Є люди, які не бояться дивитися в очі небезпеці. Вони там, де горить, де дим, де секунди вирішують усе. Це пожежні-рятувальники – воїни у мирному житті, для яких чужий біль стає власним викликом. У переддень професійного свята ми поспілкувалися з бійцями 8-го державного пожежно-рятувального поста (начальниця Юлія Дондоха), щоб почути їхні історії – щирі, без прикрас.
Олександр Григорович Ляшенко – пожежний-рятувальник. Народився 23 лютого 1981 року. Головний майстер сержант служби цивільного захисту. Після навчання на електромонтера у 1999 році одягнув бойову форму рятувальника й відтоді не зраджує своїй справі. Він ділиться: «Професія рятувальника – це допомога людям, і саме це було головним у моєму виборі. Ми щодня стикаємося з викликами, які вимагають мужності, відповідальності та точності дій. Не можна допустити помилку, адже на кону – чиєсь життя».
Олександр Григорович пригадує складні виїзди: «За стільки років роботи було всяке... Найважче – це масштабні пожежі, коли вогонь розгортається швидше, ніж ти встигаєш з ним боротися. Тоді все залежить від команди. Ми працюємо разом – водій, начальник відділення, рятувальники – і кожен відповідає за свою частину. У такі хвилини ми ніби стаємо одним цілим. Саме злагодженість і взаємна довіра допомагають подолати найскладніше».
Про найціннішу рису рятувальника він говорить, що це вміння тримати себе в руках. Паніка – ворог: ти мусиш мислити чітко, швидко і діяти правильно... Навіть тоді, коли серце калатає, а довкола – хаос.
Юрій Віталійович Черевко – начальник відділення. Народився 23 листопада 2003 року. Лейтенант служби цивільного захисту. Службу розпочав у 2021 році, а вже з квітня 2025-го очолив відділення. Молодий керівник, який довів: рятувальник – це не лише професія, а й покликання.
Юрій Віталійович говорить: «Коли лунає сигнал тривоги – це особливий момент. Спершу ніби холодок пробігає по тілу, адже ти не знаєш, що чекає попереду. Але за кілька секунд у голові лишається одне – діяти. Усі миттєво стають у бойову готовність: водій заводить машину, ми вдягаємо спорядження, і вже мчимо на місце події. У такі хвилини відчуваєш, що за тобою – люди, які потребують допомоги».
Він не приховує, що робота виснажує, та має свій спосіб відновлення: «Найкращий відпочинок для мене – риболовля. Там, біля води, серед тиші, можна відновити сили і розкласти думки по поличках. Це моє хобі і водночас своєрідна терапія».
Молоді, яка мріє стати рятувальниками, Юрій Черевко дає поради: це не просто робота, це спосіб життя. Якщо серце підказує вам допомагати іншим – значить, ви на правильному шляху.
Іван Васильович Шевела – водій. Народився 24 вересня 1987 року. Майстер сержант служби цивільного захисту. У пожежній службі – з 2017 року. Відповідає за керування спеціалізованим автомобілем та подачу води під час ліквідації пожеж. Він відверто каже: «У нашій професії найголовніше – відвага. Техніка – це лише інструмент, а вирішує все людина. Пожежник мусить мати силу й сміливість зайти туди, де інші відступають».
Із гордістю рятівник додає: «Ми повертаємось у частину брудні, втомлені, але щасливі. Бо знаємо – зробили свою справу. Там, де ще недавно вирувало полум’я, тепер безпечно. І усвідомлюєш: саме ти і твоя команда зупинили біду».
Про родину Іван Васильович говорить особливо тепло, зазначаючи, що сім’я – це наш тил. Це ті, хто чекає після важкого чергування, ті, заради кого живеш. Дзвінок додому після виїзду – це наче ковток свіжого повітря. Вони дають сили йти далі.
«Для мене «рятувальник» – це не слово, це сенс життя. Це той, хто йде назустріч небезпеці, аби інші могли жити спокійно», – підсумовує наостанок Іван Васильович.
Історії наших рятівників – це відвертість без прикрас. Вони не говорять про себе як про героїв, але саме такими їх бачать люди. Бо кожен їхній виїзд – це боротьба з вогнем, часом – із власним страхом. І кожне повернення – це перемога життя над стихією.
У День рятівника ми дякуємо всім працівникам служби надзвичайних ситуацій, які обрали шлях служіння людям. Дякуємо вам за мужність, за витримку, за життя, які ви щодня повертаєте з біди.
Ілона КРАВЧЕНКО
