Є люди, для яких музика – не просто професія, а спосіб життя, дихання, саме існування. Таким є Борис Іванович Долина – педагог, музикант, композитор, керівник оркестру, людина, яка понад сорок років творить культурну історію Семенівщини, виховуючи покоління юних музикантів.
Народився Борис Іванович 3 січня 1962 року в селі Калинівка колишнього Семенівського району. Із ранніх років його оточувала краса української пісні, сільських мелодій і щира любов до мистецтва. Після закінчення восьмирічної школи з відзнакою юнак продовжив навчання в Гадяцькому коледжі культури і мистецтв імені І. П. Котляревського, де оволодів грою на духових інструментах, диригуванням і мистецтвом керівництва духовими та естрадними оркестрами. У 1980 році він отримав диплом з відзнакою – першу, але далеко не останню високу оцінку свого таланту і працьовитості.
Військову службу Борис Долина проходив у складі штатного військового оркестру на посаді соліста-трубача. Саме там здобув неоціненний досвід гри на інструменті та керування музичним колективом, який згодом став основою його педагогічної і творчої діяльності. Після служби він продовжив освіту, закінчивши Харківську державну академію культури за фахом керівника духового та естрадного оркестрів.
Із 1983 року розпочалася його професійна діяльність: спершу як методиста районного Будинку культури по духовому жанру, а вже з 15 грудня того ж року – як викладача Семенівської дитячої музичної школи. Відтоді і донині він навчає дітей грі на духових інструментах, керує зразковим дитячим оркестром духових та ударних інструментів «Квітограй», веде хори молодших і старших класів, а також викладає музично-теоретичні дисципліни.
Його педагогічна діяльність охоплює не лише музичну школу. У різні роки він працював 17 років керівником оркестру в Богданівській середній школі, 22 роки – учителем музичного мистецтва в Семенівському НВК №2, майже 20 років – музичним керівником дошкільного навчального закладу, понад 10 років – керівником гуртка сольного співу Семенівського Будинку дитячої та юнацької творчості.
Борис Іванович понад 30 років є учасником і керівником ВІА «Подоляни» Семенівського районного Будинку культури, а також очолює ансамбль «Горицвіт» викладачів музичної школи. Він – талановитий аранжувальник і композитор, автор численних творів для ансамблів, оркестрів та хорів.
Його творчість і педагогічна діяльність неодноразово відзначені подяками, грамотами, дипломами І-ІІІ ступенів, Гран-Прі на міжнародних, всеукраїнських, обласних, регіональних і районних конкурсах та фестивалях – як керівника ансамблів, оркестрів, хорів, так і як соліста-інструменталіста.
Особливе місце у творчій біографії займає участь у трьох Всеукраїнських конференціях у рамках обласного методичного об’єднання викладачів спеціалізованих мистецьких закладів. У 2021 році він виступав як спікер, презентуючи оркестри та ансамблі духових інструментів; у 2023 – учениця Бориса Івановича представляла його педагогічну школу з доповіддю «Я виховувався на українській пісні» до 120-річчя від дня народження Бориса Гмирі; а у 2024 році педагог представив відеодоповідь «Сучасна музична інтерпретація поезії Тараса Шевченка», презентувавши вокальний ансамбль викладачів «Рідна пісня» і хор старших класів.
У 2025 році Борису Івановичу присвоєно почесне звання «Старший викладач» вищої категорії. І сьогодні він продовжує працювати з тією ж відданістю і любов’ю до музики – як викладач, керівник творчих колективів, аранжувальник і композитор, який надихає своїм прикладом і учнів, і колег.
Історія Бориса Івановича Долини у мистецтві бере початок із ранніх дитячих спогадів, у яких музика звучала не як фон, а як жива присутність. Поштовхом до пізнішого покликання став епізод із дитинства: на день його народження мама та тітонька заспівали дуетом, і цей гармонійний спів залишив глибокий відбиток у свідомості майбутнього музиканта. Уже в дошкільному віці він став солістом місцевого Будинку культури, виступаючи на сцені під час новорічних свят, де його природні вокальні здібності підтримував акомпанемент учителя музики Григорія Васильовича Носика.
Після зміни тембру голосу Борис Іванович не припинив свого творчого розвитку – від вокальної діяльності перейшов до оркестрової музики. У 1973 році він став наймолодшим учасником сільського духового оркестру Калинівки, організованого демобілізованим військовим музикантом Станіславом Івановичем Костюком. Саме в цьому колективі юний митець уперше відчув, що музика – це не лише мистецтво, а й форма командної взаємодії, дисципліни та духовної єдності. Уже через рік оркестр уперше виступив на святкуванні Дня Перемоги, виконавши марш невідомого автора.
