Кожна людська доля – це унікальна книга, сторінки якої виткані з радощів, випробувань, наполегливої праці та незабутніх зустрічей. Життєвий шлях Ганни Федорівни Дейнеги (у дівоцтві – Лупова) є яскравим свідченням того, що внутрішнє світло, терпіння та жага до знань здатні подолати будь-які життєві круті повороти. Сьогодні вона з усмішкою дивиться в минуле, активно діє в сьогоденні та продовжує мріяти про майбутнє.
Ганна Федорівна народилася 22 травня 1951 року у мальовничому селі Петрівка Хорольського району на Полтавщині. Її батьки – Ульяна Іванівна та Федір Захарович Лупови (за національністю молдаванин) – побралися у повоєнному 1948 році та все життя важко працювали в колгоспі. Мама, яка зростала у багатодітній родині (їх було шестеро), часто згадувала страшні воєнні роки: як доводилося закопувати їжу в землю, щоб вижити, як ховалися та тікали до сусіднього села Єньки, як вона дівчинкою переганяла худобу. Родинну пам’ять обпалила й війна – мамин брат загинув на фронті. У 1949 році в подружжя народилася перша донька Ольга, а за два роки – Ганна. Після закінчення Ганною 4-го класу сестер забрала до себе в Семенівку рідна тітка – Олександра Іванівна. Саме в Семенівській школі №1 Ганна отримала середню освіту та зробила перші кроки у доросле життя.
Трудову біографію Ганна Федорівна розпочала у сфері громадського харчування, але чітко розуміла: треба вчитися далі. Вона вступила до Полтавського кооперативного технікуму на спеціальність «фінанси та бухгалтерія». Молоду та здібну дівчину помітили – вона працювала ревізором у райспоживспілці, а згодом понад 15 років віддала роботі у відділі освіти, де трудилася статистиком та секретарем-статистом. Проте серце прагнуло більшого – і професійного зростання, і особистого щастя. Будучи вже дорослою, цілеспрямованою жінкою, Ганна переїхала до міста та вступила до Політехнічного інституту в Кременчуці, щоб здобути вищу освіту. Саме тоді доля подарувала їй головну зустріч життя. Ганна вийшла заміж за Олександра Івановича, чоловіка родом із Чутівського району. Разом вони прожили довге, гармонійне та по-справжньому щасливе життя. Певний час родина жила на Чутівщині, потім у Карлівці, де Ганна Федорівна працювала головним бухгалтером у відділі культури. Згодом подружжя повернулося на батьківщину Ганни. Чоловік влаштувався на хлібоприймальне підприємство (ХПП), де віддано працював до самого виходу на пенсію і навіть після нього. Ганна Федорівна повернулася до рідного відділу освіти. Близько 15 років вона присвятила цій роботі, яка їй надзвичайно подобалася, хоча завжди мріяла спробувати себе ще й у дошкільній освіті. Згодом перейшла працювати до земельного відділу в селищну раду. Разом із чоловіком вони побудували власний дім, облаштували побут і раділи кожному дню. На жаль, у 2019 році Олександр Іванович раптово пішов із життя. Із того часу Ганна Федорівна живе сама, але щодня з глибокою вдячністю згадує чоловіка: «Я дякую йому за те, що була щаслива, за всі ті прожиті разом роки».
У 2006 році Ганна Дейнега пішла на заслужений відпочинок, проте сидіти склавши руки – це не про неї. Вже багато років вона є невіддільною частиною та активною діячкою Ради ветеранів. Вона стояла біля витоків багатьох ініціатив організації, яка наприкінці лютого 2022 року мала відзначати свій поважний 35-річний ювілей. За багаторічну сумлінну працю, чуйність до проблем старшого покоління та активну громадську позицію ім’я Ганни Федорівни Дейнеги поправу занесене до Книги Пошани організації працівників Ради ветеранів.
Ганна Федорівна – людина неймовірно багатогранна. Ще з дитинства в ній прокинувся талан кутюр’є. Дивлячись на сусідку-швачку, маленька Ганна почала шити сукні для ляльок. Коли ж у домі з'явилася перша швейна машинка, вони з сестрою буквально «билися» за право попрацювати на ній. Ця любов до створення одягу залишилася з нею на все життя. Інша пристрасть Ганни Федорівни – це географія та подорожі. Вона настільки любить рідну країну, що, за її власними словами, «із закритими очима бачить карту України». Батькове коріння часто звало її в дорогу – вона регулярно відвідувала родичів у Молдові. А у 2022 році здійснила свою давню мрію – відвідала Західну Україну.
Навіть сьогодні, попри поважний вік, вона не втрачає оптимізму: мріє подорожувати та відкривати нові горизонти, обожнює спілкування та тримає розум у тонусі (щороку пише радіодиктанти, аби перевірити власні знання), постійно розвиває пам’ять, вважаючи це обов’язком перед минулим і майбутнім.
Мудрість на щодень від Ганни Дейнеги: «Багато що я пройшла в житті. Багатьох людей уже немає поруч, але життя все одно непогане. У кожного всяке буває, але треба бути терплячим, уміти змиритися з обставинами і ніколи не думати, що ти невдаха. Кожна людина має свій унікальний талант».
Слухаєш Ганну Федорівну і розумієш: ось воно, справжнє, невигадане життя. Без прикрас, але з такою неймовірною внутрішньою силою. Пройти через стільки всього і все одно зберегти цей дитячий, чистий азарт до життя – це справжній дар. Не кожна молода людина сьогодні ризикне поїхати в мандри чи сісти писати диктант, щоб просто перевірити себе: «Ану, чи пам’ятаю?». А вона може. Бо всередині горить вогник, який не згасити роками. Вона не просто тримає в пам’яті карту України – вона тримає в серці любов до кожного її куточка і до кожної людини, яка зустрілася на її довгій дорозі. І її слова про те, що ніхто не є невдахою, – це, мабуть, найкращий маніфест для всіх нас. Треба просто вміти чекати, терпіти, коли важко, шити свої «лялькові платтячка», поки доля не дасть справжню швейну машинку, і просто любити цей світ. Поки ми подорожуємо, спілкуємося і мріємо – ми живемо. І Ганна Федорівна доводить це щодня.
Дорога Ганно Федорівно! Вітаємо Вас із прекрасним 75-річчям! Дивлячись на Ваші сяючі очі, на Вашу енергію та щире бажання відкривати нові куточки нашої України, слово «ювілей» здається просто красивою цифрою в паспорті. Ви – приклад жінки, яка зуміла пронести крізь роки неймовірну жіночність, мудрість і рідкісний сьогодні хист – бути терплячою, вдячною долі та примиреною з життям. Ми бажаємо, щоб Ваша життєва карта завжди була розмальована яскравими кольорами нових подорожей. Нехай ноги не втомлюються ходити, очі – захоплюватися красою світу, а розум – дивувати нас своєю гостротою та пам’яттю! Зичимо Вам затишку в оселі, миру в душі та в нашій рідній Україні, довгих і спокійних років життя в оточенні людей, які Вас цінують і люблять!
Ілона КРАВЧЕНКО
