Образотворче й декоративно-прикладне мистецтво – це набагато більше, ніж просто фарби, глина чи тканина. Це світ, у якому дитина може бути собою, вчитися сміливості, фантазії, думати ширше й глибше. Саме такий світ щодня створює для своїх вихованців Тетяна Іванівна Задорожна – педагогиня, художниця та керівниця гуртків Семенівського Будинку дитячої та юнацької творчості. Її шлях у мистецтві – це шлях любові, натхнення, пошуку та віри в кожну дитину.
Народилася Тетяна Іванівна у Дніпродзержинську, а виросла в Семенівці – місці, де почалося її перше знайомство зі світом мистецтва. Після закінчення Семенівського НВК №2 вона вступила до Миргородського керамічного технікуму імені М. В. Гоголя, де отримала диплом художника-кераміста, гончара, гіпсомодельника та викладача. У 2010 році здійснилася її дитяча мрія – стати вчителем. Вона прийшла працювати до Семенівського БДЮТ і відтоді вже 14 років навчає дітей мистецтву. Паралельно здобула спеціальність «Технології та дизайн» у ПНПУ імені В. Г. Короленка та опанувала професію швачки-закрійника. Коли почалося повномасштабне вторгнення разом із колегами протягом майже двох років шила одяг та спорядження для військових, активно допомагаючи армії. Сьогодні співпрацює з місцевим Будинком культури, створюючи декорації та художні проєкти для громади. Її життя – це творчість, діти та бажання залишати світ трішки красивішим.
– Тетяно Іванівно, розкажіть, будь ласка, як почався Ваш творчий шлях. Звідки з’явилася любов саме до образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва?
– Скільки себе пам’ятаю, я завжди малювала. У дитинстві розмальовувала дідові детективи, щоб вони були веселішими, у школі – всі поля зошитів. Але викладачем-художником я стала, можна сказати, випадково. Коли я потрапила до Керамічного технікуму в Миргороді, то закохалася миттєво. Навчання проходило у старовинній будівлі, повній рельєфів, розписів і унікального іконостаса. Я ходила тими коридорами і думала: «Я теж хочу творити щось, що буде надихати й підтримувати людей». Це й визначило мій шлях.
– Як виникли гуртки «Етюд» та «Коло майстрів»? Чим вони відрізняються між собою за форматом і змістом занять?
– На початку я вела один гурток, де поєднувала образотворче та декоративно-прикладне мистецтво. Але побачила, що дітям важко одночасно опановувати два надто різні напрями. Тому вирішила їх розділити. Так народилися: «Етюд» – для тих, хто обожнює малювати; «Коло майстрів» – для тих, кому ближче ліплення й рукоділля. Діти тепер самостійно обирають шлях, який їм до душі.
– Яку мету Ви ставите перед собою, коли працюєте з дітьми? Що найважливіше – техніка,фантазія, дисципліна чи емоція?
– Моя головна мета – не бути «гуру», до якого просто приходять за технікою. Дитина має отримувати задоволення від процесу. Індивідуальність кожного – це найцінніше. Ми вчимося показувати внутрішній світ, не спираючись на шаблони. Техніка, звісно, важлива, але творчість – це завжди емоція.
– На Вашу думку, чим заняття мистецтвом корисні для сучасної дитини? Які зміни Ви помічаєте в дітях через кілька місяців занять?
– Кажуть, що мистецтво лікує, і я з цим повністю згодна. Воно дає спокій, можливість виразити свої почуття, навіть ті, що не завжди можна висловити словами. Щодо змін – я їх не завжди помічаю, бо в моїх гуртках не буває сумних дітей. Вони завжди гомінкі, цікаві, з блиском в очах.
– Чи були моменти, коли дитина, яка прийшла невпевненою, раптом «розквітала» завдяки творчості? Можете поділитися такою історією?
– Так, постійно! Діти приходять інколи невпевненими, сором’язливими. Але в теплій, дружній атмосфері гуртка вони швидко розкриваються. Починають сміливіше мислити, ставити питання, обирати свої шляхи в роботах. Це маленькі, але дуже важливі перемоги.
– Які роботи Ваших вихованців Вам запам’яталися найбільше?
