Напередодні Міжнародного дня шкільних бібліотек ми поспілкувалися з бібліотекаркою Семенівського ліцею №2 Анною Олексіївною Колотій, котра лише почала опанувати цю професію. Вона молода й натхненна спеціалістка, яка щиро любить свою справу й прагне зробити бібліотеку місцем, куди дітям хочеться приходити знову і знову.
Анна народилася в селищі Семенівка. Навчалася в Семенівському ліцеї №2, де здобула повну загальну середню освіту. Закінчивши у 2022 році школу, вступила до Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського на спеціальність «Інформаційна, бібліотечна та архівна справа».
Нині працює шкільним бібліотекарем у рідному закладі – Семенівському ліцеї №2, продовжуючи вдосконалювати свої професійні знання та розвивати любов до книги серед учнів.
– Аню, розкажіть нашим читачам, як Ви потрапили у світ бібліотеки? Це було заплановане рішення чи приємна випадковість?
– Під час навчання я поступово усвідомила, що хочу пов’язати життя саме з цією справою. Мені завжди подобалася атмосфера книжок, спокій і тиша бібліотеки, можливість допомагати іншим знаходити потрібне читання. А коли настав час обирати свій перший професійний крок, доля підказала напрямок. Саме завдяки пораді моєї класної керівниці Наталії Олександрівни Кравченко, яка запропонувала спробувати себе у бібліотечній сфері, та підтримці директора школи Любові Михайлівни Шудрі, котра повірила в мій потенціал і надала можливість реалізувати себе, я зробила перші кроки в улюбленій справі. Так і розпочалася моя професійна історія, яка з кожним днем переконує: бібліотека – це не просто місце роботи, а простір для розвитку, спілкування і натхнення.
– Якими були Ваші перші враження, коли переступили поріг шкільної бібліотеки вже як працівниця, а не учениця?
– Відчула легке хвилювання і водночас – велику відповідальність. Рідна школа знову прийняла мене, але вже з іншою місією: не просто навчатися, а допомагати іншим відкривати для себе світ літератури. Із перших днів я мріяла, щоб бібліотека стала не лише книгозбірнею, а справжнім серцем школи – місцем, де дітям цікаво, затишно і комфортно. Щоб сюди приходили не з обов’язку, а за натхненням.
– Що для Вас означає слово «бібліотека» – книги, тиша, зустрічі, атмосфера?
– Для мене бібліотека – це не просто місце, де зберігаються книги. Це простір тиші, затишку й натхнення, де народжуються думки, відбуваються зустрічі й формується любов до читання.
– Які книжки сьогодні найбільше цікавлять дітей? Чи є щось, що Вас приємно здивувало у їхніх читацьких смаках?
– Найчастіше дітей приваблюють сучасні книги – яскраві, з великим шрифтом і гарними ілюстраціями. Мене приємно здивувало, що багато учнів цікавляться детективами, трилерами, а також творами українських авторів, особливо Всеволода Нестайка та інших письменників, чиї книги сповнені гумору, пригод і тепла.
– Як Ви заохочуєте школярів читати більше, коли довкола – ґаджети й соцмережі?
– Прагну зробити читання захоплюючим. Проводжу бібліотечні уроки, інтерактивні заходи, ігри, квести, тематичні зустрічі. Щоб активізувати інтерес, запровадила треки читання – учні відстежують, скільки книжок прочитали за місяць, а потім ми разом їх обговорюємо. Це допомагає дітям не лише читати, а й аналізувати, ділитися враженнями й думками.
– Які миті у роботі запам’яталися Вам як найприємніші?
– Найбільше тішить, коли діти самі приходять до бібліотеки, беруть книги й діляться враженнями. Коли повертаються знову і знову – це найкраща подяка. Особливо приємно, коли приходять просто поспілкуватися, бо бібліотека для них стала місцем душевного тепла.
– Які книги Ви радите дітям?
– Молодшим школярам – казки, бо саме вони вчать розрізняти добро і зло, розвивають уяву та доброту. Середнім і старшим класам раджу читати класику – ці твори розвивають критичне мислення, допомагають зрозуміти літературні традиції та збагачують внутрішній світ.
– Як Ви бачите шкільну бібліотеку майбутнього?
– Уявляю її сучасним, багатофункціональним простором, де поєднуються книги, цифрові ресурси, творчість і спілкування. Де діти можуть читати, навчатися, проводити творчі проєкти, створювати щось власне. Бібліотека майбутнього – це не тиша, а жива комунікація знань і натхнення.
– Що для Вас особисто означає бути бібліотекаркою – це професія, покликання чи, можливо, спосіб творити добро?
– Це поєднання професії, покликання і способу творити добро. Адже бібліотекар допомагає дітям відкривати світ знань, пробуджує цікавість і любов до книги, створює затишок, де хочеться залишатися.
– Що б Ви хотіли побажати колегам і читачам у День шкільних бібліотек?
– Колегам бажаю натхнення, енергії та задоволення від своєї справи. Нехай кожен день приносить радість спілкування з дітьми і книгами. А читачам – яскравих історій, захопливих пригод і щирої любові до читання. Хай бібліотека завжди буде місцем, де живе душа школи, де панують світло, знання і добро.
Сьогодні бібліотека Семенівського ліцею №2 – це не просто місце, де зберігаються книги. Це простір, який живе, дихає і надихає.
Тут звучить дитячий сміх, проходять квести, флешмоби й інтерактивні зустрічі, а разом із Анною Олексіївною діти навіть створюють веселі TikTok-відео про книги та шкільне життя.
Підсумовуючи, хочу сказати, що бібліотека може бути сучасною, цікавою і по-справжньому молодіжною. Вона стала для учнів ліцею осередком творчості, спілкування та позитивних емоцій, де кожен відчуває себе частиною великої читацької родини.
І поки є такі люди, що з любов’ю та натхненням відкривають дітям світ літератури, – бібліотека завжди залишатиметься серцем школи, місцем, де народжується любов до книги і до знань.
Ілона КРАВЧЕНКО
