b_385_225_16777215_00_images_news_2018_pasika_DSCI1586.JPG

Володимир Гнатович любив слухати веселі історії, анекдоти. Сам великий дотепник, умів гарно розповідати, знав або був свідком багатьох цікавих та повчальних історій. Ось послухайте і ви.

* Одного разу Гнатович зайшов до свого друга та колеги Трохима Бутенка. Той сидів біля сорокалітрового бідона вщерть наповненого свіжим медом. По руці пасічника-початківця, а Трохим Трохимович тоді тільки розпочинав пасічникувати, лазила бджола, і той із цікавістю розглядав її. – Володя, ось ти тільки подивись на неї, така маленька муха наносила мені цілий бідон меду.

* Якось ще недосвідчений пасічник Володимир Кусяка «заглядав до бджіл», які зимували в сараї. На вулиці вже завесніло. Бджілки, відчувши тепло, почали вилазити з відкритих вуликів і ховатися Гнатовичу під одяг. У той день родичі пасічника-невдахи нарахували на його спині більше двадцяти болючих припухлостей.

* Одного разу Володимир Гнатович, будучи вже досвідченим пасічником, узяв із собою молодшого колегу на пасіку повідкривати льотки після передислокації. Льотки повідкривали, але коли трактор, який перетягував платформу, включив фари, розбурхані та злі довгим переїздом бджоли напали на помічника. Трішки дісталося і Гнатовичу. «Морди нам понабивали», – сміявся той. Сіли по темному в легкове авто і ретирувалися з пасіки додому, по дорозі бджоли, які залетіли в салон, ще жалили невезучих. Уже під’їхавши до будинку зв’язку, де було хороше освітлення, В. Г. Кусяка подивився на свого помічника і не впізнав того. Обличчя бідолахи, особливо очі та нижня губа, напухли. «Ну и рожа у тебя, Шарапов!», – засміявся старший пасічник. «Вам добре, що вже не пухнете!», – огризнувся той.

* Якось Гнатовича познайомили з генералом, нашим земляком. Генерал був командувачем Білоруського військового округу. «Ось Ви генерал, велику посаду обіймаєте, а чим можете допомогти нам, землякам?» – спитав В. Г. Кусяка. Генерал розсміявся і пообіцяв допомогти списаною військовою технікою. І дійсно, невдовзі на Полтавське обласне управління автодоріг цільовим призначенням надійшло декілька десятків КрАЗів, два з яких виділили семенівським дорожникам. Але постала проблема, як переобладнати військові тягачі на самоскиди. Гнатович «запрягає» службового автомобіля і їде знайомитись із гендиректором «АвтоКрАЗу». Правдами і неправдами пробивається до кабінету високопосадовця. «Ти такий настирний, а в мене не прийомний день. Роботи по горло. Але якщо вдерся до мого кабінету, то розповідай свою справу», – сказав генеральний. Уважно вислухавши прохача, повідомив, що немає людей для такої справи, «бо план ніхто не відміняв», але якщо той домовиться зі спеціалістами, то так тому й бути – допоможуть. Володимир Гнатович знайшов на заводі бригадира-земляка і про все домовився. Уже через декілька місяців подаровані армійцями потужні автомобілі трудилися на будівництві доріг Семенівського району.

* У великій актовій залі адмінбудинку проводилися наради. Володимир Кусяка, керівник дорожників, часто бував на них. Іноді Гнатович робив влучні зауваження, часто смішні. Якось виступаючий сказонув щось недолуге. Гнатович підправив його, та так влучно, що всі учасники наради разом із керівником району довгий час не могли заспокоїтись від сміху, який роздирав їх. Ведучий заходу (керівник району) попрохав В. Г. Кусяку вийти із залу і деякий час на наради не приходити. Гнатович пішов, а нарада ще довго не могла ввійти в робоче русло – присутніх душили жахливі приступи сміху.

* Уже перебуваючи на пенсії, Володимир Гнатович зустрів водія-дорожника. Розговорилися. «Гнатович, чого Ви так обурювалися, коли я, будучи юнаком, спізнювався на роботу? Молодий був, звечора погуляти хотілося, а вранці – спати», – спитав, сміючись, водій. «Вас, пацанів, розпускати не можна було, а то понаробляли б дітей, а хто їх годував би?», – весело відказав В. Г. Кусяка.

Записав Олександр КОСЬКО

Недостатньо прав для коментування :(
Будь ласка, зареєструйтеся на сайті!

Рейтинг користувача: 4 / 5

Активна зіркаАктивна зіркаАктивна зіркаАктивна зіркаНеактивна зірка