– Таких робіт дуже багато. Я не можу виділити когось одного – усі діти талановиті по-своєму. Саме тому я започаткувала виставки просто неба. Пам’ятаю першу виставку Яни Кобеняк– вона справила велике враження. Але кожна дитина приносить у наш світ щось унікальне.
– Що найскладніше для дітей в роботі з глиною або фарбами?
– Будь-яка нова справа має складнощі. У малюванні ми вчимося композиції, пропорціям, формі, далі – кольору та тональності. Все пояснюється просто, на прикладах, і закріплюється практикою. Із глиною теж нескладно – головне знати технологічні етапи, щоб виріб був міцний. Навички приходять із часом, а в дітей бажання вистачає завжди.
– Чи беруть Ваші вихованці участь у конкурсах?
– Так, і дуже активно. Тільки за останні три роки – близько 120 перемог на різних рівнях. Нещодавно діти створювали серію робіт про Майдан – три листи А3, об’єднані однією сюжетною лінією. Ми зараз чекаємо результатів конкурсу, хвилюємося і тримаємо кулачки.
– Які техніки, матеріали чи теми зараз подобаються дітям найбільше? І чи змінюються творчі вподобання з роками?
– Дуже подобається розпис текстилю, акрилові фарби, сучасні техніки. Нам навіть придбали самозастигаючу глину. Я хочу спробувати об’ємний акрил – думаю, діти будуть у захваті.
– Наскільки важлива роль батьків у творчому розвитку дітей? Як вони допомагають та підтримують процес?
– Колосальну. Ми працюємо безкоштовно, але охопити всі матеріали неможливо, тому батьки допомагають із закупівлею потрібного. Так само підтримують участь у конкурсах, часто фінансово. Без них ми б не мали таких результатів.
– Чи приходять до вас діти молодших і старших вікових груп? Якщо так, то чим відрізняється робота з різними віками?
– Так. Є молодша, середня й старша групи. Найлегше працювати зі старшими, бо вони вже мають базу. Але найцікавіше – з малечею, бо їхня фантазія нестримна. Іноді дивуєшся, як першокласник створює таке, що виглядає дуже доросло.
– Як Ви самі надихаєтесь? Звідки черпаєте нові ідеї для занять, тем, творчих експериментів?
–О, це чудове питання! Мені допомагає інтернет, блогери, курси з різних напрямків – не лише творчих, а й IT! Зараз є безліч можливостей, головне – бажання розвиватися. Наприклад, для конкурсу, присвяченого українському строю, ми з вихованцями зрозуміли, що інформації дуже мало. Ми знайшли в Instagram актора і блогера Остяна Богомаза, який займається дослідженням українського одягу різних епох. Ми з ним поспілкувалися і він охоче допоміг, навіть подарував нам свої книжки та розмальовки! Діти дізналися з цього проєкту багато цікавого, зокрема, що раніше носили не лише вишиті сорочки. Натхнення – в дослідженні та спілкуванні.
– Про що Ви мрієте, як керівник гуртків?
– Як керівник творчого напрямку, я мрію про можливість реалізувати всі ідеї,не озираючись на пошуки матеріалів. Хотілося б мати чарівну шафу, де є все необхідне! А якщо серйозно, то нові мольберти – як настільні, так і ростові – це було б чудове придбання для нашої майстерні. І дуже не вистачає принтера формату А3. Із цими ґаджетами нам було б ще краще працювати над проєктами! Задумів і планів у нас багато, тому ми сподіваємося, що нам усе вдасться! Все будемо робити поступово. А ви, будь ласка,слідкуйте за нами на офіційній сторінці нашого закладу у Facebook, де ми висвітлюємо наші будні, підготовку та самі конкурси!
– Щиро дякую Вам за розмову. Бажаю натхнення та сил у щоденній роботі, нових досягнень і стабільності. Нехай кожен ваш професійний крок буде впевненим і успішним. Адже, творчість – це шлях, який починається з маленького мазка, з перших невпевнених ліній, але може привести дитину до великих відкриттів. І саме Ви, Тетяно Іванівно, щодня допомагаєте дітям робити ці кроки – сміливо, натхненно, з вірою в себе. Ваша робота – це любов, терпіння та велика місія: відкрити кожному дитині двері в світ краси й самовираження. Саме завдяки таким педагогам творчість у нашій громаді живе, росте й розквітає!
Ілона КРАВЧЕНКО
