bondarenko.jpg

Цей матеріал березневий, але мені здається актуальний.

В загальному потоці закликів до люстрації мені дико чути вимоги де-факто розгорнути боротьбу з інакодумцями. Подібні процеси виправдані лише у тому випадку, коли вина того чи іншого чиновника встановлюється не люстраційними комісіями, а через суд. Для початку – анекдот. На прийомі у лікаря молодий чоловік запитує: "Лікарю, а буває ерекція без еякуляції?" Лікар: "Звісно, буває". – "А еякуляція без ерекції?" – "Так, буває". – "А так, щоб ні ерекції, ні еякуляції – буває?" – "Молодий чоловіче, що ви мені голову морочите? Що у вас конкретно?" – "Ні, у мене все добре. Просто мені так подобаються ці слова – ерекція, еякуляція..."

Цей анекдот я згадую, коли чую гучні гасла деяких наших політиків та громадських діячів – про необхідність люстрації в суспільстві. Коли починаєте з ними говорити, розумієте, що вони а) не розуміють, що таке люстрація; б) не мають уявлення, як її необхідно застосовувати; в) не знають, як сумістити принципи люстрації з принципами порушення прав людини і основних принципів демократії. Жоден із нині запропонованих способів люстрації не є дієвим і ефективним. Апеляція до досвіду балтійських держав і Польщі не надто вдала – по-перше, тоді люстрація розповсюджувалася насамперед на представників комуністичної партії (у польському варіанті – ПОРП), по-друге – її наслідки навряд чи можна вважати ефективними (коефіцієнт корисної дії люстраційного процесу вже у середині 90-х ставився під сумнів), по-третє, люстрація де-факто призвела до протидлежних наслідків, давши поштовх до фактичного ренесансу колишніх компартійних функціонерів за кілька років після гучно оголошлених процесів люстрації. Німеччина, Чехія, Словаччина, Польща, Угорщина, Албанія, Болгарія, Литва, Латвія, Естонія свого часу пройшли через люстраційні процеси. Згодом у половині з цих країн колишні люстровані прийшли до влади. Невже вони пройшли ефективне очищення? Чи суспільству було просто влаштовано показуху, базовану на принципах революційної доцільності? Адже кожна революція повинна закічитися якимось шоу?  В Україні у 1991 році люстрація була просто неможливою – адже новітня українська держава – за влучним визначенням Сашка Кривенка – була зачата комуністами і націоналістами. Як же можна люструвати співтворців держави? Ті, кого у європейських державах люстрували, в Україні очолили процес державотворення. Сьогодні, за двадцять три роки після тих подій, особливо зважаючи на факт, що в незалежній Україні змінилося мінімум трі – чотири покоління політиків, говорити про люстрації за принципом належності до Комуністичної партії, недоцільно. Та й інші критерії (членство в комсомолі або робота в/на КДБ СРСР) теж не спрацюють. Пройшов час, і чимало політиків сприймаються зараз по-іншому. Рани минулого поступово загоюються. Чи підлягає люстрації, скажімо, Леонід Кравчук – перший Президент України і один із тих, хто сьогодні для значної частини громадян України є моральним авторитетом? А він же був одним із керівників Компартії? Та й як його люструвати? Заборонити займати керівні посади в органах влади? Здається, він вже давно не прагне у чиновницькі крісла. Чи підлягає люстрації Євген Марчук – колишній голова СБУ, а у радянські часи – керівник 5-го управління КДБ УРСР (того самого, що боролося з інакодумцями)? Сьогодні всім відома його роль у боротьбі за територіальну цілісність України. Здається, у загальній істерії довкола Криму він – один з небагатьох, хто не втратив голову і здоровий глузд. Як ви його будете люструвати? Чи потрібно люструвати Олександра Турчинова – виконуючого обов'язки глави держави? Керівника відділу пропаганди і агітації Дніпропетровського обкому комсомолу (посада, яка