27 березня 1956 року в мальовничому селі Очеретувате народилася жінка, чия життєва дорога стала прикладом відданості справі, любові до людей і вірності своїм корінням.
Дитинство Ніни Андріївни минуло в рідному селі, де вона зробила свої перші кроки до знань – закінчила 8 класів з відзнакою. Освіту продовжила у Семенівці, в першій школі, де здобула повну середню освіту. Спочатку планувала пов’язати своє життя з медициною, проте доля розпорядилася інакше – вона обрала шлях культури та просвіти.
У 1973 році вступила до Харківського державного інституту культури, де здобула фах бібліотекаря-бібліографа. Уже в 1977 році, після завершення навчання, отримала направлення до Полтави, де працювала в бібліотеці №4, очолювала читальний зал. Це була відповідальна й водночас цікава робота, яка відкривала широкі можливості для професійного розвитку.
Та згодом переїхала до Харкова. Саме там формувалося її особисте життя, створювалася родина. У Харкові, у Книжковій палаті України імені Івана Федорова, Ніна Андріївна працювала у контрольно-редакційному відділі, де займалася редагуванням і перевіркою друкованих видань. Саме в цей період у її житті з’явилася найважливіша роль – материнство. Народився син Дмитро. Згодом родина переїхала на Хмельниччину, до міста Красилів, де після декретної відпустки Ніна Андріївна очолила технічну бібліотеку. Тут минуло десять років її життя – років наполегливої праці, професійного становлення і теплих спогадів.
У 1991 році, у непростий час змін, вона повернулася на свою малу Батьківщину – до Семенівки. Працювала в товаристві охорони пам’яток, а згодом її життя тісно переплелося з кіномережою району, де Ніна Клуніченко стала директоркою. Робота в кінотеатрі відкрила новий, захопливий етап у її житті. Це були часи, коли кіно справді об’єднувало людей. Зали були переповнені, інколи глядачам не вистачало місць. Вона з теплотою згадує, як організовували покази фільмів, як привозили стрічки, як жила кіномережа, що налічувала 25 точок по району. Фільми доставляли різними способами – автобусами, службовими машинами, але найнадійнішим і, без перебільшення, найвідданішим транспортом залишався велосипед. Саме на ньому кіномеханіки долали чималі відстані з далеких сіл до Семенівки, аби вчасно привезти стрічки і подарувати людям довгоочікувану зустріч із кіно. Незалежно від погоди чи втоми, вони вирушали в дорогу, ці люди були справжніми героями свого часу.
Особливо пам’ятними стали роки, коли в репертуарі з’явилися нові популярні стрічки – бойовики, сучасні фільми, які збирали повні зали молоді та дорослих. Деякі з них були настільки успішними, що дозволяли виконувати річний план у значно коротші терміни. Колектив кіномережі був великий – понад 80 працівників. І найцінніше – це була дружна, згуртована команда однодумців. Кіномеханіки, касири, контролери – усі працювали злагоджено, підтримували один одного, адже їх об’єднувала спільна справа і любов до глядача.
Із особливою теплотою Ніна Андріївна згадує своїх колег: Григорія та Катерину Осіянів із Подолу, Ганну та Івана Жежів і Зінаїду Овчаренко з Оболоні, Станіслава Савицького з Біляків, Михайла Трембача з Кривої Руди, Миколу Кобзаря з Очеретуватого та багатьох інших. На жаль, багатьох колишніх колег уже немає серед живих, але пам’ять про них назавжди залишається світлою.
Згодом часи змінилися. Із появою новітніх технологій та інтернету кінотеатри почали втрачати свою популярність. Приміщення здавали в оренду, і життя кінотеатру поступово згасало. Саме тоді Ніна Андріївна прийняла рішення рухатися далі. У цей період вона була депутатом районної ради VI скликання, активно брала участь у житті громади. Потім працювала заступницею директора дитячого табору «Світанок» у Наріжжі – робота була цікавою, відповідальною і наповненою живим спілкуванням із дітьми та колегами.
