого поту.
Волейбольна команда у складі Дмитра Дондохи, Анатолія Калянікова, Олександра Коршенка, Владислава Попадюка, Володимира Петраша, Анатолія Гарячкіна, Володимира Вовка, Анатолія Лута стала непереможною, легендарною. Вони декілька разів вигравали навіть чемпіонати України.
Вдало виступала й футбольна команда, створена на базі Веселоподільського цукрозаводу. Неодноразові переможці численних чемпіонатів району, області, України, які проходили зонально, до яких входили клубні команди районів, міст, селищ міського типу. Наша команда «Харчовик» виступала багато років у складі: Микола Бутенко, Леонід Рощин, Микола Батієвський, Володимир Цапкуватий, Дмитро Дондоха, Валерій Плешаков, Володимир Даценко, Микола Петріченко, Борис Духно, Анатолій Власенко, Олександр Кузнєцов, Анатолій Трусов. Тренер команди – Семен Іванович Бабаскін.
Після успішного закінчення школи Дмитро, як і всі його ровесники, мріяв про здобуття професії. Він вирішує вступити до Полтавського кооперативного технікуму, який на той час користувався величезною популярністю. Закінчивши успішно технікум у 1966 році, здобув престижну професію – технік-механік харчової промисловості. За роки навчання був кращим гравцем полтавського «Колоса». Працював рік (це було обов’язково) по спеціальності – на величезному хлібокомбінаті у Львові. Потім приїхав додому. Фізичну культуру і спорт у районі очолював на той час Володимир Гнатович Кусяка, який запропонував тодішньому начальнику відділу освіти району Н. В. Бевзу кандидатуру Дмитра Дмитровича Дондохи на посаду фізрука в Семенівську середню школу №1. Далі – навчання у Черкаському педагогічному інституті (1967 рік) і улюблена робота, якій присвятив усе життя…
Дмитро Дондоха належить до такої когорти людей, яких раз побачиш – і вже не забудеш. У нього дуже багато послідовників, які обрали його професію. Йому пишуть листи, телефонують щодня його колишні учні, випускники його 11-го класу. Багато відомих спортсменів – його колишні вихованці. Він є справжнім сином своєї землі. Україна – невід’ємна частина його життя, його душі. І це не якийсь «квасний» патріотизм. Його товариськість і повага до іншої людини посилюють атмосферу довіри, дружби.
Ще у свої 70 років Д. Д. Дондоха брав участь у волейбольних турнірах різних рівнів. Це був дійсно майстер-клас, вищий пілотаж!
Життя стирає з пам’яті образи та події, але в душі моїй не гаснуть спогади тих далеких прожитих років, коли я був свідком подій, про які можна написати не одну захоплюючу повість... Життя прожито недаремно. Разом із люблячою дружиною, вірним другом і порадником, берегинею родинного вогнища Валентиною, прожито найщасливіші роки життя. Виростили прекрасних дітей – сина Юрія і доньку Тетяну. Мають шість онуків і правнука.
Дмитре Дмитровичу! У день Вашого славного ювілею прийміть найщиріші вітання від редакції газети «Вісник Семенівщини», вдячних учнів, усієї спортивної спільноти.
Ваш ювілей – то мудрості пора.
Хай буде вдосталь і в житті, і в домі –
Здоров’я, щастя, злагоди, добра,
Добробуту та миру і любові!
Щиро і від душі!
Валерій ЗІНЧЕНКО