вже за своєю суттю передбачає тісний контакт з органами державної безпеки)? А Сергія Соболєва, який свого часу перебував у КПРС? А Юлію Тимошенко? Я навіть не питаю про Ірину Фаріон – подібне питання вже стало ознакою дурного тону. Натомість я можу назвати ще два-три десятки активних нині політиків, які раніше перебували в Комуністичній партії, у ВЛКСМ/ЛКСМУ, були активними агентами КДБ, що потім не заважало їм голосніше за інших кричати гасло "Люстрація!!!" Чи, можливо, люстрація має розповсюджуватися на все оточення Віктора Януковича? Але знову-таки – я можу назвати цілий ряд абсолютно чесних і професійних політиків і навіть міністрів, які працювали насамперед з обов'язку перед державою – і працювали дійсно добре. Не хочу робити їм зайву рекламу, але колись – аналізуючи все, що відбувалося в 2010 – 2013 роках, я обов'язково дам характеристику кожній постаті в оточенні Президента.  Тому формальна сторона справи – "не можна призначати на посади тих, хто працював в уряді при Януковичу" – не може бути прийнята. Біда нової влади в тому, що вона за цей час не виховала кадровий резерв, який міг би ефективно і одномоментно замістити собою 80 тисяч чиновників!  Ми вже мали 2005-й рік і ту кадрову політику, від якої залишився анекдот: "Чоловіка везуть на операцію. Він запитує у медсестри: "А хто мене оперуватиме?" – "Петро Олексійович Порошенко!" – "Але ж він не лікар???" – "Ну й що? Зате людина добра. І на Майдані стояв!" Сьогодні помилки 2005-го подекуди повторюються – лише тому, що Іван Іванович, перший заступник другого помічника голови Кацапетівського районного департаменту з питань культурно-масової роботи серед ветеранів Куликовської битви – не може займати цю посаду, оскільки займав її за часів Януковича. Те, що він займав цю посаду і за Ющенка – нікого не цікавить. Як і не цікавить, що Іван Іванович – чи не єдиний професіонал у цій галузі в межах району. Люстрація! До речі, а чи підлягають люстрації чиновники часів Ющенка? Ні? А чому? Люстрація – термін латинський, і означає очищення новонародженої дитини шляхом принесення жертви богам. Богів потрібно було умиротворювати. Кого сьогодні потрібно принести в жертву? І яких богів потрібно умиротворити? Богів Майдану? Після Другої світової війни люстрація деякий час діяла у Німеччині та Австрії – мається на увазі процес денацифікації. Але вже у 60-х роках колишній нацист Кізінгер став канцлером ФРН, а у 70-х так само колишній нацист Курт Вальдхайм, якого звинувачували в причетності до різні в югославському містечку Козарі, коли було знищено від 30 до 65 тисяч мирних жителів, двічі поспіль очолював Організацію Об'єднаних Націй (згодом став президентом Австрійської Республіки). У США після Другої світової, в часи Трумена, був свій процес люстрації – сумнозвісний маккартизм, коли, вишукуючи таємних симпатиків комунізму та СРСР, масово звільнялися з роботи або навіть кидалися до в'язниці тисячі людей. "Полювання на відьом" в сучасній американській історії вважається однією з найганебніших сторінок.  Але через процес люстрації тоді пройшла понад третина населення! Найдикіші форми люстрації мали місце в часи "культурної революції" в Китаї. У 60-х роках натовпи революційно налаштованої молоді – хунвейбіни – перевіряли на відповідність ідеалам революції як своїх товаришів, так і професорів, чиновників, державних службовців. В країні розгорнулася справжня травля авторитетних людей. Чимало з них покінчили життя самогубством. Над багатьма чинили самосуд і забивали до смерті – лише тому, що вони не до кінця усвідомили глибину революційного процесу та історичну велич Великого Кормчого. Який варіант розглядається українськими прихильниками люстрації? Історичний досвід – багатющий, є з чого вибирати. До