Попри зацікавлення родини грою на гармоні, Борис Іванович обрав трубу – інструмент, який став його професійною візитівкою. Саме цей вибір визначив його подальший шлях: розвиток музичної грамотності, колективне музикування та поступове формування навичок диригування. Після розпаду сільського оркестру юнак не залишив улюбленої справи. Разом із братом продовжив самостійне навчання, експериментував із різними інструментами – валторною, гітарою, кларнетом, саксофоном і тромбоном.
У 14 років Борис Іванович зробив перший крок у педагогіку: ініціював створення нового духового оркестру у рідному селі. Без сторонньої допомоги він сам організував колектив, навчаючи ровесників грі на інструментах, паралельно вдосконалюючи власну виконавську техніку. Його педагогічний підхід уже тоді відзначався аналітичністю, самодисципліною та прагненням до постійного самовдосконалення. Через нестачу нотного матеріалу він почав створювати власні аранжування, спираючись на знання гармонії, сольфеджіо та елементи поліфонії.
Перший виступ створеного ним колективу відбувся 9 травня 1977 року, коли Калинівський духовий оркестр під керівництвом 15-річного Бориса Долини урочисто вів шкільну колону на святкуванні Дня Перемоги. Для юного керівника цей момент став підтвердженням правильності обраного шляху та символом здійснення мрії.
У подальшому саме цей досвід самостійної організації музичного процесу, педагогічного наставництва та творчого пошуку визначив його професійне кредо: навчати, надихати, створювати музику, що живе в серцях.
Із 1984 року почалася нова сторінка в житті Бориса Івановича та цілої плеяди юних музикантів Семенівки. Саме тоді він створив дитячий духовий оркестр Семенівської дитячої музичної школи. Спочатку колектив складався лише з одинадцяти хлопців, але з кожним роком кількість учасників зростала – до двадцяти п’яти і більше.
Оркестр ставав невід’ємною частиною культурного життя селища: його виступи лунали на кожному святі, а перед початком урочистостей звучав 30-40-хвилинний оркестровий концерт. Музиканти виступали на стадіонах, у Будинках культури, а бувало – просто на вантажівці, що повільно рухалася вулицями Семенівки, даруючи людям радість і святковий настрій.
Як і кожен творчий колектив, оркестр переживав злети й труднощі. Змінювалися покоління музикантів, оновлювався склад інструментів, змінювалися навіть уніформи. Успіх завжди залежав від багатьох чинників: від натхнення самих дітей, розуміння їхніх батьків, підтримки громади та керівництва школи. Але головне – живий вогонь музики, який не згасав ні на мить.
У 2011 році народився новий колектив – дитячий духовий оркестр «Квітограй». Цього разу серед музикантів було багато дівчаток, і колектив набув нового звучання, нового ритму. З’явилися барабанщиці, яскраві виступи з елементами «дефіле», а кількість учасників поступово зросла до 53. Оркестр перетворився на справжнє музичне шоу, яким захоплювалися на всіх рівнях – від місцевих свят до престижних фестивалів, де «Квітограй» здобував Гран-Прі, перші та другі місця.
Завдяки підтримці Семенівської селищної ради колектив постійно оновлюється новими інструментами й уніформою. А у 2018 році «Квітограй» отримав почесне звання «Зразковий дитячий оркестр духових та ударних інструментів». Його учасники – діти віком від 6 до 17 років, і кожен із них вносить у спільну справу частинку свого серця.
Однак, як і всіх митців України, оркестр не оминуло випробування пандемією та повномасштабним вторгненням. Кількість учасників зменшилася, але колектив вистояв. Поруч із юними музикантами сьогодні грають випускники минулих років, викладач із Василівки Анатолій Іванович Притула, а також музикант-ентузіаст Віктор Аздорович Обжигайло із Веселого Подолу.
«Ми вдячні кожному, хто підтримує, – каже Борис Іванович. – Без участі громади, розуміння селищної ради, без віри людей у музику наш «Квітограй» не звучав би так натхненно».
Щодо вибору репертуару – це завжди творчий, але виважений процес. Підбір творів залежить від багатьох чинників: віку учасників, адже молодшим підбирають простіші мелодії, а старші вже виконують складні твори; складу колективу, бо коли є барабанщиці, то акцент робиться на ритміку й рух; подій, до яких готується оркестр – від марш-парадів до джазових концертів; настрою, який часто стає визначальним.
«Ми живемо музикою, – ділиться маестро. – Коли в дітей гарний настрій – народжується новий репертуар. Так у нас з’явилися джазові й естрадні композиції. Та головне, щоб музика надихала не лише слухачів, а й самих виконавців».
