Що спільного між суворим світом економічних розрахунків і непередбачуваним футбольним шаленством? На перший погляд – нічого. Але напередодні професійного свята спортивних журналістів ми відшукали людину, яка доводить: справжня пристрасть не знає професійних кордонів.
Юрій Костюк народився 25 липня 1986 року в селі Оболонь. У 2004 році закінчив Оболонський навчально-виховний комплекс, а у 2009 році – Полтавський національний технічний університет імені Юрія Кондратюка за спеціальністю «економіка підприємства». Нині працює у виконавчому комітеті Семенівської селищної ради.
Удень Юрій – фахівець у сфері економічного розвитку та інфраструктури, де панують точність і холодна логіка. Та щойно настає вихідний, він бере до рук мікрофон і перетворюється на футбольного коментатора, здатного навіть під час не найяскравішого матчу перенести глядача в часи латиноамериканських воєн, а гаряче протистояння розігріти до максимуму емоцій.
Про страх «замерзнути» в ефірі, про взаємну «хімію» з уболівальниками та мрії прокоментувати римське дербі – у розмові з Юрієм до його професійного свята.
– Економіка – це точність, цифри й холодна логіка. Футбол – це чиста емоція. Чи допомагає Ваша «денна» професія в коментаторстві (можливо, легше аналізуєте статистику матчу)?
– Насправді футбол, чи будь-який інший командний вид спорту, теж можна охарактеризувати словами «точність» і «холодна логіка». Але, якщо чесно, це дві різні сфери, які практично не перетинаються, і освіта та основна робота жодним чином на репортаж не впливають. З іншого боку, якщо заглибитися в тему, можна зрозуміти, що саме в Європі домінують клуби з країн із розвиненою економікою: Англії, Німеччини, Франції, Іспанії. Адже там є ресурси будувати тренувальні поля, відкривати дитячі футбольні школи, платити гідну зарплату дитячим тренерам. Тепер подивімося на нас. Із початком війни у 2014 році українські клуби тричі виходили до півфіналу єврокубків («Шахтар») і один раз, узагалі, – до фіналу («Дніпро»). Тобто одна з найбідніших країн континенту, яка змушена витрачати значну частину бюджету на оборону, при цьому досягає таких результатів. Для тих самих поляків чи чехів це була б фантастика! Пояснення просте: наші клуби доходами, отриманими від операційної діяльності, можуть покрити лише частину своїх потреб. Далі це просто дотаційні юридичні особи, які існують доти, доки якийсь інвестор – фанат футболу – готовий вкладати в них власні кошти. І щойно в інвестора виникають проблеми – клуб просто зникає. Ми бачили це багато разів. І на черзі зараз, на превеликий жаль, наша рідна полтавська «Ворскла»...
– Розкажіть, як Ви потрапили у футбольний клуб коментатором?
– Представники ФК «Рокита» побачили мої сюжети в соціальній мережі «TikTok», вийшли зі мною на зв’язок і запитали, як у мене зі знанням такого виду спорту, як футбол, і чи, на мою думку, я зможу провести футбольну трансляцію. Я відповів, що це «раз плюнути». Отак і почалася наша співпраця.
– Яким був Ваш найперший ефір? Що Ви відчували за секунду до того, як увімкнувся мікрофон, і чи не хотілося втекти?
– Тоді ми приймали футбольний клуб «Нафтовик» із міста Охтирка. Увесь день одна за одною лунали повітряні тривоги, паралельно то зникав інтернет, то не могли налаштувати мікрофон. Тому, коли вже все запрацювало, перша думка була лише одна: «Нарешті починаємо»...
– Буває, що матч відверто нудний, на полі майже нічого не відбувається. Як коментатору-початківцю втримати глядача і не заснути самому?
– Потрібно готуватися й розповідати глядачам не лише про те, що відбувається на полі, а й загалом про футбольні та навколофутбольні новини. Одного разу, доки на полі нічого цікавого не відбувалося, я говорив про переходи гравців між клубами й дійшов до того, що почав розповідати, як Парагвай одночасно воював з Аргентиною, Бразилією та Уругваєм...
– Який матч Вашої мрії Ви хотіли б прокоментувати в майбутньому і з ким у парі?
– Так, тут треба добре подумати, щоб колега, відповідав командам учасникам... Нехай це буде українське класичне протистояння «Динамо» – «Шахтар». Напевне, хотів би працювати в парі з кимось із друзів, можливо, з кумом. Ми й досі можемо годинами дивитися футбол, розбирати ігрові епізоди, оцінювати рівень футболістів, наскільки вони відпрацьовують свої зарплати, та навіть давати поради футбольним тренерам… Ще, хоча це вже із розряду фантастики, дуже хотілося б попрацювати на римському дербі між «Ромою» і «Лаціо». Можна було б приправити ефір латинськими крилатими висловами та італійськими словами. Якщо ж обирати когось із селебріті, то цікаво було б попрацювати разом з Артемом Мілевським. Думаю, було б весело...
