Багато лиха принесла народам, а разом з тим і мільйонам окремих родин Друга світова війна. Ось і моєї родини вона торкнулася своєю чорною рукою. Мій дідусь Трохим Іванович Сокіл з перших днів війни перебував у лавах радянської армії, залишивши вдома дружину з 3-ма дітьми. Мало було війни, так ще й голод, який вона спричинила, забравши життя двох старших дітей...
Недарма говорять, що біда ходить не одна. Невдовзі, навесні 1943 року страшна звістка у вигляді так всіма очікуваної листоноші тітки Олени залетіла до двору Соколів. Зловісний «трикутничок» повільно показався з рук тітки. Похоронка... Не вірячи своїм очам, не бажаючи зіткнутися зі страшною дійсністю, молодиця втратила свідомість. Маленький Льоня обхопив долоньками обличчя мами, примушуючи відкрити очі. З цього моменту родина жила ніби по інерції: без надії, без сподівань...
Настало літо 1944 року. Село Весела Долина аж ніяк не виправдовувало свою назву: сумні люди, пошарпані будинки, виснажлива робота в полі. Аж ось з боку Великих Кринок на дорозі помітили якогось чоловіка. Всі на цьому шляху виглядали своїх, хай і скалічених, але живих рідних. Накульгуючи на одну ногу, схилившись під вагою випробувань, у село увійшов солдат. Люди висипали на вулицю, щоб впізнати воїна. Яким же було здивування моєї бабусі Галі, коли вона побачила свого чоловіка Трохима. І знову втратила свідомість, але від щастя.
Виявилося, що похоронка була помилковою. Дідуся було важко поранено, командування зарахувало його до загиблих. Тривале лікування, сльози горя і розпачу... З того часу ця страшна реліквія, похоронка, зберігається в нашому родинному архіві. І залишається зловісним свідченням участі моєї родини у 2 світовій війні.
