Всесвітній день рибальства (World Fisheries Day) проводять щороку, щоб встановити роль риболовлі в суспільстві.
У кожній родині є те, що об’єднує – пісня, традиція, жарти чи улюблені поїздки. У родини Андріюків таким символом є риболовля. Не просто хобі чи спосіб відпочинку, а тепла родинна історія, яку бережуть, люблять і передають із покоління в покоління.
Ця любов бере свій початок у тихому, мальовничому селі Горошине, де живе бабуся Таїса Громовенко – вчителька фізкультури, яка все життя провела на Сулі. Саме вона стала «головною рибалкою» сім’ї, тією, хто навчила всіх ловити рибу, чистити її, розуміти воду та слухати тишу. «Скільки вона тієї риби переловила – і не злічити, – усміхається родина. – Навіть цього року бабуся спіймала трофейного червоного карася!» І з цієї любові й почалася сімейна традиція, яка живе досі.
Оксана Андріюк, 1992 року народження, родом із селища Семенівка. Закінчила Семенівський НВК №1 та здобула економічну освіту. Займається домашніми справами й найбільше цінує час, проведений із рідними. Богдан Андріюк, 1993 року народження, так само із Семенівки. Випускник Семенівського НВК №1. 10 років працював на АЗС, а нині займається автомобілями. Людина спокою, витримки й великої родинної любові. Давид Андріюк, 2015 року народження, навчається у Семенівському ліцеї №1. Один із лідерів дитячого футбольного клубу «Зірочки». Енергійний, щирий і дуже фартовий юний рибалка – зі своїми перемогами, трофеями і незмінною вірою в рибальську магію.
«Риболовля для нас – це родинна традиція, спогади з дитинства, азарт, очікування клювання і радість від кожного улову. Це можливість побути разом, забути про щоденні проблеми й просто насолодитися тим, що сильно любиш, з тими, кого любиш», – ділиться родина Андріюків.
Серед усіх місць найріднішим залишається Горошине – рідне село бабусі Таїси. Саме там вони найчастіше ловлять рибу, а ще дуже люблять річку Сулу – спокійну, величну, з чистою водою й особливим рибальським духом.
Сімейних прикмет у них немає, але є ритуал: ввечері перед риболовлею всі разом готують снасті – підправляють вудки, вибирають наживку, радяться з дідусем, який завжди підкаже щось мудре. А головне – гарний настрій і добра погода.
Одного разу вся родина поїхала на риболовлю. Рибалок того дня було дуже багато, але улову майже ні в кого не було. І раптом – у Давида поплавок пішов під воду. На гачку – короп 2,5 кг! Хлопчику тоді було всього шість.
Це була справжня боротьба! Ніхто й подумати не міг, що дитина сама витягне таку рибину. Раділи всі і, навіть, незнайомі рибалки. Потім фотографувалися з ним. Цей момент у родині пам’ятають і досі, як символ першої великої перемоги маленького рибалки.
«Свою першу рибу я вже й не пам’ятаю, а от першу, яку спіймали разом, – невеличкі карасики на долоньку», – усміхається Богдан Андріюк, коли згадує ті найперші рибальські дні.
Для сина він мав особливу мету: «Найперше, чого я хотів навчити Давида, – терпіння. Йому його дуже бракувало, але з часом він навчився чекати й вичікувати».
Та найбільша цінність риболовлі – навіть не улов: «Для мене найважливіше – спільні спогади. Коли ми всі радіємо один за одного: першій рибині, першому закиду, першому улову. Це хвилини чистого щастя».
Оксана Андріюк любить поїздки на риболовлю передусім за атмосферу: «Я люблю природу, тишу, спокій. Воду поруч, свіже повітря й теплі спогади. І той момент, коли поплавок тільки-но починає рухатися»...
Та саме з нею трапилась історія, яку в родині згадують найчастіше – тепер уже з усмішкою: «Ми сиділи з бабусею Таїсою в човні, вона вчила мене закидати вудку сидячи. Я так захопилася, що зачепила гачком її палець! Спочатку я дуже злякалася, але потім засміялася, бо бабуся сказала, що ти мене «зловила» не сильно. Тепер це наш улюблений жарт».
Давид рибалить змалечку. Його перші спогади – прості й щирі: «Перший раз я був на нашому семенівському ставку. Ловили маленьких карасиків – я був щасливий!»
Та справжній тріумф – це щука: «Я дотягнув воблера майже до берега, відчув удар – і це була вона! Витягнути допоміг дідусь. Але це моя щука. Найбажаніша!»
Хлопчик обожнює сам процес: «Коли поплавок рухається – це неймовірно!»
І, звісно, має власне бачення, хто в сім’ї рибальський чемпіон: «А найкращий рибалка в нашій сім’ї, звісно, я! Я фартовий, терпеливий і дуже люблю риболовлю. І маю трішки рибальської магії», – сміється Давид.
У родини прості й теплі бажання: нові водойми, нові трофеї, нові пригоди, які дарує кожна поїздка з вудкою. Їм хочеться й далі проводити час разом, відкривати нові місця й зберігати те, що називають «сімейною рибальською історією».
На завершення родина передає щире вітання всім, хто любить воду й поплавок: «Ні хвоста, ні луски! Нехай клює так, щоб руки втомилися, а риба сама стрибала в садок. Нехай риболовля збирає вас із близькими, дарує спільні перемоги й моменти, які хочеться пам’ятати все життя!»
Ілона КРАВЧЕНКО
