Мого прадіда звати Іван Якович Троцький, 1924 року народження. 1941 року 22 червня німецькі війська перетнули кордон нашої Батьківщини. У 1942 році вісімнадцятилітнім юнаком мій прадід пішов на війну. Воював на першому Білоруському фронті в танковій дивізії. Не дивлячись на те, що він був молодий, його призначили командиром танка, за його сміливий, завзятий і запальний характер. В цій же дивізії служив його старший брат Василь Якович Троцький. Вони ніколи не розлучались і завжди йшли пліч-о-пліч, допомагали один одному.
У 1944 році, коли фашистських загарбників витісняли з нашої Батьківщини, на очах у прадіда загинув його брат. Мій прадід пройшов усю війну і стояв під стінами Рейхстагу в Берліні. У свої молоді роки він не раз зустрічався зі смертю, двічі горів у танку. Але свою Т-34-ку він нізащо не покинув. На ній майоріла червона зірка. За подвиги на війні він має багато нагород, в нього більше 17 медалей і орденів, а головні: медаль «За відвагу», два ордена Червоної Зірки, і за взяття Берліна. Неодноразово нагороджувався грамотами, які вручав йому сам Михайло Іванович Калінін. У 1945 році він повернувся із війни в своє рідне село Сергіївка Глобинського району Полтавської області. Повернувся для всіх нас героєм.
У 1953 році Іван Якович одружився і переїхав у село Крива Руда, там жив і виховав двох доньок і трьох онуків. Кожного року у другу неділю вересня він відзначав своє свято – День танкіста. А у 2002 році 14 січня він помер. Але про нього не забувають, тому що герої не вмирають.