Велику частину творів Борис Іванович створює власноруч – пише композиції, робить аранжування, додає нові вступи, перегри, епізоди. Усе – для того, щоб виступи «Квітограю» залишалися живими, яскравими й неповторними. Його авторська манера – це гармонія між класикою, сучасністю та щирістю дитячих сердець, які звучать в унісон.
За роки існування дитячого духового оркестру, а згодом – «Квітограю», було безліч виступів, які запам’яталися і самому Борису Івановичу, і його вихованцям.
Перший виступ 1984 року – урочистий марш-парад від Семенівського районного Будинку культури до центральної площі. У строю – лише одинадцять хлопчиків, але з яким запалом, з якою гордістю вони несли свій перший музичний крок!
Пам’ятним став і дебют «Квітограю» у 2012-у на марш-параді, коли колектив уперше здобув Диплом ІІ ступеня. Глядачі були зачаровані, а дівчат-музиканток буквально оточували з усіх боків – просили сфотографуватися, усміхалися, аплодували. Для юних учасниць це був справжній момент слави, який вони запам’ятали на все життя.
А потім – Гран-Прі на обласному конкурсі художньої самодіяльності «Веселка-2013». «Квітограй» грав натхненно, потужно, а глядачі проводжали дівчат майже на руках, аплодуючи стоячи. Ще один тріумф – перемоги на екологічному фестивалі «Лель» у селі Крива Руда: перше місце 2020 року і Гран-Прі 2021-го.
Кожна сцена, кожен марш – це історія радості, переживань, гордості, і, головне, спільного натхнення. Особливо зворушливим для Бориса Івановича став виступ 2024 року – марш-парад духових оркестрів у Полтаві.
«Це був день, який я ніколи не забуду, – зізнається Борис Іванович. – Ми виступали в реальному часі, серед найкращих, і відчували таку підтримку, таке щире захоплення з боку глядачів і колег, що кожне слово подяки звучало як музика. Ми привезли тоді Диплом І ступеня – і це було як визнання всіх тих років праці».
Серед сотень творів є один, який займає особливе місце у серці Бориса Івановича. Це «Марш» невідомого автора – твір, який він уперше почув і виконав ще у 1974 році, будучи школярем. Із тих пір мелодія неодноразово переаранжовувалася, змінювалася, збагачувалася.
«Мабуть, тому, що я сам люблю цей марш, – каже керівник, – його так люблять і мої учні. Бо це – частинка історії, частинка душі нашого колективу».
Звичайно, репертуар оркестру – це не лише традиційні марші. Є й авторські композиції самого Бориса Івановича, і популярні естрадно-джазові твори, і народні мелодії, які він талановито осучаснює.
«Натхнення?, – замислюється Борис Іванович. – Його не треба шукати. Воно живе поруч». Його надихає музика – класична, народна, джазова, сучасна. Надихають діти – ті, хто вперше бере до рук інструмент, хто вчиться чути гармонію і дарувати її іншим.
А ще надихає творчість: сотні написаних ним творів, аранжувань, оркестрових і хорових композицій. «Я живу музикою. Можливо, поки граю та співаю – доти й живу», – говорить він щиро.
Своїм колегам, які лише починають шлях у музиці, Борис Іванович радить бути невтомними в навчанні й вдосконаленні: «Життя не стоїть на місці. Навчайся постійно, бо інакше воно відкине тебе на узбіччя. Неси високо звання педагога-музиканта, не зупиняйся на досягнутому, бо досконалості меж не існує. І найголовніше – не забувай, хто ти. Продовжуй традиції українського мистецтва, нашої пісні, нашої культури. Бо мистецтво – це зброя, яка оберігає душу народу».
Мрія маестро проста і справжня – щоб оркестр жив, щоб ніколи не згасло бажання дітей творити музику.
«Я не прагну великих гастролей чи закордонних фестивалів, – зізнається Борис Іванович. – Мені щастить уже в тому, що я знайшов своє місце під сонцем. Тут, у рідній Семенівці, серед своїх учнів, серед людей, яким потрібна музика».
Кожен навчальний рік – це нова історія, новий склад, нові імена. Одні діти виростають, ідуть у життя, інші приходять, щоб навчитися грати, співати, відчувати гармонію. І так з року в рік народжується нескінченна мелодія – мелодія життя оркестру «Квітограй».
Я теж колись стояла серед цих дітей – флейтистка з юнацьким хвилюванням у серці, яка вчилася дихати разом з оркестром. Хоч і життя не пов’язало мене з музикою, та досвід, отриманий у «Квітограї», назавжди залишився в моїй душі. Бо музика Бориса Івановича навчила нас головного – чути не лише ноти, а й серця людей поруч.
І, мабуть, саме тому цей оркестр продовжує жити – у звуках, у спогадах, у кожному, хто колись тримав у руках свій інструмент і вірив у диво музики.
Ілона КРАВЧЕНКО
