Феномен людини, яка покликана сіяти розумне, мудре й вічне в душах дітей... У чому ж його суть? Василь Олександрович Сухомлинський, який усе своє життя був вірним педагогічній справі, казав: «Усе, що називаємо вихованням, – це велика творчість повторення себе в людях. Гідно повторитися у своїх вихованцях, відбитися в юній душі чистим, прекрасним віддзеркаленням може лише той, у кого серце сповнене творчого вогню, щирої любові до дитини, хто закоханий у доручену справу».
Ці слова для тих, хто покликаний виховувати підростаюче покоління, означають необхідність постійно підвищувати вимогливість до себе, свого ідейного й фахового рівня, культурних інтересів, а також виявляти активну життєву позицію.
На превеликий жаль, добре слово у наш жорстокий і безжальний час – рідкість, особливо якщо воно мовлене при житті духовно близькій людині. Саме такими світочами в житті багатьох із нас стали педагоги за покликанням серця, які щодня складали для своїх учнів іспит із мудрості, порядності та професіоналізму. Їхні імена золотими літерами вписані в історію нашого краю.
Зазвичай вчитель – це шкільний наставник, який допомагає своїм вихованцям «стати на крило», перш ніж вони вирушать у дорослий політ, обравши свій професійний і життєвий шлях.
У житті багатьох мешканців Семенівщини – цього райського куточка полтавської сивочолої землі – саме ця висока, благородна місія належала справжньому педагогу Семенівської середньої школи №1 – Олександрі Василівні Приходько.
Учительці від Бога, «відміннику народної освіти», вчителю вищої категорії, вчителю-методисту, яка беззмінно пропрацювала в одному закладі 43 роки. Це найвище визнання та підтвердження її таланту.
Олександра Василівна завжди демонструвала найвищий рівень професіоналізму, ініціативи й творчості. Вона досконало володіла ефективними формами та методами організації навчально-виховного процесу. Її багаторічний досвід формував в учнів уміння й навички, що підвищували інтерес до навчання. Навіть розв’язання складних задач позашкільної програми викликало бажання задавати питання.
Сьогодні її колишні вихованці – славетні хлібороби, вчені, лікарі, інженери, вчителі, актори, директори шкіл, керівники підприємств, установ і організацій. Багато хто з них живе й працює не лише в рідному краї, а й у містах та селах України і за її межами. Вони самовіддано творять майбутнє нашої держави, мужньо витримують життєві буревії, і, як заповідав наш земляк, мандрівний філософ Григорій Савич Сковорода, за будь-яких обставин залишаються людьми.
Про Олександру Василівну Приходько її колишні учні, колеги, вчителі, батьки, мешканці селища та навколишніх сіл кажуть лише добре: ерудована, творча, здібна, толерантна, вимоглива, справедлива, весела й життєлюбна.
У неї дивовижна ерудиція, невичерпна енергія, душевна теплота і доброзичливість. Вона – мудрий порадник. І досі багато хто звертається до неї за порадою, знаючи, що вона ніколи не залишить людину без уваги.
Це вчитель за велінням долі, від Бога, надійна опора і просто хороша людина.
Ніщо так не возвеличує і не робить людину щасливою, як улюблена праця, в яку віриш і яку любиш так, як її любить Олександра Василівна Приходько. Вона обрала цю професію й присягнула їй на вірність.
Із тисячі професій на землі,
Які вже є, яких ще будуть вчити,
Є головна – як вищий, сущий хліб,
І назва цій професії – учитель...
За словами Василя Сухомлинського: «Учитель готується до хорошого уроку все життя. Така духовна й філософська основа професії та технології нашої праці. Щоб дати учням іскорку знань, учителю потрібно увібрати ціле море світла».
Скільки таких уроків було в житті Олександри Василівни за 43 роки, віддані роботі на педагогічній ниві! Важко збагнути й перелічити, адже до кожного уроку вона готувалася, як до першого.
Щоб бути хорошим учителем, потрібно любити те, що викладаєш, і тих, кому викладаєш.
