b_385_225_16777215_0_0_images_news_2016_Oblast_39b330e8850aefb1024988ec8c3a6bf4.jpg

В Україні стає жити не в кайф. Ні серйозно. Ще не старий, але давно живу, пам’ятаю 90-і, бригади, базари, бандити, гоп-стоп на вулицях, навчання, перші ХТшки з CGA моніторами пяти дюймові дискети, роздрукований на гольчатім принтері Нортон, спортзал, комп, інститут, робота, гараж і знову по колу. Потрапити не в свій район і вижити. Пам'ятаю «кравчучки», народ на «фазендах», батьки зі своїм гектаром картоплі на дачі. Пам'ятаю як бізнесом почав займатися і як було не просто, як потрапив під прес влади, не такий смішний як зараз. Багато що памятаю.

Всі 25 років незалежності не були для України простими, але жити було тут в кайф. Друзі, походи, пробіжка в парку, річка, велосипеди, шашличок на дачі, побігати в футбол або баскет, зустрітися на обід з цікавими людьми і обговорити що-небудь починаючи від нової моделі ноута, велика або турбіни з мізками на субару, закінчуючи космічними межами теорії ймовірності з футуристичними пейзажами 22 століття.

Зрештою без приводу, в понеділок увечері, тріснути з пацанами віскаря або проспати всі вихідні з відкритим балконом в рідній Білій Церкві. Людей було бачити в кайф, хоч було всім тут не солодко та й країна з передбачуваним горизонтом подій в 24 години.

Ні, влада і політика тут ні до чого. Там, як би, без змін. Тупих і жадібних бандитів розповідають народу про перемоги над жахом фашизму, змінили цинічні бариги з розповідями про голодомор і жаху комунізму, при цьому і ті й інші пам'ятниками, як інжирними листками, намагаються прикрити грабіж цього самого народу, то чи героїчно, то чи трагічно і всупереч все це пережив.

Ні ті і ні ці не мають відношення до тих країн, тим подвигам, тим перемогам, тим поневірянь та муках, великого того, думаю, що одні через тиждень були б поліцаями за мзду, а інші за частку останній мішок пшениці б відбирали, але так Бог з ними. Вони були завжди, але люди, прості люди, від влади жили якось окремо.

Чи не вселявся цей вірус в народ. Так терпіли, та погоджувалися, та мирилися, пристосовувалися, але не ставали схожими на них. Чи не були такими зухвалими, цинічними, поважали інших і намагалися бути добрішими. Намагалися бути якось разом і проти влади, як би живучи і радіючи всупереч, чи що.

Не можу зрозуміти, що сталося останнім часом, то чи критична маса нормальних поїхала, то чи злидні остаточно допомогла злобі придушити доброту, то чи зашкалює кількість цинічних покидьків у владі і ініціативних ідіотів поруч з нею, але жити в Україні стає не в кайф.

Перспективно або комфортно тут ніколи не було і найближчим часом мабуть не буде, але якщо стане зовсім не в кайф, настане розчарування, глибоке, сире, темне і з цвіллю, гниле розчарування. Після нього піде віра, віра в добре, світле і щасливе майбутнє і буде порожнеча.

Давайте не допустимо щоб тимчасові труднощі зі сволотою і ідіотами у владі і серед тих, хто її прикриває своєю активністю і експертних забрали у нас віру і життя в кайф.

Перетерпимо, впораємося, поборемо, але давайте не опускатися на їх рівень і поважати один одного. Поважати вибір, віру, історію, поважати погляди, праця інших, і в тому числі місце в транспорті, черги або на парковці, поважати природу, свого міста та свою країну, якою б незначною вона нам не здавалася зараз. Поважати – це означає бути відповідальними у вчинках. Згадати спочатку про свої обовязки і права інших, а не навпаки. Давайте залишатися людьми, тому, що країну «депутатів» не можемо собі дозволити не тільки ми, а й цивілізований світ, та й кому така країна буде в кайф?

newsonline24.com.ua

Недостаточно прав для комментирования:( Пожалуйста зарегистрируйтесь на сайте!