Щороку 11 жовтня відзначають Всесвітній день режисури – свято тих, хто стоїть за лаштунками кожного спектаклю, фільму чи концерту. Саме режисери створюють настрій, поєднують акторів, музику, світло, глядачів і народжують справжнє диво мистецтва.
Це професія, у якій немає випадкових людей, бо режисером може стати лише той, хто бачить світ ширше і глибше, ніж інші. Саме такою є Альона Іванівна Сьомак завідувачка Гаївського Будинку культури, студентка Гадяцького фахового коледжу культури і мистецтв ім. І. П. Котляревського.
Народилася Альона в мальовничому селі Кибинці Миргородського району, виросла у сусідній Гаївці, що поруч із Горошином. Саме там минуло її дитинство – серед щирих людей, українських традицій і любові до всього справжнього. Після закінчення Горошинської школи дівчина обрала фах, який вважала покликанням, – вступила до Лубенського медичного училища і в 2010 році успішно закінчила його, здобувши спеціальність фельдшера-акушера.
Того ж року Альона вийшла заміж і розпочала роботу за фахом у Горошинській амбулаторії сімейної медицини. Та життя внесло свої корективи. Народження чотирьох дітей – старших Максима й Ангеліни та молодших близнят Макара і Назара – змінило пріоритети.
«Медпрацівник у селі не має вихідних, – каже Альона. – На виклик треба поспішати і вдень, і вночі. А коли підростають діти, хочеться бачити їхнє дитинство, бути поруч. Тому я вирішила залишити медицину».
Проте активна й небайдужа натура не дала їй залишатися осторонь. Вона взялася за громадську діяльність, організовувала суботники, зустрічі, а згодом – концерти, адже культура, як зізнається, тоді у селі занепала. Її енергія, ініціативність і любов до людей не залишилися непоміченими – Альону обрали депутатом Оболонської сільської ради. А у 2022 році їй запропонували посаду завідувачки Гаївського Будинку культури.
«Коли почала працювати в культурі, зрозуміла, що мені бракує фахових знань, – ділиться Альона Іванівна. – Саме це і стало поштовхом до вступу в Гадяцький фаховий коледж культури і мистецтв імені І. П. Котляревського на спеціальність «Організація соціокультурної діяльності, видовищно-театралізовані заходи»».
Професія режисера, за її словами, ідеально підходить тим, хто прагне реалізувати свої творчі здібності, лідерські якості, вміє надихати інших. У сучасному світі, де будь-яка подія чи вистава може стати частиною інформаційного простору, режисер повинен уміти не лише створити, а й подати ідею так, щоб вона знайшла відгук у серцях людей.
Перші сесії у коледжі справили на Альону велике враження: «Атмосфера там просто неймовірна! Творчість, креатив, натхнення – здається, що навіть повітря там сповнене ідей. Особливо надихають заняття з режисури театралізованих заходів, які веде молода, але надзвичайно талановита викладачка Ярослава Ярославівна Роменська. А предмети «Сценічна мова» та «Акторська майстерність» з Людмилою Євгенівною Фастовець – це справжній урок магії слова. Вона читає тексти так, що не можна відірватися: кожна пауза, кожна інтонація наповнені змістом і емоцією».
У своїй роботі Альона найбільше цінує напрямки, які може безпосередньо застосовувати в буденному житті клубного працівника: сценарну майстерність, організацію діяльності аматорських колективів, музичне оформлення масових заходів і, звісно ж, саму режисуру.
Натхнення вона черпає з творчості великих митців: «Найбільше люблю роботи Сергія Параджанова. Хоч він і грузин, але зміг передати дух українського народу, його душу, традиції. «Тіні забутих предків», «Пропала грамота» – це не просто кіно, це наша культурна ДНК. Із сучасних режисерів мене вражає Ахтем Сеітаблаєв. Його фільми «Кіборги», «Чужа молитва», «Захар Беркут» – це наша історія, гордість і біль. А ще він сам, із перших днів війни, на передовій у лавах ЗСУ. Це справжній приклад любові до Батьківщини».
Альона зізнається, що мріє поставити власну постановку – легку, добру, українську комедію: «Хочу, щоб глядач після вистави виходив з усмішкою. Можливо, це буде «За двома зайцями» Михайла Старицького чи «Сорочинський ярмарок» Гоголя – твори, які випромінюють український гумор і характер». Вона впевнена: навіть у маленькому селі можна відроджувати культуру, якщо робити це з душею: «Режисер – це не лише фах. Це стан душі. Це людина, яка творить настрій, яка бачить світ через призму емоцій, світла і музики».
Для Альони День режисури – це не просто професійне свято: «Це нагадування, що за кожною виставою чи фільмом стоїть титанічна праця людини, яка вкладає в неї свою душу. Це привід подякувати тим, хто дарує нам емоції, змушує замислитися або просто посміхнутися»
Усім, хто причетний до великого дійства під назвою «режисура», Альона Іванівна бажає невичерпного натхнення, геніальних ідей та блискучого втілення всіх творчих задумів!
Альона Сьомак зуміла перетворити свій життєвий досвід, материнську ніжність і громадську активність на джерело натхнення для інших. Здавалося б, колишня фельдшерка, мама чотирьох дітей, мала б зупинитися на досягнутому, але вона обрала шлях розвитку й служіння культурі.
Вона доводить власним прикладом, що режисура – це не лише мистецтво сцени, а й мистецтво жити з натхненням, бачити красу у звичайному, запалювати серця людей навколо. Її історія – це щира віра в те, що навіть у маленькому селі може народжуватися велике мистецтво, коли в ньому є головне – людина неспокійного, творчого серця.
Ілона КРАВЧЕНКО
