«Учитель – це наша совість. Взірець у житті єдиний. Без нього життєва повість не пишеться у людини...»
У пам’яті кожного з нас на все життя залишаються неповторна шкільна юність, найкращі роки життя та наші вчителі – найяскравіші особистості з країни знань.
Наша розповідь сьогодні – про людину, яку старші колеги по професії та роду занять упевнено називають справжнім професіоналом своєї справи, людину, яка не уявляє свого життя без школи, віддаючи своє серце дітям. Це вчитель фізичного виховання Веселоподільського ліцею Микола Петрович Забара. Його добре знають не лише на Семенівщині, а й у спортивному світі Полтавщини та всієї України.
Народився Микола Петрович у мальовничому селі Тройняки. Ще в юні шкільні роки він власноруч допомагав саджати ліс, що й досі шумить над селом. З’явився на світ 24 жовтня 1954 року в простій селянській родині старожилів – Петра Демидовича та Варвари Дмитрівни Забара, а вже наступного, 1955 року, в родині народилася сестра Наталія.
Здобував знання Микола Петрович спочатку в Тройняківській, згодом – у Вереміївській школі, а випускні класи закінчив у Веселоподільській. Із усіх предметів найбільше припала до душі фізкультура, особливо футбол. Він був беззмінним капітаном футбольної та хокейної команд.
«Дехто вважає, що футбол – справа всього життя... Вони помиляються. Футбол – одне з найважливіших», – із усмішкою говорить Микола Петрович. – Мало просто влучити м’ячем у ворота – треба ще переграти воротаря».
Після отримання атестата про середню освіту Микола Петрович працював учителем фізкультури в Худоліївській ЗОШ до отримання повістки на строкову військову службу. Служив в елітних прикордонних військах на надзвичайно важливій ділянці – Брестському контрольно-пропускному пункті. Військове звання – старшина, заступник командира одного з найкращих підрозділів із 30 спеціально відібраними воїнами.
Служба була відповідальною, вимагала пильності, витримки, толерантності, ввічливості – тих людських якостей, про які сьогодні, на превеликий жаль, часто забувають. «Жодного дня без добрих справ» – головне життєве кредо Миколи Петровича.
У спорті та фізичній культурі Забара – зірка першої величини, професіонал. І хоча в його родині не було спортсменів, закоханість у спорт і фізкультуру стала справжнім покликанням. Без певного фанатизму, як казав Уїнстон Черчилль, великих звершень не буває.
Ще в підлітковому віці він грав у дорослій футбольній команді, вирізнявся фізичною підготовкою й талантом. Його появи на полі побоювалися захисники та півзахисники команд-суперників.
Він забивав ефектні, видовищні голи, які викликали щире захоплення вболівальників. Та в одному з вирішальних матчів у боротьбі за м’яч Микола отримав складний перелом ноги. Через травму не зміг розпочати навчальний рік 1 вересня й лише наступного року повернувся за парту.
Після звільнення в запас у грудні 1979 року Микола Петрович повернувся до Веселого Подолу. Уже 2 січня 1980 року він переступив поріг рідної школи як учитель фізичного виховання та військової підготовки, змінивши на цій посаді легендарного Анатолія Степановича Гарячкіна – свого наставника, покійного, але незабутнього в спортивному світі педагога. Саме після служби в армії Микола Петрович вступив до інституту й розпочав свій довгий учительський шлях, який триває і по сьогодні.
Успішно закінчив Черкаський педагогічний інститут за обраною спеціальністю. Загальний педагогічний стаж – 45 років, із яких понад 20 років він віддав роботі в Дитячо-юнацькій спортивній школі (ДЮСШ).
– Я виставляв команди: були і перемоги, і поразки. Згодом мені запропонували години в ДЮСШ, – згадує педагог. – Найбільшим досягненням вважаю третє місце з волейболу на обласному рівні. Для нас це була справжня перемога.
Серед своїх вихованців Микола Петрович з особливою гордістю відзначає: Артема Шищука, Артема Свиридюка, Миколу Костяного, Юлію Лисенко. Команда дівчат із волейболу (ДЮСШ) виборола перше місце, і за це вони щиро завдячують своєму наставнику.
Микола Петрович – депутат Семенівської селищної ради двох скликань поспіль по Вереміївському виборчому окрузі.
– Його дуже поважають люди, – зазначає працівниця старостату Людмила Миколаївна Волошин. – Він не кидає слів на вітер, не залишає без уваги жодного звернення, допоміг вирішити складне питання з тарифами на водопостачання і водовідведення, є чудовим ведучим свят, активним організатором суботників і спортивних заходів.
Спортивні досягнення учнів Веселоподільського ліцею – вражаючі. Нещодавно вони здобули перше місце у Всеукраїнських змаганнях «Пліч-о-пліч» з баскетболу 3×3 та 5×5 серед юнаків, а також перше місце з волейболу серед дівчат 5-9 класів. Медалі, кубки, грамоти, дипломи й подяки прикрашають чільне місце в ліцеї – настільки багато їх, що важко навіть перелічити. Забари – справжня сімейна династія воротарів, засновником якої є Микола Петрович. Його син Вячеслав Миколайович у свій час був першокласним воротарем, а нині працює старшим юрисконсультом центрального офісу «ПриватБанку» Полтави. Внуки ж успадкували любов до футболу на генетичному рівні: Назар навчається у Полтавському коледжі, а Андрій – справжня зірка футболу, володар нагороди «Золота рукавичка», учень Полтавського спортивного ліцею.
«Фізична культура і спорт – моя батьківщина», – так коротко й влучно характеризує своє покликання Микола Петрович Забара. Його спортивна й творча доля сформована неймовірною працездатністю, відданістю справі та любов’ю до дітей, які йдуть за ним уже не одне покоління.
Валерій ЗІНЧЕНКО, член Національної спілки журналістів України