Її життєві цінності формувалися ще з дитинства, у родині. Батько, Андрій Андрійович Федорець, був шанованою людиною, працював агрономом, бригадиром, користувався авторитетом серед односельців. Його мудрість, уміння вислухати і підтримати цінували всі. Часто саме до нього зверталися люди за порадою, а коли проводжали в останню путь односельців – просили завчасно сказати прощальні слова, бо він умів знайти щирі й потрібні слова для кожного.
Мама, Лідія Захарівна, також була доброю і знаною жінкою, працювала завідувачкою поштового відділення, згодом – на фермі. Її працьовитість і людяність стали прикладом для донечок.
У родині зростали дві доньки. Старша сестра Віра, на жаль, відійшла у вічність, але залишила по собі світлу і добру пам’ять.
Сьогодні найбільша гордість Ніни Андріївни – це її діти та онуки. Син Дмитро здобув освіту, відслужив в армії, а з 2018 року працює за кордоном. Донька Діана закінчила школу з відзнакою, продовжила навчання у Київському авіаційному університеті, потім створила власну родину та нині проживає у Лівані.
Особливу радість дарують дві чудові онуки. Старша Ясміна вже навчається на 3 курсі в медичній академії, продовжуючи мрію своєї бабусі, а молодша Елена – старанна школярка, яка тішить успіхами.
Ніна Андріївна активна, творча, та життєлюбна людина. Вона має чимало захоплень: із задоволенням розмальовує картини, знаходячи в цьому спокій і натхнення, читає художню літературу, в’яже. Та найбільше своє тепло і час вона віддає родині – своїм онучкам: вона навчає їх української мови, передає життєву мудрість. Усе її життя нерозривно пов’язане з дітьми й онуками, саме вони є справжнім сенсом її життя...
Життєвий шлях Ніни Андріївни – це історія про щоденну працю, відповідальність, відданість культурі та щиру любов до людей. Шлях, на якому було все: і випробування, і зміни, і великі радощі.
У День народження Ніні Андріївні хочеться побажати міцного здоров’я, душевного тепла, родинного затишку та ще багато років щасливого життя поруч із найдорожчими людьми. Нехай кожен день буде наповнений світлом, вдячністю та приємними спогадами, а попереду чекають лише добрі новини і щирі зустрічі!
Ілона КРАВЧЕНКО
Шановна Ніно Андріївно, вітаємо тебе із Днем народження! Роки йдуть, але ти все така ж юна. Нехай і далі твої очі блищать, губи червоніють, волосся залишається шовковим, а талія – осиною.
Нехай удача супроводжує кожному твоєму кроці, у твоїй кишені хай завжди будуть фінанси, а в шафі – красиві обновки.
Бажаємо тобі ніжних світанків, нехай у твоєму домі панує затишок, а за вікном буде сонячна погода. Хай навколо тебе завжди лунає щасливий сміх твоїх дітей і внуків. Хай тебе не покидає впевненість у завтрашньому дні. Будь щаслива!
Нехай сьогодні не замовкають привітання і тости, нехай на твою честь звучать музика і пісні!
Бажаємо тобі залишатися завжди такою доброю, розважливою, справедливою, турботливою, ніжною, красивою та енергійною. Я тобі дякую за те добро, що ти для мене зробила, і за підтримку в тяжкий для мене період.
Миру тобі, радості і сімейного тепла. Довгих років життя тобі, Ніно Андріївно, достатку і благополуччя. Я щиро цього бажаю, адже так хочу, щоб ти була щаслива. Із Днем народження!
Із повагою Любов МАЗАНЬКО та Лариса ГАРКАВА
P. S. Ніно Андріївно! Де б ти не працювала, ти завжди мала повагу і захоплення від працівників. Ти завжди з повагою ставилися до своїх колег і працівників. На посаді директора районної кіномережі ти завжди турбувалася про те, щоб населення нашого краю мало хороший відпочинок, забезпечуючи його якісними фільмами та обслуговуванням. За це ти мала щиру повагу від своїх працівників. Залишайся завжди такою і радуйте своїх близьких своїм запалом та добротою. Із ювілеєм!
