Кажуть, що кожна людина, народжуючись, має вроджені схильності до майбутньої професії, і в цьому є певна закономірність. Але чому ж не кожен стає відомим письменником, поетом, співаком, художником, музикантом, вченим чи артистом, не кожен здобуває популярність і визнання? В одному древньому філософському трактаті була знайдена фраза, яка дає часткову відповідь: «Будьте тими, ким призначила вас природа, і ви будете щасливими, матимете успіх і визнання».
Наше життя пишеться одразу, без чорновика, хочемо ми цього чи ні. Нас ніхто не запитує. І рідко хто має хороший почерк, не допускаючи жодних граматичних помилок. Ця розповідь про чарівну жінку Лідію Григорівну Шумейко.
Зазначимо одразу, що вона має гарний почерк і не допускає граматичних помилок. Вона вміє й знає, коли і де в своєму щоденному «часописі» вірно розставити розділові знаки.
Лідія народилася у справжню зимову пору – із заметілями, снігопадами та дошкульними морозами. Це сталося 9 січня 1963 року в селі Рокити. За згодою батьків та численної родини, особливо матері, дівчинку назвали Лідією. Її матусина сестра теж носила це ім’я. Хоча Лідія – ім’я не дуже поширене, воно має особливе значення: «Та, що походить з Лідії, древньої країни, землі мудрості, гідності та сили»…
Лідія народилася в простій селянській родині. Батько, Григорій Васильович, 1930 року народження, пережив голодомор, холод, голод і поневіряння. Він кинув виклик долі і переміг, вистояв. Був майстром на всі руки, працював у місцевому колгоспі «Жовтень» токарем і ковалем, опанувавши всі премудрості цих професій до ювелірної майстерності. Про нього слава линула далеко за межі його рідного села. Усе найскладніше, що виходило з ладу в селянському побуті та колгоспному виробництві, ремонтувалося та служило десятки років безвідмовно. Люди приїжджали з близьких і далеких країв, шукаючи допомоги від золотих рук коваля і токаря Григорія Васильовича Скотаря.
Мати Лідії, Марія Гаврилівна, була знатною трудівницею, ланковою буряківничої ланки колгоспу і Полтавщини. Вона пішла працювати дояркою на молочнотоварну ферму колгоспу ще в 13 років, маючи групу з 10 корів. Батьки Лідії, як і весь їх рід, були дуже працьовитими. Самотужки вони збудували в селі добротний будинок. Усі будівельні роботи з дерева і металу зробив батько, а всі внутрішні роботи – з глини, вапна, фарби – виконала мати.
І сьогодні в селі можна знайти сапи, граблі, вила та інший господарський реманент, виготовлений на совість руками Григорія Васильовича Скотаря. Пам’ятають у селі і його батька, Василя Андрійовича Скотаря, який багато років був першим сільським головою. Батьки й дід Лідії залишили добрий слід на землі – збудували будинок, посадили чудовий сад і виховали чудових дітей: сина Володимира і двох доньок – Валентину та Лідію.
Лідія переступила поріг рідної школи в 1971 році і вже встигла прочитати всі книги для дітей та юнацтва з сільської бібліотеки. Вона досконало вивчила таблицю множення, буквар і читанку. Швидко й вправно вирішувала математичні задачі, передбачені шкільною програмою. Лідія і сьогодні з теплотою і вдячністю згадує свою сусідку, Ганну Максимівну Винниченко, завідуючу сільською бібліотекою, яка часто довіряла їй ключі від бібліотеки, коли потрібно було виконати невідкладну роботу.
Закінчивши 8 класів Жовтневої (тепер с. Рокити) восьмирічної школи з похвальною грамотою, Лідія вирушила до Гадяцького культурно-освітнього училища імені Івана Петровича Котляревського, щоб здобути омріяну професію в рідній Полтавщині – «бібліотечну справу».
На моє риторичне запитання «чому саме ця спеціальність?» – я отримав незаперечну відповідь, яка миттєво розставила всі розділові знаки.
«Той, хто пам’ятає своє дитинство, – каже Лідія Григорівна, – той добре знає, яку величезну роль може зіграти саме книга… Неможливо навіть від найкращої школи, яка вважається елітною, очікувати, що вона дасть дитині все, що їй потрібно. Потрібно, щоб дитина доповнювала знання, які дає їй школа, через читання. Уміння читати – це справжнє мистецтво».
Недарма кажуть: «Вибирайте собі роботу по душі, і тоді вам не доведеться працювати жодного дня у своєму житті».
– Ви щаслива людина, Лідіє Григорівно?
– Око любить те, що йому подобається, милує зір... Розум любить тих, хто його добре розуміє... Але душа... Не може вона любити будь-кого, а лише тільки тих, хто потрібний їй самій... Я щаслива людина, бо в моєму житті є люди, потрібні моїй душі. Це велика нагорода долі...
А ще найбільше в житті Лідія Григорівна любить своє село і його людей: «Якщо на світі є рай, то він знаходиться у моєму селі. Дорогі серцю місця надихають, у спогадах живуть і сил додають».
