У кожній дитині прихований талант, і дуже важливо вчасно його відкрити. Для Анни Підгорної музика стала не просто хобі, а справжнім покликанням, яке визначає її щоденний ритм життя.
Анні 12 років і вона є ученицею Семенівського ліцею №1 імені М. М. Хорунжого, де навчається у 7-Б класі. Дівчинка поєднує навчання в загальноосвітній школі та заняття у музичній школі, де відкрила для себе чарівний світ фортепіано.
– Аню, як у твоєму житті з’явилася музика? Хто надихнув піти до музичної школи?
– Із самого малечку я спостерігала за сестрою свого тата Анжелікою, яка пов’язала своє життя з музикою і зараз працює в цій сфері. Коли мені було 4 роки і я ще не розуміла нот, Анжеліка навчила мене грати кілька мелодій, і це мені дуже подобалося. Саме тому, я почала займатися грою на фортепіано вже у музичній школі.
– Пам’ятаєш свій перший виступ чи першу вивчену п’єсу?
– Мій перший виступ відбувся у 2020 році на академічному концерті. Це було дуже хвилююче: у мене спітніли руки, я вся трусилася від страху. Але ці відчуття були неймовірними, я й досі їх пам’ятаю. Саму п’єсу вже й не згадаю, бо їх зіграла безліч, але тоді вона здавалася мені дуже складною.
– Які предмети або уроки у музичній школі подобаються найбільше?
– Найбільше люблю фортепіано та сольний спів.
– Чи є улюблені композитори або твори, які ти любиш виконувати?
– Мої улюблені композитори: Вольфганг Амадей Моцарт; Людвіг ван Бетховен. Я люблю не тільки виконувати твори цих композиторів, а й слухати їхню музику.
– Скільки часу щодня приділяєш грі на фортепіано?
– В ідеалі займаюся 3-4 години на день, але в будні виходить близько 2 годин, адже маю й звичайну школу, репетиторів та інші справи.
– Чи важко поєднувати навчання у звичайній школі та в музичній?
– Дуже важко. У музичній школі завжди великий обсяг завдань, і все потрібно робити ідеально, бо, якщо я щось зроблю «як попало» далі росту не буде. У звичайній школі теж багато проєктів та уроків, це все теж потребує уваги. Поєднати все й ще мати особисте життя – це справжній виклик.
– Що для тебе означає музика?
– Це спосіб висловити почуття без слів. Музика надихає, підтримує в тяжкі моменти. Я бачу в ній своє покликання.
– Які почуття відчуваєш, коли граєш на сцені?
– Спершу хвилююся, але дуже швидко воно переходить у натхнення. У цей момент я ніби зливаюся з музикою, забуваю про все й відчуваю радість і свободу, даруючи слухачам частинку своєї душі.
– Мрієш пов’язати своє життя з музикою професійно чи бачиш її як хобі?
– Я мрію пов’язати своє життя з музикою професійно, адже бачу в ній своє покликання. Музика для мене – це не просто захоплення, а шлях, яким я хочу йти далі. Вона надихає мене і дає сили працювати над собою щодня, і я хочу, щоб вона стала не лише моєю справою, а й сенсом усього життя.
– У яких конкурсах чи концертах брала участь і які запам’яталися найбільше?
– Найбільше запам’ятався дистанційний конкурс у Німеччині, де я отримала своє перше гран-прі. Це була величезна радість! Хоча хотілося б виступити й на живому конкурсі, але поки що це неможливо через ситуацію в країні. А загалом брала участь в конкурсах обласного рівня, Всеукраїнського та Міжнародного рівнів.
– Що для тебе означає Міжнародний день музики?
– Це свято, коли можна насолоджуватися мелодіями й пишатися тим, що займаєшся музикою. У цей день я відчуваю натхнення та радість.
– Які слова хотіла б сказати своїм викладачам і однокласникам?
– Дякую своїм викладачам за терпіння, підтримку й знання, особливо моїй викладачці класу фортепіано Олені Михайлівні Долині, яка в потрібні моменти вміє підштовхнути мене та направити на правильний шлях. Однокласникам бажаю натхнення, радості й успіхів. Ми всі разом створюємо теплу атмосферу у школі.
– Що б ти побажала тим, хто вчиться грати на інструментах чи просто любить музику?
– Бажаю всім наснаги і терпіння, щоб ніколи не здаватися, навіть якщо буває складно. Хай музика дарує радість і натхнення щодня. Бажаю знаходити в ній сили, емоції та щастя, а також ділитися цим з іншими.
Анна Підгорна – яскравий приклад того, як музика стає невід’ємною частиною життя. Попри труднощі у поєднанні навчання й репетицій, вона щиро вірить у своє покликання та прагне професійної сцени. Її любов до музики надихає і вкотре доводить: мистецтво – це мова душі, яка не має кордонів. І це не лише старання Анни, а й труд усього викладацького колективу музичної школи.
Ілона КРАВЧЕНКО