речі, думаю, не зайвим буде покликатися на думку комісара Ради Європи з питань прав людини, Нілса Раймондса Муйжнієкса, який буквально днями заявив, повернувшись із України: "Люстраційні закони часто містять невизначеність щодо того, проти кого вони застосовуються. Їх застосування на практиці часто виявляється необдуманим. Так що коли Україна вирішить проводити люстрацію, необхідно бути дуже обережними. Законопроект варто узгодити з Венеціанською комісією. Більшість люстраційних законів застосовуваліся на початку 1990-х, після обвалу комуністичної імперії. Пройшло понад 20 років. Я не думаю, що режим Януковича і комуністичний режім співмірні. Тому навряд чи сьогодні можна проводити люстрацію за тими ж принципами, які працювали 20 років тому".  Муйжнієкс – не лише юрист, він ще й відомий латиський політолог, тому знає, про що говорить, порівнюючи різні режими і даючи оцінку намірам проводити люстрацію в Україні. В загальному потоці закликів до люстрації мені дико чути вимоги де-факто розгорнути боротьбу з інакодумцями. Те, що одна редактриса колись впливового видання (яке нині перетворилося на зразок необ'єктивності, однобокості та тенденційності), закликала люструвати мене, нічого, окрім посмішки, у мене не викликало – я собі слабо уявляю, яким чином це може на мене вплинути (я не збираюся йти ні на державну службу, ні в депутати, ні в політику, майданчиків для висловлення своїх думок маю достатньо – як в Україні, так і за її межами). Тому на подібні заклики щодо моєї персони можу сміливо відповідати прямо і нецензурно. Але мене непокоїть те, що справжню обструкцію почали влаштовувати журналістам, які мали сміливість або необережність не підтримувати Майдан. В Україні мають з'явитися власні хунвейбіни? Чи вже з'явилися? Чи, усвідомивши, що жодна інша вимога Майдану – особливо відокремелення бізнесу від влади – не може бути виконана, деякі активісти пішли по шляху виконання найбільш простої? Андрій Єрмолаєв, якого я вважаю дійсно одним з найталановитіших і найблискучіших політологів сучасної України, оцінюючи можливість запровадження люстрації, зауважив, що подібні процеси виправдані лише у тому випадку, коли вина того чи іншого чиновника встановлюється не люстраційними комісіями, а через суд. Інакше може початися новітнє "полювання на відьом". На жаль, до голосу розуму в революційний час не надто часто дослухаються. "Я – всесвітньо відомий вчений", - кричав Лавуазьє, коли його вели до гільйотини. – "Мсьє, революції не потрібні вчені", - спокійно сказав кат. Французька революція проводила свій процес люстрації... Революція приваблива тим, що під час цього процесу не потрібно думати. Включаються лише інстинкти. Побічні ефекти революції – реактивний психоз населення, масова ейфорія, некритичне сприйняття дійсності – виліковуються згодом, через роки і десятиліття. Доки процес одужання не настав, цими побічними ефектами користуються різного роду пройдисвіти, які на деякому етапі починають перетворювати революцію та її атрибути на бізнес. Не здивуюся, якщо завтра-післязавтра у нас виникне "люстраційний бізнес", щось на зразок шантажу. До речі, у 1967 році Мао Цзедуну доповіли, що хунвейбіни почали зловживати своїм революцийним азартом і подекуди навіть заробляють на "культурній революції". Все це закінчилося тим, що близько 6 мільйонів хунвейбінів було арештовано або заслано... А ви кажете – люстраційний процес... Лікарю, такі чудові слова – люстрація, корупція!

Джерело: http://tsn.ua/

Недостатньо прав для коментування :(
Будь ласка, зареєструйтеся на сайті!

Коментарі  

# Рибак 21.09.2014, 22:29
Доходчиво, логічно але це все для здравих людей...

Рейтинг користувача: 0 / 5

Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка