У світі існують поняття – «музика» та «пісня». Що ж приховують у собі ці слова, такі короткі за кількістю літер, але безмежні за змістом? Кажуть, музика – це те, що залишається з нами, коли слова втрачають силу. Є мелодії, які не просто чуєш, а відчуваєш на дотик. Пісня ж – це душа народу. Слухаючи думи, народжені в сивій давнині, ти проживаєш разом із ними ціле життя. Хоча пісня, як одяг: одному пасує, іншому – ні.
Серед символів України чільне місце посідає старовинний музичний інструмент – бандура. А тих, хто опанував мистецтво гри на ній, називають бандуристами або кобзарями. Ці постаті завжди були овіяні легендами.
Наш Полтавський край славиться кобзарськими талантами. Серед них чимало вихідців із нашої пісенної та квітучої землі: Григорій Любисток, Семен Русенко, Андрій Саранча, Іван Кудін та Віктор Лісовол. Саме про нього наша розповідь. Він вартий особливої уваги як народний артист України, відомий кобзар, композитор та надзвичайно обдарована людина.
Віктор Іванович Лісовол народився 21 лютого 1931 року в Семенівці. Дитинство його минуло в Оболоні, де у 1951 році він закінчив середню школу. Згодом вступив до Харківського інституту механізації та електрифікації сільського господарства, а у 1958 році став дипломованим інженером. Проте музика завжди вабила й полонила його. Ще студентом він співав у інститутському хорі та в хорі консерваторії.
За розподілом Віктор поїхав працювати на Донеччину, а згодом йому пощастило влаштуватися під Києвом. Одного разу по радіо прозвучала передача «Знайомтесь: композитор-аматор Віктор Лісовол». Це була перша ластівка його артистичної кар’єри. Із 1973 року Віктор опановував кобзарське мистецтво при Українському хоровому товаристві, а в 1981-1991 роках навчався у студії капели бандуристів. Протягом п’яти років, починаючи з 1987-го, працював артистом капели бандуристів. Згодом став постійним учасником хору «Гомін» та активно виступав із сольними концертами.
У його репертуарі – думи «Невольницький плач» та «Про козака-бандуриста», твори українських композиторів, авторські та народні пісні. Він поклав на ноти вірші Тараса Шевченка («Нащо мені женитися»), Петра Куліша («До кобзи»), Миколи Костомарова (фольклорний запис «Кину пером»), а також твори Івана Драча, Бориса Олійника, Дмитра Павличка, Бориса Списаренка, Дмитра Луценка та інших українських поетів. Та найбільше йому поталанило з текстом Вадима Крищенка «Пісня козацького коша», відомою як «Наливаймо, браття, кришталеві чаші» (1964).
До вашої уваги, шановні читачі, найцінніша реліквія – раритет тих далеких шістдесятих років, що вже відійшли в історію. Це ноти та остаточний варіант усіх куплетів пісні «Наливаймо, браття...», яка давно стала народною. Це особистий подарунок мені від Віктора Лісовола на добру згадку.
Пам’ятаю, яким щасливим він був, розповідаючи із захопленням про народження цього шедевра: «Став пристосовувати свою мелодію до слів – і пішла! Ого-го! Потужно звучить! Беру в автора, Вадима Крищенка, усі куплети, але доводиться дещо «доточувати»: у нього строфа має чотири рядки, а мені треба п’ять. Вмикаю свій «мозковий центр»– так з’явилися рядки «Щоб шаблі не брали, щоб кулі минали», які потім уже доопрацював поет. Підібрав акорди – і пісня готова! Хвала Всевишнім силам, така могутня вийшла!»
«Пісня козацького коша», як птах, підхоплений висхідними потоками, злітала дедалі вище над гніздом, де зародилася. Коло її шанувальників ширшало, зачаровуючи все більше сердець. Мені й радісно, що наш птах зринув у піднебесся, але водночас охоплює і щем: цей вільний птах ширяє всюди, часто не нагадуючи, якого він «роду-племені». Наша пісня звучить від Києва до Львова під різними назвами – то як козацька, то як стрілецька...
Мені завжди хотілося дізнатися про Лісовола якомога більше, і він, ніби відчуваючи це, відкрито пішов назустріч. Тим цікавіше було слухати життєпис сучасного Кобзаря: «Я прилучився до пісні з дитячих літ. Співав у шкільному хорі, потроху грав на гітарі – мама навчила. Музика давалася мені легко: грав на всіх інструментах, які тільки потрапляли до рук. Здавалося, сама доля визначила мій шлях. Світ музики був для мене сонячним промінням. А вже як зачую пісні чи арії у виконанні Гришка або Гмирі усе навколо перестає існувати».
Навчання при консерваторії дало Віктору дуже багато. Поступово почав формуватися власний репертуар. І сталося диво: раніше він був лише виконавцем, а тут раптом у душі забриніли власні мелодії. Проспівав друзям – викликають на «біс»! Але найбільшу творчу насолоду принесло звернення до Шевченківської спадщини. Це був справжній, заслужений успіх, своєрідне воскресіння та самоутвердження. У його репертуарі зазвучали: «Гомін, гомін по діброві», «Байда», «Та не жури мене, моя мати», «Віє вітер, віє буйний», «Добрий вечір тобі, зелена діброво», «Ой сусідко, сусідко», «Ох, не стелися, хрещатий барвінку».
Віктор мріяв про власну бандуру, адже це – жива душа людини. Бандура для кобзаря, як казали в давнину, – і шабля, і люлька, і дружина. Талановитий кобзар Євген Адамцевич давав йому таку настанову: «Будьте біля бандури, як біля дівчини». І ось одного разу, під час виступу на старому хуторі, куди артиста закинула зимова негода, сталося неймовірне. Старий кобзар, який вперше почув Лісовола, дістав зі столітньої скрині у хаті-мазанці свою старовинну бандуру і подарував її Віктору. «Ану, спробуй, синку. Я давним-давно не торкався її струн...» – мовив старий кобзар. Лісовол провів по струнах – і залунав «малиновий» дзвін. Звук був чистий, тембрально багатий і лагідний. Оце бандура! Якби була «глуха», співалося б важко й невиразно, якби надто дзвінка – не було б ансамблю з низьким голосом Віктора. Що ж то за бандурист без гарного інструмента? «Кобзо моя, дружино вірная, бандуро моя мальована...» – відтоді вони стали нерозлучними.
Старший кобзар до ранку слухав Лісовола, а прощаючись, зронив непрохану сльозу і простягнув інструмент Віктору: «У тебе, хлопче, велике майбутнє. За свій вік я чув багатьох, тож певен: моя бандура в надійних руках справжнього майстра».
Багаторічна дружба єднала Віктора Лісовола і з іншим земляком – відомим поетом, журналістом та співаком Віктором Женченком.
У моїй пам’яті назавжди закарбувалася перша зустріч із Лісоволом. Відомо, що перше враження – найстійкіше. При слові «Кобзар» уява зазвичай малює образ старого, часто незрячого чоловіка з поводирем. Але переді мною постала зовсім інша людина: високий, стрункий, по-інтелігентному худорлявий, з елегантною борідкою та жвавими карими очима.
Наша зустріч відбулася в Будинку культури Веселоподільського цукрового заводу. Йшла репетиція нашого вокально-інструментального ансамблю. Двері були відчинені навстіж – стояло спекотне літо. До залу зайшов чоловік із рюкзаком за плечима і, всівшись у першому ряду, зосередив увагу на сцені. А по закінченні репетиції він піднявся до нас, низько вклонився і представився: «Віктор Лісовол. Музикант, кобзар, композитор, аранжувальник. Ваш покірний слуга. Будьмо знайомі!».
Ми звикли до естрадних виконавців, а живого кобзаря бачити не доводилося. Віктор зрозумів нашу реакцію. Він дістав із рюкзака бандуру, присів і легко торкнувся струн. У величезному залі на 800 місць була чудова акустика. Затамувавши подих, ми слухали його соковитий баритон: «Взяв би я бандуру, Та й заграв, що знав, Через цю бандуру Бандуристом став»...
Це було неймовірно. Коли прозвучали останні акорди, ми ще кілька хвилин панувала тиша – кожен поринав у свої думки. А потім залу вибухнула оплесками: це аплодували робітники цукрозаводу, які, зачувши спів, зупинилися дорогою на зміну.
Творче життя нашого земляка було надзвичайно плідним. Лауреат численних премій, член Всеукраїнської спілки кобзарів, він залишив по собі понад 100 збірок музичних творів. А що він витворяв на сцені! Граючи «Гопака», підкидав бандуру вгору так, що вона робила два оберти в повітрі, і, підхопивши її, він ні на мить не збивався з ритму. Глядачі були в захваті від такої техніки.
Давати думам і пісням крила було його покликанням. А пісня «Наливаймо, браття, кришталеві чаші» стала справжньою візитівкою України в усьому світі. Саме в його виконанні вона тріумфально звучала на найбільших сценах як символ незламного козацького духу.
Валерій ЗІНЧЕНКО, член Національної спілки журналістів України
