Згадуючи історію нашої держави, не можна обминути сторінок Великої Вітчизняної війни, котра зламала сотні, тисячі долей, іще більше взагалі забрала у небуття. Війна… гіршого слова на всьому світі і не вигадаєш. Скільки страждань, поневірянь зазнали радянські сім'ї, солдати, діти… Скільки їм вдалося пережити…Не вистачить і всього життя, аби розповісти про біль матерів, дружин, коханих… Зараз ми, сучасники, маємо лише спогад про ті страшні часи, про звірське катування окупантами наших співвітчизників. На жаль, свідків подій радянсько-німецької війни залишилося дуже й дуже мало. Але в їхній пам'яті на все життя закарбується і біль, і страх, і така довгоочікувана радість.
Мабуть у кожній сім'ї є рідні, близькі та знайомі, котрі так чи інакше пов'язані з війною. Моя родина теж не виключення. Мій дідусь Олександр Дмитрович Дубовик, був свідком тих жахливих водій, що безпосередньо розвивалися у нас на Семенівщині. Хоча на той час він був зовсім юним, але в пам'яті назавжди залишилися страшні спогади. Коли родина мого дідуся мешкала ще у старій глиняній хаті німці зробили там свою штаб-квартиру. Дідусь говорив: «Спочатку вони щось белькотали по своєму та показували на нашу хату, а потім прийшли та сказали матері, що організують тут свій штаб. Мама готувала їм їсти, а вночі прикинувшись, що спить підслуховувала майбутні плани». Ще одним яскравим спогадом було те коли німець дав дідусеві шоколадку: «Для мене це було щось зовсім дике, адже ми малі сільські діти і в очі не бачили того шоколаду»... Це єдиний приємний спогад за всі роки. Коли я почула цю історію, то не могла не поцікавитися: чому саме дідуся з-поміж гурту дітей німецький солдат пригостив смачненьким». Дідусь пояснив: «Німець сказав мені, що я дуже схожий на його власного сина». Ця історія справила на мене величезне враження. Далі дідусь переповідав, як ховався із мамою в очереті, як вели цілу колону наших односельців під прицілом автоматів в невідомому напрямі як, дякуючи Богу, дідусеві, його матері та ще декільком полоненим вдалося втекти…
Ось така вона безжальна, обпікаюча серце і душу, війна… Зла потвора,, яка назавжди зруйнувала долі людей, забрала найкращі моменти життя… Я більше ніж впевнена, що ці спогади не забудуться ніколи і будуть повертатися у жахливих снах. Нікому не хочеться, щоб ті страшні події повторювалися, щоб знову матері оплакували своїх синів, а українська земля волала від засилля окупантів. Ми хочемо жити в мирі, ми за мирне небо та ясне сонечко, ми за спокій у українських родинах і щасливе дитинство!!!