Адже ніщо так надовго не запам’ятовують учні, як помилки своїх учителів. Таємниця вчительства в тому, щоб показати учням, що ви все життя знаєте те, про що прочитали вчора ввечері. Потрібно багато вчитися, щоб небагато знати.
Де ж витоки унікального таланту Олександри Василівни Приходько? Насамперед у вродженому потягу до знань, феноменальній пам’яті та непересічному математичному хисті. А ще – у духовному мікросередовищі, в якому вона зростала.
Вона народилася 1943 року в мальовничому селі Паніванівка (у давнину – хутір Родзянки) в простій селянській родині, з діда-прадіда хліборобській.
Її матуся, Анастасія Омелянівна, усе життя працювала в місцевому колгоспі, вирощувала цукрові буряки – головну сировину для Веселоподільського цукрозаводу, а також у городній бригаді, яка щороку славилася високими врожаями овочів. Батько, Василь Григорович, фронтовик, загинув у 1944 році. Він і матір родом із добре знаних у Паніванівці та Веселому Подолі родів Сінельників та Удовиченків.
Перші кроки в країну знань Олександра зробила в Паніванівській семирічній школі, славній своїми традиціями та відомими випускниками. Ще з дитинства вона мріяла бути вчителем. Її бабусі, слухаючи дитячі розповіді, з посмішкою казали: «У нашому роду вчителів не було. Ти, Шуро, будеш першою. Для цього треба бути дуже розумною». Пророчі слова збулися – 8, 9 і 10 класи вона закінчила у Семенівській середній школі №1 із срібною медаллю.
Два роки працювала листоношею та піонервожатою, щоб мати стаж для вступу до вишу. Її старання увінчалися успіхом – вона стала студенткою Полтавського педагогічного інституту імені В. Г. Короленка, обравши престижний фізико-математичний факультет.
Життя навчило її головного: лише пережите приносить мудрість, досвід і знання. А кохання, як кажуть, саме знаходить людину. Так сталося і з нею. З майбутнім чоловіком, Михайлом Семеновичем Приходьком, вона познайомилася ще в школі. Він навчався у 7-му класі, вона – у 5-му, жили на одній вулиці. Після школи він став водієм, відслужив у армії й працював у Семенівському АТП-16042 водієм автобуса за маршрутом Семенівка-Полтава.
Багато колишніх учнів Олександри Василівни обрали професію вчителя математики: Леонід Зінченко, Галина Верещака, Юрій Іващенко та інші. Її донька Лариса Власюк – учитель вищої категорії, 30 років педагогічного стажу, учитель-методист, депутат Семенівської селищної ради VIII скликання. Внучка Ірина Міщенко – фінансист, працює в Києві в «Укрсиббанку». Правнучка Аріна – гордість родини. Донька Лариси має послідовницю – Валентину Михайлик, учительку математики Семенівського ліцею №2. Син Олександр – золотий медаліст Семенівської середньої школи №1, випускник військової Академії імені Можайського, яку закінчували всі космонавти колишнього СРСР. 15 років служив за військовою спеціальністю, нині – заступник директора ПСП «Дружба» із земельних питань.
Олександра Василівна – не лише геніальний математик, а й лірик, який кохається в поезії:
Село моє, що Паніванівкою зветься,
У світі цім для мене найрідніше!
Тут корені мої і тут моя рідня,
Що може у житті бути миліше –
Ніж рідна з пелюшок тобі земля!
Тут навіть сонце світить яскравіше,
Тут зорі мерехтять не так, як скрізь,
Тут все мені найкраще, наймиліше,
Тут своя я, а не незваний гість!
Живуть тут земляки, хороші люди,
Що люблять землю, свій селянський труд,
І де б не була я, пам’ятаю всюди –
Тут батьківщина моя, тільки тут!
Життя, як мить, спішить уперед. І в дорозі під назвою «Життя» залишаються згадки, які бринять у душі. Бо, як кажуть, прожити – не поле перейти. У кожного в ньому своя тиша й свій біль. І щодня – знову вперед.
Найважчі дороги ми проходимо не ногами, а душею. І ніколи не варто казати «ніколи». Бо життя має дивовижне почуття гумору...
Валерій ЗІНЧЕНКО, член Національної спілки журналістів України
