Винахід радіо по праву називають тріумфом століття. Що ж про нього говорив і говорить світ?
- «У фантастичних романах головне – це було радіо. При ньому очікувалося щастя всього людства. Ось радіо є, а щастя немає...», – Ілля Ільф.
- «Від підняття важкого міцніють м’язи, від слухання радіо міцніють вуха...», – Богдан Бжезинський.
- «Радіо – винахід, що наробив багато галасу...», – П’єр Брів (директор радіо Монте-Карло).
- «Мікрофон – вухо загального користування», – Ян Флемінг.
- «Радіо – засіб масової інформації, слухаючи який, ще ніхто не втратив віри», – Уолт Стрітіфф.
- «Газети – це аркушики друкованого тексту з передостанніми вістями. Останні ми завжди слухаємо по радіо...», – Андре Саже.
- «Радіо – одне з кращих винаходів, яке дозволяє людям, яким нічого сказати, сказати їм це...», – Людвіг Берне.
- «Радіо – це значно більше, ніж телебачення без «бачення»...», – Поль Валері.
- «Радіо ніколи не замінить газету, тому що ним неможливо вбити муху...», –Уільям Дуглас.
Роботі на проводовому радіо я віддав 25 найкращих років життя. Студія районного радіомовлення, обладнана за всіма стандартами, які існували на той час, розташовувалася в приміщенні районного вузла зв’язку і через стіну межувала з районним радіовузлом.
Я працював п’ять років поспіль після роботи на Веселоподільському цукровому заводі – на автоматичній телефонній станції (АТС), в одному приміщенні зі студією районного радіо. Кореспондентом-організатором (так тоді називалася посада) багато років працював здібний, талановитий журналіст Іван Григорович Корж. Дописувати в районну газету я почав ще зі шкільних років як юнкор. Саме Іван Григорович запропонував мені співпрацювати на радіо.
Він готував репортажі, інтерв’ю, виступи районних спеціалістів різних галузей, а я був диктором – читав підготовлені ним тексти. Кожного вівторка і п’ятниці о 6 годині 15 хвилин із радіоприймачів жителів району звучало:«Говорить Семенівка! Доброго ранку, шановні семенівці... Передаємо районні вісті».
Я швидко освоїв усі технічні засоби студійного мовлення, підміняв Івана Григоровича на час відпустки. Він уже готувався до виходу на заслужений відпочинок, і коли на бюро райкому партії постало питання про його вихід на пенсію, Корж запропонував на заміну мою кандидатуру.
Новий 1972 рік я вже зустрів святковою передачею, яку готував сам. Вона тривала 30 хвилин. Саме з того року і розпочався відлік моєї роботи редактором районного радіомовлення, яка беззмінно тривала чверть віку – 25 років. Ніби все було вчора... А скільки всього пережито.
Для повнішого, кращого висвітлення життя району я створив майже в кожному селі мережу громадських кореспондентів. У цей святковий день хочеться згадати їхні імена: Григорій Носик із Калинівки, Людмила Скокова і Вадим Шулепов із Веселоподільського цукрокомбінату, Микола Колісник із Наріжжя, Ольга Сало і Микола Титаренко з Оболоні, Іван Корнієнко і Владислав Шпирко з Вереміївки та дослідно-селекційної станції, Григорій Івасенко з Брусового, Олексій Балицький з Біляків, Микола Зозуля з Вербок, Юрій Бичовий з Очеретуватого, Андрій Шулещенко і Павло Ігнатюк з Устимівки та Шепелівки, Ольга Кобеняк з Богданівки. Усіх неможливо перелічити. Усі вони робили свій вагомий внесок у роботу місцевого радіо.
На щорічних місячних курсах, які постійно діяли в Полтавській телерадіокомпанії «Лтава», нам читали цікаві лекції корифеї, майстри телерадіожурналістики: Василь Котляр, Раїса Самойленко, Федір Галін, Олексій Бережний, Віра Чазова, Абрам Ємін, Леонід Сорокін, Василь Шамало, Микола Ляпаненко, Андрій Пашко, а також відомі фахівці нашої професії з Києва.
Популярність радіомовлення була величезною. Його передачі чекали з нетерпінням. Особливо взимку, коли морози сягали 28-30°С. Щоразу рано-вранці я йшов пішки з дому на роботу, щоб зробити оголошення про те, що у зв’язку з морозами, заметілями, снігопадами чи ожеледицею заняття в школах району відміняються. Для школярів це була найбільша радість.
У кожному випуску районних вістей в оголошеннях звучав прогноз погоди, який мені рано-вранці передавали працівники Веселоподільської метеостанції. Якщо я не читав передачу в прямому ефірі, то готував запис усього випуску на студійні магнітофони ще звечора.
Завершуючи розповідь, пригадується цікавий випадок. Одного разу трапився курйоз: у записі звучить: «За повідомленням Веселоподільської метеостанції, сьогодні вдень слід чекати сонячної, без істотних опадів погоди...», а за вікном у цей час ллє дощ, як із відра...
Валерій ЗІНЧЕНКО