– Що б Ви порадили людині, яка так само, як і Ви, сидить зараз в офісі, обожнює спорт, але боїться зробити перший крок?
– Не боятися. Якщо серйозно, то насамперед зрозуміти, що робить тебе щасливим і приносить справжнє задоволення. Життя швидкоплинне, і відкладати його на завтра не варто, бо можна просто не встигнути. Якщо говорити конкретно про коментаторську роботу, то замало просто любити футбол і добре в ньому орієнтуватися. Трансляцію можуть дивитися кілька тисяч людей, тому потрібно кайфувати від самого процесу спілкування з глядачами, мати з ними взаємну хімію, відчувати, як твоя робота, твоя озвучка змінює ефір, наскільки він стає цікавішим і легшим для сприйняття. Під час трансляцій працює чат ефіру, де кожен охочий може поставити запитання, щось написати чи поділитися своїми думками. Я завжди стежу за ним під час ефіру й відповідаю глядачам. Повторюю: якщо ви не любите такого спілкування, то це не ваше, і, мабуть, не варто навіть починати.
– У кожного коментатора є свій страх. Який Ваш найбільший кошмар у прямому ефірі: що зникне світло, пропаде інтернет чи що ви випадково переплутаєте прізвища гравців на пів матчу?
– Ой, переплутати прізвища – це вже звична справа. Грішу цим постійно. Каюся. Простіше працювати, коли футболісти мають знайомі прізвища, які вже колись зустрічав на роботі або ще зі шкільних часів. Але так буває далеко не завжди. Насправді ж у мене є інша фобія – боюся замерзнути. Якщо від холоду почнеться гикавка, доведеться припиняти роботу, і глядачі дивитимуться просто картинку та слухатимуть трибуни.
– Економісти зазвичай не лаються на роботі (принаймні вголос). А як Ви стримуєте емоції, коли у грі відбувається якась абсолютна дичина або суддя відверто помиляється? Чи бували моменти, коли мікрофон ледь не почув Ваше міцне слівце?
– Як не дивно, але ще не бувало. У нас під час гри немає системи відеодопомоги арбітрам (VAR), тому я не можу стверджувати на сто відсотків, що суддя припустився помилки. Сподіваюся, так буде й надалі.
І наостанок ми запропонували Юрію короткий експрес-тест, аби остаточно з’ясувати, що перемагає в його серці: сухий прагматизм чи футбольний азарт.
– Прокоментувати фінал Ліги чемпіонів безкоштовно чи отримати премію на основній роботі?
– Якщо це буде прямий ефір зі стадіону, то, звичайно, фінал.
– Аналітична таблиця на 100 рядків чи серія пенальті, де вирішується все?
– Зрозуміло, що серія пенальті.
– Краще нудні 0:0, але з бездоганною тактикою, чи божевільні 4:4 з купою помилок?
– Звичайно, 4:4!
– Хто для Вас «золотий стандарт» у коментаторстві – українському чи світовому?
– Ой, немає таких. Із наших мені подобалася робота Олександра Гливінського та Роберто Моралеса. Якщо говорити про роботу з мікрофоном і вплив на саму трансляцію, то можна було б назвати кількох закордонних коментаторів. Але через їхню громадянську позицію і ставлення до подій у нашій країні вони не заслуговують на те, щоб їх узагалі колись згадували...
– Опишіть одним реченням свій коментаторський стиль, який Ви зараз формуєте.
– Репортаж – це не тільки те, що відбувається на полі. Загалом я довго вагався щодо форми подачі інформації: або вести ефір українською літературною мовою, або, навпаки, використовувати полтавський діалект із нашим лексиконом і вимовою, щоб глядач, який дивиться нас із будь-якого куточка планети, міг одразу зрозуміти, звідки ведеться трансляція. Зрештою вирішив зупинитися на першому варіанті.
– Якби не футбол, який ще вид спорту Ви хотіли б «озвучити»?
– Безсумнівно, це був би біатлон!
– Юріє, дякуємо за щиру та емоційну розмову! Нехай кожен ефір приносить лише задоволення, а «хімія» з уболівальниками стає ще міцнішою. Із прийдешнім професійним святом!
У часи, коли український спорт, як і вся країна, бореться за виживання, саме такі ентузіасти дарують нам можливість бодай на дев’яносто хвилин відволіктися, відчути чисту емоцію гри та об’єднатися в чаті трансляції. Юрій не побоявся зробити свій перший крок назустріч мрії, обравши живу мову та щире спілкування з глядачем. І хто знає, можливо, вже зовсім скоро замість тихих кабінетів його голос лунатиме на заповненому стадіоні під час запеклого українського класичного дербі. Зі святом усіх, хто робить спорт ближчим до наших сердець!
Ілона КРАВЧЕНКО