Я пригадав слова, сказані нашим геніальним земляком, видатним письменником Миколою Васильовичем Гоголем, який говорив: «Мене глибоко дивує, що більшість із вас так мало знає наші книжкові скарби. Приходьте в наші бібліотеки... Знайте, що там зібралося протягом багатьох віків усе найкраще, чого досягло людство в пізнанні істини і краси. Не вважайте себе незваним гостем на бенкеті мудрих. Знайдіть там приготовлене місце. І тоді з усього цінного, що надбало людство віками, ви правильно оціните свої здібності, і вам відкриються нові широкі горизонти».
Справжній читач – це людина, яка, беручи до рук книгу, відкриває в собі найвеличніший дар природи – талант людяності, талант переживати разом прочитане. Якщо це інколи трапляється, значить книга зробила свою благородну справу: вона стала думкою, почуттями, мріями і найкращими вчинками інших людей. А це означає, що книга зможе своїми зусиллями і волею змінити народ, життя, світ на краще. Читання книг повинно мати за мету навчання і збагачення розуму та серця скарбами, зібраними геніями людства. Книга повинна стати для нас таким же необхідним і доступним предметом, як хліб, повітря і світло.
Цю незаперечливу істину добре розуміють наш славетний земляк, академік НАН Олександр Осауленко, який подарував нашій Семенівській бібліотеці понад 200 книг, а також Володимир Цимбал, Василь Новохацький, Інна Павленко, Вікторія Білоус, Марина Михайлюк, Лілія Сахацька, Олена Романова, Альона Кузнєцова, Юлія Дорошенко, Оксана Курило, Єлизавета Максимова, Валентина Пирожкова, Олександра Сінчук. Щедра допомога надходить і від нашої землячки Ярини Цимбал, яка працює в столичному видавництві «Vivat» і постійно надсилає чудові твори із серії «Класика».
Відомий американський мільярдер Говард Баффетт, із перших днів повномасштабного вторгнення, активно підтримує Україну. Він оплатив 20 тисяч гривень за 66 чудових книг для дітей через відоме українське видавництво «Моя книжкова полиця».
Колектив КУ «Семенівська центральна бібліотека» на чолі з директором Лідією Григорівною Шумейко, а також Ольгою Олександрівною Мартус, Людмилою Олексіївною Безсметрною (які віддали улюбленій роботі понад 30-40 років), Людмилою Миколаївною Зубчук (яка працює понад 5 років) і провідним бібліографом Владиславою Борисівною Гирявою, багато уваги приділяють постійній роботі з шкільною молоддю. І це дає відрадні результати. Так, у Міжнародному екологічному конкурсі «Моя планета в наших руках» перше місце завоював Сергій Зеленець, учень Семенівського ліцею №2. В обласному конкурсі «Моє найкраще місто та село» переконливу перемогу здобула учениця 7-го класу Криворудського ліцею Вікторія Литвин. А учасниця Міжнародного екологічного конкурсу «Моя планета в наших руках» Анастасія Сорока з Вереміївки була відзначена спеціальною відзнакою ООН.
Продовжимо життєпис Лідії Григорівни Шумейко. Після успішного завершення навчання вона працювала півтора року бібліотекарем у селі Худоліївка. Із 1984 року її переведено на роботу бібліотекарем в райком партії. За її плечима 41 рік беззмінної роботи в Семенівській центральній бібліотеці. З теплотою і ніжністю Лідія Григорівна згадує своїх колег минулих років: Лідію Андріївну Зеленську, Раїсу Федорівну Петулько, Галину Митрофанівну Кришталь, Валентину Степанівну Саражин, Любов Василівну Мазанько. Від себе особисто і від усього колективу вона висловлює вдячність за тепло, світло, за щирість, душевність і взаєморозуміння Інні Іванівні Календарь; колегам, з якими доводиться працювати сьогодні, – Аліні Василівні Третяк із Новоселиці, Лесі Олексіївні Личковасі зі Степанівки, Аллі Іванівні Коваленко з Малих Липнягів; ветеранам бібліотечної справи: Надії Іванівні Гаврись із Заїчинців, Надії Григорівні Шевелі з Чаплинців, Ірині Миколаївні Тур із Богданівки, Людмилі Іванівні Реві з Вільного, Вірі Миколаївні Матвієнко з Бакумівки, Наталі Василівні Малофеєвій і Юлії Вікторівні Платоненко за багаторічну і сумлінну працю.
Міцна сім’я – це щоденна кропітка праця. І не варто говорити, що комусь пощастило. Бо в жодній сім’ї не буває простого «пощастило». Є тільки велике бажання двох свідомих людей робити одне одного щасливими. У цьому переконалися подружжя Шумейків. Володимир і Лідія, проживши у мирі і злагоді 35 років спільного життя, народили і виховали двох доньок: Тетяну і Вікторію. Тетяна Володимирівна – лікар, а Вікторія Володимирівна – фармацевт. Лідія і Володимир мають найбільшу радість і втіху – двох онуків.
Живучи, вмій пережити і біль, і радість, і втрати, і зустрічі. Адже кожна мить, навіть найважча, не приходить просто так. Вона вчить тебе бути сильнішою, уважнішою до свого серця і до тих, хто поруч. Адже ти, ти Лідія...
Валерій ЗІНЧЕНКО, член Національної спілки журналістів України
