Надворі завиває хуртовина. Засніжило дороги. Чоботи грузнуть у глибокому снігу. Але віхола не лякає ветеранів праці. Вони поспішають на зустріч. У кожного за плечима десятки років невтомної праці. Скільки їх, хлопчиків і дівчаток, випурхнуло з-під крила мудрих наставників. Сьогодні вони на заслуженому відпочинку, але в пам’яті збереглося все до дрібниць шкільне життя. Виступаючи, вчителі говорять: «Я прожила (прожив) у школі 50, 48, 47... років».
Ініціатором цієї зустрічі була Олександра Василівна Приходько, яка залишилася в пам’яті випускників мудрою, вимогливою, знаючою свій предмет математику на найвищому професійному рівні. Колишні її учні вдячні своїй учительці за ті знання, які вона їм дала. Та ця жінка не тільки найкращий у районі математик, але й хороший організатор. Тож і вирішила зібрати колишніх своїх колег, щоб усім разом відпочити душею і серцем, адже кожному пенсіонеру так нелегко зараз. І хоч роки відклали свій відпечаток на зовнішності, але душею вони молоді.
Уся наша вчительська громада ветеранів безмежно вдячна Сергію Васильовичу Семигреєнку за підтримку. Ця людина, наділена великою душевністю, з пошаною ставиться до своїх наставників. Та й не тільки до них. Усе, що відбувається в громаді, не залишається поза його увагою. Це мудрий, чуйний, добрий, надзвичайно талановитий організатор. Тож і цього року він не став осторонь. Він безкоштовно забезпечив нас усім, що потрібне було для святкового столу. Хай Бог дає йому здоров’я, а те добро, яке він дарує людям, нехай повернеться до нього сторицею.
Щиро вдячні ми й керівнику ресторану «Подолянка» Вірі Петрівні Маруніч і її працівникам за людяність та якісне й хороше обслуговування. А зустріч колишніх колег пройшла в теплій, дружній атмосфері.
Стоячи, вшановували вчителі усіх своїх колег, які пішли з життя. Зі сльозами на очах вшановували пам’ять колишніх своїх учнів, загиблих на сьогоднішній жорстокій війні. А потім спогади... Їм не було кінця. Були і сльози радості, і сльози суму. Скільки приємного, хорошого було в шкільному житті цих людей. З якою любов’ю і теплотою згадували вони своїх вихованців. Їхня пам’ять зберегла скільки прекрасних моментів із життя кожного учня!
Своїми спогадами поділилася Любов Василівна Мазанько. Як детально зафіксувала її пам’ять усе те, що відбувалося в школі. Як захоплююче вона розповідала і про дітей, і про колег. А Любов Миколаївна Чорнобай, ще молодий пенсіонер, з такою ніжністю і вдячністю розповідала про тих, хто сидів із нею поруч за одним столом. Адже вони були і її вчителями. Тож на їхню адресу з уст цієї симпатичної вчительки линули слова вдячності за ті знання, які дали їй учителі.
Про те, як доводилося брати вершини фізкультури, поділилася Руслана Яківна Острозька. Ця маленька, але сталева жінка була фанатом своєї справи. За це її любили вихованці, а вона їх. Кожен із присутніх розповів про свою родину. А вона вже складається із дітей, онуків і правнуків. І гордість звучала з уст цих літніх людей. Адже вони були не тільки вчителями, а були ще й матерями та батьками. Тож і зуміли виховати дітей достойними людьми. Серед них і енергетики, і вчителі, і лікарі, і хлібороби, і юристи, й прокурори, й інженери-механіки... І хоч на цю зустріч зійшлися вже немолоді, убілені сивиною люди, вони вважають, що мають право заявити про себе: «А ми живі, нам треба поспішати – зробити щось, лишити по собі».
Ніна ШУЛЬГА, ветеран педагогічної праці
